Фауст
А як до них ти звернешся з привітом?
Чи так, як чорт, чи, може, ворожбитом?
Мефістофель
Я, правда, звик собі інкогніто ходить;
Та хоч-не-хоч, в цей день слід
орденом світить.
Підв’язки в нас не знає тут ніхто,
Зате шанує всяк це кінське копито.
Он бачиш слимака? Випручуючи ріжки,
До нас підповзує плазьма,
Мене вже він рознюхав трішки…
Втаїтися тут способу нема.
Ходім, обійдем всю громаду тую;
Ти женихайсь, а я постаростую.
(До деяких, що сидять біля погаслого багаття).
Панове старики, чого ви сіли скраю?
Всередині я вам повеселитись раю,
Між молоді, в розгульнім сум’ятті;
Насадитесь і дома в самоті.
Генерал
Служить народу — шкода праці!
Хоч як рятуй його в біді,
А як в жінок, то так і в націй —
Завсіди зверху молоді.
Міністр
Тепер не той пішов вже чоловік!
Де старина та люба-мила?
Коли у нас була вся сила,
То справді золотий був вік.
Вискочень
І ми були мов не дурні,
Повсюди руки нагрівали;
Та в цій крутні, у цій вертні
І те, що мали, ми втеряли.
Письменник
І хто тепер читав би твір
Поважного якогось змісту?
Не втрапиш ти ніяк, повір
На молодь, надто гонористу.
Мефістофель
(являючись на мить старезним дідом)
На Суд страшний іти всім скоро доведеться,
Бо я в останній раз на шабаш ось бреду;
Як я вже на тонку пряду,
То й світ небавом западеться.
Відьма-перекупка
Панове, прошу, не минайте!
Погляньте пильно на мій крам!
Такої знайди, так і знайте,
Ніде більш не надибать вам.
Нема нічого в мене в ятці,
Щоб без заслуг якихсь було;
Все наше, нічого бояться,
Усе колись робило зло.
Кинджали всі не раз багрились кров’ю,
Бокали всі трутизни пал лили
В тіла при повному здоров’ю;
Убори всі дівчат з пуття звели,
Усі мечі або вчинили зраду,
Або противника підступно вбили ззаду.
Мефістофель
Е, тітко! Зваж ти на вимоги ринку.
Те, що було, те загуло!
Сховай кудись свою старинку,
Нове б нас дужче притягло!
Фауст
Ну й шарварок — аж голова дуріє…
Це ярмарок, чи що, кругом шаліє?
Мефістофель
Все стовпище угору підступає;
Не ти його, воно тебе рушає.
Фауст
То хто стоїть?
Мефістофель
Пригляньсь, Ліліт.
Фауст
Яка Ліліт?
Мефістофель
Адама перша жінка.
Пустила коси вітру на розпліт —
Ото її єдина одежинка.
Як в них вона заплута юнака,
То вже не скоро бідного пуска.
Фауст
Он дві сидять — стара і молода.
Мабуть, натанцювались досить.
Мефістофель
Сьогодні так сидіть не випада.
Ходім до них! Мене до танцю зносить.
Фауст
(танцюючи з молодою)
Колись приснилися мені
Два яблучка на яблуні;
Два яблучка висять-блищать,
І я поліз, щоб їх зірвать.
Красуня
Та яблучок кортить-бо вам,
Усім Адамовим синам,
І радо я в своїм саду
Тих яблучок для вас найду.
Мефістофель
(танцюючи з бабою)
Колись приснилося мені
Старе дупло в осичині;
Хоч те дупло й гниле було,
Воно мене немов тягло.
Яга
Я б’ю низенько вам чолом,
Лицарю з кінським копитом!
Держіть готового сучка,
Коли дупло вас не ляка.
Проктофантазміст
Прокляте кодло! Як же ви посміли!
Чи ж вам не ясно з виступів моїх,
Що в привидів немає справжніх ніг?
Ви й танцювать, як люди, ще схотіли!
Красуня
(танцюючи)
Чого ж то він сюди приліз?
Мефістофель
Та він буває всюди й скрізь!
Як хто танцює, то він цінить.
І жоден крок йому б не існував,
Коли б його він не обґрунтував.
А як вперед ідеш, тоді його аж пінить.
Коли б іще на місці ви топтались,
Як він в млині своїм старім,
Та й славили його при тім, —
Тоді б ви, може, схвалення діждались.
Проктофантазміст
То що ви тут? Ну й звички у чортів!
Почезніть геть! Та я вже ж просвітив!
Не зна ладу пекельнеє поріддя.
І мудрі ми — а в Тегелі привиддя.
З химерами б’ючись, я вже пихтів-пихтів,
Вони ж живуть; ну й звички у чортів!
Красуня
Та годі вже нам дозоляти!
Проктофантазміст
Скажу вам прямо, не стерплю:
Я деспотизму духу не люблю,
Бо мій же дух не має влади.
(Танець іде далі).
Мені сьогодні вперто не щастить,
Але ж мандрівку треба описати;
Чортів з поетами надіюсь подолати,
Коли б ще тільки довший час прожить.
Мефістофель
Він піде ще в калюжу сполоснуться —
Так він лікується з усіх недуг;
Коли ж йому п’явки у зад ввіп’ються,
То вийдуть з нього духи, вийде й дух.
(До Фауста, що кинув танцювати).
А де ж твоя дівчина-врода,
Що до танку співала всмак?
Фауст
Коли вона співала так,
Червона мишка плигнула їй з рота.
Мефістофель
Ото і все? Це ще біда мала;
Аби не сіра миша та була.
Чи ж дивляться на те, коли гулять охота?
Фауст
А ще я бачив…
Мефістофель
Що?
Фауст
Ти в даль вдивися пильно:
Он дівчина, прекрасна і бліда;
Мов скована — така її хода,
Ледь сунеться — повільно йде, повільно…
Мені здається, впізнаю
В ній Гретхен милую мою.
Мефістофель
Нехай собі! Немає в тім добра.
То ж привид неживий, оманлива мара.
Біда, кого вона спіткає,
Бо зір її у жилах кров стенає,
Людину враз у камінь обертає;
Ще про Медузу казка не стара.
Фауст
Так, мов оскліли очі мертвякові,
їх не закрила любляча рука.
Це Гретхен грудь, у любощах п’янка,
Це Гретхен тіло, в пестощах медове…
Мефістофель
Ти — дурень-легковір! Та це ж одна мана!
Здається кожному коханкою вона.
Фауст
Що за розкоші! Що за муки!
Мене до неї порива…
Та чом цю гарну шию обвива
Червоний шнур подобою гадюки,
А вшир — як спинка ножова?
Мефістофель
Та бачу, бачу всі ті штуки.
А часом під пахвою й голова,
Що втяв Персей їй міцнорукий.
Та що за мрією гоньба!
Ходім до того он горба,
Там шумно й людно, — чистий Пратер,
І, як не спить твій поводатир, —
Ми під театром стоїмо.
Що тут таке?
Servibilis
[послужливий (латин.)]
Знов зараз почнемо.
Семірку в нас усі тут полюбляють,
Остання це з семи денних вистав.
Аматор п’єсу написав,
Аматори і виставляють.
Пробачте, я вже мушу йти;
Аматор я — завісу відслонити!
Мефістофель
На вдивовижу вас на Блоксберзі зустріти,
Вам кращого притулку не знайти.
