Сон Вальпуржиноі ночі, Або золоте весілля Оберона й Тітанії
Інтермедія.
Директор театру
Нині буде вам спочин,
Мідінгівці жваві:
Гора й долина — то наш кін,
Готовий до вистави.
Герольд
Півстоліття ждать дано
Весілля золотого.
А сварка скінчиться — воно
Ще золотіш від того!
Оберон
До мене, духи, всі сюди,
Як ви мені покірні, —
Ми вже знову, й назавжди,
З жоною друзі вірні.
Пук
Пук перевертом іде,
Притупує ногою,
Веселих духів вслід веде
Ватагу за собою.
Аріель
Аріель заводить спів
У тонах дивних, ясних;
Вабить всіх його мотив —
Потворних і прекрасних.
Оберон
Всі, хто хочете, ходіть
До нас любові вчиться!
Щоб подружжю в згоді жить,
Перш треба розлучиться!
Тітанія
Як муж бурчить, жона кричить —
На це є добрий захід:
її на схід кудись замчіть,
Його пошліть на захід!
Оркестр
(tutti fortissimo)
Комарі й жучки-гучки,
їх брати і сестри,
Жаби й коники-сюрчки —
Усі у нас в оркестрі!
Соло
Чи ви бачили дуду —
Мов бульбашку надуту?
Йде й гуде — ду-ду, ду-ду,
Гундосить аж до нуду.
Дух, що тільки твориться
З жабиних пліч, павучих ніг
І крилець двох незгірших, —
Як не вийде звіреня,
То, певне, вийде віршик!
Парочка
Дрібний крок, високий скок,
Де росяна травиця;
Та в повітря до пташок
Тобі несила звиться.
Цікавий мандрівець
Чи я у маскарад замчавсь,
А чи марю, може?
Звідкіля ти тут узявсь,
Обероне-боже?
Ортодокс
Не має він хвоста й рогів,
Я ж знаю те, що знаю:
Як і грецьких всіх богів,
Його за чорта маю.
Північний художник
Що я тут не розпочну —
Якісь бліді етюди.
Ось я в Італію майну,
Там все інакше буде.
Пурист
В який це я попав содом!
Які кругом лахудри!
З усіх присутніх тут відьом
Лиш дві вживають пудри.
Гола відьма
І пудра, й плаття нас ляка,
То — баб’яче вже діло;
Сиджу на цапі голяка —
Любуйте всі на тіло!
Стара відьма
З тобою спорити шкода,
Та високо не пнись ти;
Хоч ти вродлива й молода,
А доведеться гнисти.
Капельмейстер
Комарі й жучки-гучки,
Од голої од станьте!
Жаби й коники-сюрчки,
Не кваптеся, анданте!
Флюгер
(о один бік)
Яка компанія, гляди —
Панянки знакомиті,
Та й кавалери хоч куди, —
Усі як перемиті!
(У другий бік).
Як не розступиться земля
Цю погань поглинути,
Тоді од них готовий я
І в пекло плигонути.
Ксенії
Ми — кузьки з тисяччю жалець,
Кусаємось затято;
Прийшли ми к чорту на ралець,
Бо це ж наш рідний тато!
Геннінгс
Поглянь на дружний рій казюк —
Наївні і жартливі!
Ще хтось подумає про злюк,
Що серцем добротливі.
Музагет
Мені приємно поблудить
В цім галасливім крузі;
Відьми б я краще став водить,
Як ті примхливі музи.
Ci-devant геній часу
Із нами ладь, держись за нас, —
Побачиш, вийдеш в люди!
Це ж Блоксберг, наш німецький Парнас,
Усім тут місця буде.
Цікавий мандрівник
Що то за один, скажіть,
Бундючний, гордовитий?
Все носом нишпорить, нюшить,
Чи є тут єзуїти.
Журавель
Чи чиста, чи мутна вода, —
Люблю ловити рибку;
Й побожним часом випада
В чортів побути дрібку.
Син світу
Побожні йдуть на кожну путь,
Аби вела угору;
І Блоксберг скоро оберуть
За місце для собору.
Танцюрист
Що це? Ніби бубнії
На багвах б’ють у бубни?
Та де там, ні! То бугаї
Очеретолюбні.
Танцмейстер
Усі у круг — танцюй, нога!
Всі скачуть, як попало,
Кривий стриба, гладкий плига —
Байдуже, що невдало!
Скрипаль
Чорти! Один одного б тут
Смачніше, як людей, їв!
Та їх гамує голос дуд,
Як звірів — спів Орфеїв.
Догматик
Усякій критиці на зло
Я на своїм остався:
Бо якби чорта не було,
То де ж би він узявся?
Ідеаліст
Моя фантазія буя
Цей раз, як кінь безгнуздий;
Бігме, коли усе це — я,
То я таки безглуздий.
Реаліст
Шаліє дух, піднявши бунт;
Я лютий до нестями!
Уперше тут схитнувся ґрунт
У мене під ногами.
Супернатураліст
Таїть утіхи немалі
Новий для мене обрій;
Бо як існують духи злі,
То мусять бути й добрі.
Скептик
Шукавши чортових скарбів,
Вже не один збезумнів.
Я цього слова вмисне вжив,
Щоб зримувать свій сумнів.
Капельмейстер
Жаби й коники-сюрчки,
Клятущі дилетанти!
Комарі й жучки-гучки,
Які з вас музиканти!
Пронози
Ми звемося sans souci,
Це не самохвальство;
Гориніж ходимо усі,
Коли велить начальство.
Невдахи
І нам перепадали було шматки,
Тепер не наздогониш,
Протанцювались у нас чобітки,
Ми біжимо босоніж.
Блудні вогні
Полюбуйтеся на нас,
Зродило нас болото.
Та блиском ми затьмарим враз
Усю оту голоту!
Падуча зірка
Ллючи іскри зореві,
Сюди я впала з неба;
Крижем тут лежу в траві —
Звести б на ноги треба.
Масивні
Гей, з дороги! Грубим путь!
Всі трави потолочим;
Духи йдуть, і духам буть
Опецьками не злочин.
Пук
Та не тупайте ви тут
Слонячою тупою,
Переважить всіх вас Пук
Сьогодні грубизною.
Аріель
Всяк, хто любить даль і шир,
Всяк, хто не безкрилий,
В літ за мною, до тих гір,
Що троянди вкрили!
Оркестр
(pianissimo)
Імла рідкіш, хмарки світліш,
Край неба засвітало.
Шелеще лист, шумить комиш —
Усе немов потало.
Похмурий день, поле
Фауст і Мефістофель.
Фауст
В недолі! В розпачі! Довго блукала, страждаючи, по землі, а тепер — у неволі. Як злочинницю, вкинуто в тюрму на люті муки — її, миле, безталанне створіння! Аж ось до чого дійшло! Ось до чого!.. — І ти, лукавий, нікчемний духу, таїв усе від мене! — Стій тепер, стій! Ворочай скажено своїми сатанинськими вирлами! Стій наді мною нависом, осоружний! — У неволі! У безпросвітній неволі! У владі злих духів і безсердечно осудливої людськості! А ти заколихуєш тут мене відворотними розвагами, приховуєш од мене її гірке горе, — нехай гине в безпораді!
Мефістофель
Вона не перша!
Фауст
Собако! Потворо мерзенна! — Оберни його, безконечний духу! Оберни цього гробака знов у собачу постать, що в ній він любив гасати нічною добою, клубком підкочуватись під ноги мирному перехожому і кидатись на плечі поваленому. Оберни його знову в його улюблену подобу, хай плазує переді мною в пилу, хай я топтатиму його потоптом, падлюку! — Не перша! — Горе! Горе! Ні думкою здумати, ні гадкою згадати! Уже ж не одна загинула в безодні такого лиха, і смертною своєю нелюдською мукою не відпокутувала вини всіх інших перед очима Всепрощаючого! Серце моє начетверо крається, як подумаю про одну оцю безталанну; а тобі байдуже — глузуєш з недолі тисячей істот!
Мефістофель
От і довеслували ми до того берега, де у вашого брата, людини, глузд за розум заходить. Нащо ж було вступати з нами в спілку, коли хисту нема? І літати кортить, і запаморочення боїшся? Що ж, ми до тебе набивалися чи ти до нас?
Фауст
Чого вищиривсь на мене так людожерно?! Аж гидко! — Великий, могутній духу, ти, що ласкаво з’явивсь мені, ти, що знаєш серце моє й душу мою, навіщо ти прикував мене до цього ганебного супутника, що йому шкода за ласощі, а згуба за розкоші?
Мефістофель
Ти ще не виговорився?
Фауст
Врятуй її! А ні — горе тобі! Найтяжчі прокльони на твою голову на тисячі тисяч літ.
Мефістофель
Незмога мені розірвати пута месника, розбити його затвори. — Врятуй її! А хто довів її до загибелі? Я чи ти?
Фауст дико озирається.
Що, грому шукаєш? Шкода, не дано його вам, злиденним смертним! Бач, тиранська звичка: роздробити безвинного суперечника, коли загонить на слизьке.
Фауст
Веди мене до неї. її треба визволити!
Мефістофель
А про небезпеку свою забув? В місті ще свіжі сліди твого кривавого злочину! Над могилою вбитого ширяють духи помсти, чигаючи повороту душогуба!
Фауст
І тобі ще про це говорити! Смерть і погибель всесвітня на тебе, потворо! Веди мене до неї, чуєш, і звільни її!
Мефістофель
Та поведу вже, зроблю що можу. Що ж у мене, вся влада на небі й на землі? Я обмарю сторожу; добудь ключа і виведи її звідти людською рукою. Я ж чатуватиму напоготові з чарівними кіньми, — умчу вас. Це я можу.
Фауст
Швидше!
Ніч. Чисте поле
Фауст і Мефістофель летять навзаводи вороними кіньми.
Фауст
Чом в’ються вони круг шибениці?
Мефістофель
Не знаю, щось варять, щось творять.
Фауст
Висяться, низяться, клоняться, хиляться.
Мефістофель
Чарують, чаклують.
Фауст
І кадять, і святять.
Мефістофель
Вперед! Вперед!
