На горішньому пенеї
Мефістофель
(никає туди й сюди)
Блукаючи поміж огнів, вивчаю
Й дивуюся тутешньому звичаю:
То зовсім голі, то вбрання нескромні,
Безстидні сфінкси, грифи безсоромні,
Скрізь волохату здибаєш принаду, —
Все світиться і спереду, і ззаду.
І наше плем’я не завжди етичне,
А не таке нахабне, як античне.
Надати б їм сучаснішого строю
Та молоддю помазати новою…
Які ж бридкі! Але ми тут гостями…
Вітаю вас, мої прекрасні дами!
І вам чолом, премудрі сиві гриви!
Гриф
(клекоче)
Не гриви — грифи! Не толкуй нас криво —
Ти кривдиш нас. Так часто етимолог
Пучками слів нагонить просто полох:
Гризь — грижа — грізний — грузний —
грубий — гробний.
Ряд слів подібний — нам же невподобний.
Мефістофель
Та можна ж інший ряд тут навести:
Гриф — граф — грабіж — громадити — гребти.
Гриф
(клекоче й далі)
Спорідненість цих слів ми довели, —
Було ж за те й огуди і хвали!
Грабуй, греби дівчат, вінці, скарби!
Грабіжники — улюбленці судьби.
Мурашки-велетні
Річ про скарби — ми силу їх надбали
І поховали все в печери, в скали,
Та арімаспи вислідили лаз,
Сміються, бач, — усе покрали в нас.
Грифи
Дізнаємось ми, де вони, чекайте.
Арімаспи
Але не в цю святкову ніч.
А вранці вже хоч як шукайте —
Не знайдете, даремна річ.
Мефістофель
(розсівся між сфінксами)
Я враз освоївся з цим краєм
І розумію геть усіх.
Сфінкс
Ми, духи, звуки видихаєм,
А ви утілюєте їх.
Та хто ти є — відкрийся перед нами.
Мефістофель
Я різними зовуся іменами.
Тут брити є? Вони ж мандрують скрізь
В краях цих історичних, екзотичних,
Серед руїн прославлених античних,
І мною зацікавляться, надісь;
Мене у давніх творах драматичних
Вони дражнили Old Iniquity. [“стара кривда” (англ.)]
Сфінкс
Чому?
Мефістофель
Цього не знаю, як і ти.
Сфінкс
Нехай! Поглянь на зорі угорі —
Що нам вони віщують в цій порі?
Мефістофель
Зоря в зорю, ще й місяць сяє ясно,
І при тобі я чуюся прекрасно,
Левина шкуро, у теплі й добрі.
Чого ж нам попід зорями ширяти?
Загадуй краще загадки, шаради.
Сфінкс
Та загадку не штука б то завдать,
Чи ти ж себе зумієш розгадать?
“У знадобі і доброму й лихому,
Тому — мішень, поборювать лукаве,
Тому — товариш-друг у всьому злому,
I все то те — Зевесу для забави”.
Перший гриф
(клекоче)
Женіть його!
Другий гриф
(іще дужче)
Погана бридь!
Обидва
Чого там з ним і говорить!
Мефістофель
(огризається)
Ти думаєш, що, може, в гостя нігті
Так не вдряпнуть, як у самого кігті?
Попробуй лиш!
Сфінкс
(лагідно)
Гаразд, як хоч, сиди,
Та не до речі втрапив ти сюди;
У себе вдома ти завжди утішний,
А тут чогось ніяковий, непишний.
Мефістофель
Ти зверху мов мальована картина,
А знизу глянь — страхітлива тварина.
Сфінкс
Говориш ти собі на безголов’я,
У нас у лапах — сила і здоров’я.
А в тебе — кінське копито,
І ти між нас ніщо й ніхто.
Сирени заспівують прелюдію вгорі.
Мефістофель
Що то за птиці на тополі
Гойдаючись заводять спів?
Сфінкс
Не слухай їх; людей доволі
Той зрадний спів із світу звів.
Сирени
Нащо вам потвори ниці,
Що торочать вам дурниці?
Ми літаєм знадним роєм,
Ми співаєм ладним строєм,
Ми сирени-чарівниці.
Сфінкси
(передражнюють їх на той самий голос)
Поховались там у листі
Ви, хижачки пазуристі, —
І істоту нещасливу,
Що заслухається співу,
Ви розшарпаєте враз!
Сирени
Гетьте, зависть і ненависть!
Голубливість і ласкавість
Хай панує проміж нас…
Чи на полі, чи на морі,
Чи в небесному просторі,
Ми привітні повсякчас.
Мефістофель
Оце іще мені новини!
За звуком звук іллється, лине,
Неначе струни виграють…
Та хай виспівують як хочуть,
Хоч звуки вуха і лоскочуть,
До серця все ж не дістають.
Сфінкс
До серця, кажеш, шарлатане?!
Якесь пуздерко шкуратяне
У тебе в грудях там, мабуть.
Фауст
(надходить)
Приємне це видовище незвичне:
В потворному угадуєш величне…
Усе мені віщує тут удачу;
Кого це я перед собою бачу?
(Указуючи на сфінксів).
Із цими говорив Едіп колись,
(указуючи на сирен)
Між цими в путах корчився Улісс,
(указуючи на мурашок)
Оці скарбів найвищих осягли,
(указуючи на грифів)
А ці їх вірно й щиро берегли…
В душі моїй встають привабно-кличні
І постаті, і спогади величні.
Мефістофель
Раніше їх прокляв би ти,
Тепер зробився менш суворим:
Де милу думаєш найти,
Радієш часом і потворам.
Фауст
(до сфінксів)
Озвіться, левожони, ви до мене:
Чи хтось із вас не бачив тут Гелени?
Сфінкси
Ми не зазнали вже її часів,
Останніх з нас Геракл убив.
Удайся краще до Хірона,
Він десь гасає між духів —
Ото тобі помога й охорона.
Сирени
Тут добудешся ти всього!
Як Улісса ми приймали,
То наслухались од нього
Дивних повістей немало.
Ми тобі те все розкажем,
Будь лиш любим гостем нашим, —
Гарне море в нас зелене.
Сфінкс
Ти не вір їм, то ж сирени!
Так, як Улісса чар зв’язав,
Тебе хай наша рада зв’яже:
Знайди Хірона, він покаже
Тобі усе, як я сказав.
Фауст відходить.
Мефістофель
(незадоволено)
Що то за птиці — крячуть бридко,
Лопочуть крильми швидко-швидко
І так летять, що ледве видко, —
Стрілець не влучить їм і вслід.
Сфінкс
То зграя бистрих стимфалід —
Летять, як вихор, прудкокрилі,
Коли б не Геркулеса стріли,
То їх нічого не взяло б.
В них гусі ноги, орлій дзьоб,
Вони нас крякотом вітають,
Бо всіх за родичів вважають.
Мефістофель
(ніби аж злякався)
А що ж за погань там шипить?
Сфінкс
Та не турбуйся дуже нею,
То голови гадюки із Лернею,
До тулуба вже їх не приліпить.
Та що це сталося з тобою?
Уже нема в тобі спокою…
А, бачу, бачу… Ну, іди,
Коли схотілося туди;
Чого ж вертіти головою?
Красунь там є на всі лади:
То ламії, дівки любливі,
Усміхливі і жартівливі;
Усього діб’ється од них
Сатир, зухвалий козлоніг.
Мефістофель
А як вернусь, я ще вас тут застану?
Сфінкс
Іди собі до того каравану.
З Єгипту ще привикли ми царить
На протязі тисячоліть,
І як до себе слушну шану чуєм,
То днями сонця й місяця керуєм.
Як верховний суд народів,
Сидимо між пірамід,
І нічого нам не в подив —
Мир, війна, потоп, весь світ.
На долішньому пенеї
Пеней, оточений потоками й німфами.
Пеней
Очерете, колихайся,
Ти, комишу, коливайся,
Верболози, шелестіте,
Ви, тополі, шарудіте,
Недоспав я, недоснив!
Бо якийсь непевний трепет,
Звідусіль таємний шепіт
Всі потоки пробудив.
Фауст
(виходячи на річку)
Чи примарилося знову,
Чи я чую людську мову?
Понад берегом імлистим,
Поза хащем густолистим,
Хвиля лагідно хлюпоче,
Легіт любо щось шепоче.
Німфи
(до Фауста)
Лягай та полежиш
В затишнім куточку,
Всі болі, всю втому
Приспи в холодочку.
Хто муки набрався,
Спочинути рад
Під шепіт, під шемріт,
Під журкіт наяд.
Фауст
То я не сплю! Які розкоші!
О юні постаті хороші!
Це ж я насправді бачу вас,
Немов якого чару повен!
Чи це видіння, а чи спомин?
Являлись ви мені вже раз.
Між буйних заростів долини
Тут не один струмочок лине —
Леліють тихо, ледь дзюрчать;
Та ось в одно злились потоки,
І став постав із них широкий,
Простора і прозора гладь.
Там молоді тіла жіночі
Подвійним чаром ваблять очі.
Свічадо вод відбило їх:
Ті поринають вглиб сміливо,
А ті ступають боязливо;
Гармидер, галас, гомін, сміх…
Чому б на них не любувати,
Жадібних зорів не втішати, —
Та мрія далі все біжить:
Там за рясним зеленим листям,
На ложі ніжнім, запашистім
Цариця-вродниця лежить…
Диво дивне! З бухт затишних
Випливає гроно пишних,
Величавих лебедів.
Плинуть лагідно, спокволу,
Кожен повен задоволу,
Гордо голову підвів…
Та один, за всіх гарніший,
І пишніший, і сміліший,
Обігнав товаришів,
Розпустивши пера білі,
Розгойдавши хвильно хвилі,
У святилище заплив…
Всі інші плавають по ставу,
Прибравши грізную поставу,
А ті й змагатись завелись,
Аж полякалися служниці,
Що їм уже не до цариці, —
Аби самим уберегтись.
Німфи
До лужка, до бережка
Прихилімо, сестри, вухо —
Бо, здається, здалека
Кінський тупіт чути глухо.
Як би взнати, що за гість
І яку несе нам вість?
Фауст
Загуло, заколивало,
Справді, хтось там мчиться чвалом…
Яка краса!
Звершаться чудеса,
І я її дістану,
Єдину, незрівнянну.
Все ближче й ближче верхівець —
Сміливець, видно, і мудрець —
На сніжно-білім румакові.
Я знаю, що це за один —
Філіри славнозвісний син.
Хіроне, стій! Зі мною стань до мови!
Хірон
Чого тобі?
Фауст
Придерж лишень ходи!
Хірон
Не встою ж я.
Фауст
Ну, то мене зсади.
Хірон
Сідай! Тепер як слід ми поговорим.
Куди тобі? Туди, через потік?
Ми тії хвилі миттю переборем.
Фауст
(сідає)
Вези, де хоч. Я вдячний буду вік…
Славетнику, відомо, як плекав ти
Героїв рід на шану у віках,
У тебе вчились мужні аргонавти
І інші всі, безсмертні у піснях.
Хірон
Облишмо це! Нащо Паллада, й то
Як Ментор шани мало щось находить;
По-своєму усяк себе поводить,
Мов їх і не виховував ніхто.
Фауст
У лікаря, що все спізнав до краю,
Коріння силу і цілючість зіль,
Що гоїть рани і втишає біль,
І тіло й дух я щиро обіймаю.
Хірон
Колись пораненим в бою
Ставав і я в пригоді духом,
Тепер ту справу віддаю
Попам та бабам-шепотухам.
Фауст
Воістину великий муж
До слави й почестей байдуж
І скромно хоче доказати,
Немов таких, як він, багато.
Хірон
Підлесник криється в тобі
Чи то цареві, чи юрбі.
Фауст
Героям ти найбільшим був сучасник,
Великих діл і сам не раз учасник;
Багато бачив, і не менш зробив,
І як півбог розумно й чинно жив.
Скажи, кого б з усіх отих героїв
Ти вищої шаноби удостоїв?
Хірон
Всі аргонавти гідні похвали,
По-своєму героями були:
В одного те яскраво виступало,
Що в іншого нерідко бракувало.
Де брали гору юність і краса,
Там Діоскурів славила яса;
Де треба другу помочі і ради,
Вели перед одважні Бореади;
Де йшлось про розум, глибину думок, —
Царив Язон, улюбленець жінок;
Орфей був ніжний, лагідний і щирий,
Скоряв усіх дзвінкою грою ліри;
Лінкей зіркий, ні вдень ані вночі,
Було, не схибить, човна ведучи…
їм небезпеки дружбу гартували:
Що діяв хто, те інші похваляли.
Фауст
Що скажеш ти про Геркулеса?
Хірон
О, не буди в мені жаги!
Не бачив Феба я, Ареса,
Не знаю, що то за боги,
Але не раз дививсь на того,
Що люди славили, як Бога.
Хоч родом він і цар був сам,
Юнак, красою незрівнянний,
А брату старшому слухняний
І найвродливішим жінкам.
Такого не вродить вже Геї,
І Гебі в небо не піднять;
Даремно творять епопеї,
Даремно статуї різьблять.
Фауст
Таку ти змалював картинку,
Що і різьбяр навряд би вдав.
Про мужа кращого сказав,
Скажи ж і про найкращу жінку.
Хірон
Красу жіночу славить годі,
Вона бува пуста й німа;
Яка ціна холодній вроді,
Де життєрадності нема?
Краса сама собі царює,
А грація усіх чарує,
От як Гелена, що я віз.
Фауст
Ти віз її?
Хірон
На цій ось спині.
Фауст
Куди і я оце заліз?
Від щастя я не тямлюсь нині.
Хірон
Вона й держалася отак,
Як ти, за гриву.
Фауст
Мов у сні я…
Вона ж моя єдина мрія!
Розказуй все мені, що й як,
Куди її і звідки віз ти?
Хірон
Про се цікаво розповісти.
Тож Діоскури, гідні похвали,
У розбишак сестричку відняли;
А ті не звикли до таких невдач,
Оговтавшись, в погонь пішли навскач,
Та я з братами мало не застряг
На елевсінських болотах;
Вони йшли вбрід, а я з сестрою виплив…
Як дякувала там мені вона,
Розсудлива, поважна й приязна;
По вогкій гриві гладила…
Та юнь старого знадила!
Фауст
Це в десять літ!
Хірон
Обман філологічний —
Літа лічить вродливиці міфічній!
Поет її усе одною зна:
Не зріє і не старіє вона,
Ізмалечку її вже викрадають,
За літньою герої упадають,
Чи втратить же вона коли красу?
Поет не визнає оков часу.
Фауст
Й вона хай буде часу непокірна!
Без часу бо, щасливий неймовірно,
Ахілл її у Ферах десь найшов,
На зло судьбі добув її любов.
Чи ж я не зможу силою чуття
Прекрасний образ визвать до життя,
Безсмертну ту істоту богорівну,
Величну й ніжну, владну і чарівну?
Де, де вона, скажи, богиня ця,
Прекрасна і жадана без кінця?
Одне бажання пориває душу —
Як не знайду її, то й жить не мушу.
Хірон
По-людському ти просто захопився,
А духам так здається — з глузду збився.
Але тобі щастить-таки, нівроку:
Я хоч на мить навідуюсь щороку
У храм до Манто, доньки Ескулапа;
Там молиться отцю старенька баба,
Щоб він нарешті лікарів направив,
Цілить, а не вбивать людей наставив,
І тим себе на всі віки прославив.
Навряд чи є ще хоч одна сивіла,
Щоб так, як Манто, пособить уміла;
Вона вже певно дасть такого зілля,
Що вилічить тебе від божевілля.
Фауст
Не треба ліків! Розумом я світлий!
Хіба ж мій намір, як у інших, підлий?
Хірон
Не дай зневаги помочі святій.
Приїхали… Злізай мерщій!
Фауст
Ти мчав мене по рінявій ріці,
Куди, скажи, прибились ми вкінці?
Хірон
Отут, поміж Олімпом і Пенеєм,
Стялись колись Емілій із Персеєм;
За царство неосяжне йшла в них пря,
І переміг громадянин царя.
Дивися вгору! Бачиш, на вершині
Видніє храм у місячнім промінні.
Манто
(марить всередині храму)
Від тупу кінських ніг
Гуде святий поріг;
То півбоги серед ночі.
Хірон
Це ми!
Розплющуй лиш очі!
Манто
(прокидаеться)
Вітаю! Ти таки сюди.
Хірон
Твій храм на місці, як завжди.
Манто
Блукаєш, як раніш, невтомно?
Хірон
Ти все сидиш сумирно, скромно,
А я все мчусь, як той Пегас.
Манто
Я все сиджу, хай мчиться час.
А це хто?
Хірон
Ночі цеї вир
Йому душевний збурив мир;
Гелени хоче цей шалений,
І, щоб добутися Гелени,
Удався він оце до мене;
Йому полікуватись випада.
Манто
Люблю, хто неможливого жада.
Хірон уже помчав далеко.
Манто
Ходи сюди і радуйся, причинний:
Цей темний хід веде до Прозерпіни;
Там під горою, в хмурій глибині,
Вона все жде на знаки потайні.
Туди вже раз Орфея я водила;
Не розгубись, як він… Сміліш до діла!
(Спускаються вглиб).
