Скелясті затоки Егейського моря
Місяць підбився в зеніт.
Сирени
(лежать по скелях, співають у супроводі флейт)
Як тебе колись, бувало,
З неба зводили зухвало
Фессалійські чарівниці, —
То й тепер поглянь, царице,
З пітьми ночі вниз на хвилі,
Млистим блиском заяскрілі,
І осяй в’юнкий народ,
Що вигулькує із вод.
Ми у тебе служба пильна,
Будь же, Луно, нам прихильна!
Нереїди і тритони
(як морські дивогляди)
Залунали дзвінко тони
На усі морські затони,
Добриніли аж до дна…
Ми покинули глибини,
Захист наш од хуртовини,
Зве нас пісня чарівна.
Для врочистої нагоди
Повдягали ми клейноди —
Злото, перли, самоцвіти
І намисто коштовите,
Безліч рідкісних окрас…
Ви скарби ті наспівали,
Як мандрівців чарували, —
Все те маємо од вас.
Сирени
Знаєм ми, що в синім морі
Риби грають на просторі,
Ходять вільно вшир і вглиб.
Ви вдягли коштовні шати,
Тільки ми б хотіли взнати,
Що значніші ви од риб.
Нереїди і тритони
Щоб ті сумніви розбити,
Нашу вищість появити
Вже й раніше ми могли б.
Браття, сестри, нумо, швидко,
Попливімо — буде видко,
Що значніші ми од риб.
(Пливуть геть).
Сирени
Де й ділися вмить!
їх рій в Самофракію мчить,
І вітер сприяє плавбі.
Чого ж то тягне так звірів
До царства величних кабірів?
Боги ті на всіх не походять,
Невпинно самі себе родять,
Незнані довіку й собі.
Стій на місці, стій,
Місяцю святий,
Щоб ще ніч потривала,
Щоб зоря нас не прогнала.
Фалес
(на березі до Гомункула)
Тебе я до Нерея поведу,
Уже його печера на виду.
Примхливий, впертий то старик,
На всіх і все бурчати звик,
І що не чинить людський рід, —
Усе йому не так, як слід.
Та він в майбутнє прозира,
Чимало робить і добра.
Тому-то в світі немала
Йому пошана і хвала.
Гомункул
Постукаймося, що б там не було!
Ачей вціліє і вогонь, і скло.
Нерей
Чи й справді людський голос я почув?
Одразу гнів у серці спалахнув!
Створіння ті богам рівнятись хочуть,
Хоч вище себе зроду не підскочать.
Мені б, як богу, вже спочить пора,
А все бажаєш доброму добра;
Та всяк, нарешті, власним робом ходить
І тим нанівець всі поради зводить.
Фалес
А все ж тобі звіряємося ми,
Ти, мудрий діду, нас напоуми!
Цей вогник-чоловічок буде рад
Послухатись у всім твоїх порад.
Нерей
Порад! Чи з них було пуття в людей?
Розумне слово не для їх ушей.
Хоч своєум і напита біди,
Держиться він свого ума завжди.
Паріса ж я, як батько, всовіщав,
Щоб він чужої жінки не чіпав.
Як він зарвавсь до грецьких берегів,
Йому я все прийдешнє провістив:
Пожар, і дим, і звалища будов,
Жахну різню, пролиту морем кров,
Страшний суд Трої, ввінчений в піснях
Потомним дням на подив і на жах.
Та він не слухав осторог моїх,
Зробив як знав — і Іліон поліг,
Гігантським трупом в муках розпластавсь,
Орлам із Пінда на поталу давсь.
Та й Одіссею я прорік в свій час
Цірцеї хитрість, Поліфема сказ
І нерозсудливість товаришів…
А він таки по-своєму рішив!
По волі хвиль він довгий час носивсь,
Аж випадком в гостинний край прибивсь.
Фалес
Так, мудрецеві прикро все те бачить,
Та хтось колись за раду і віддячить,
А золотник удячності завжди
Переважа невдячності пуди.
У нас поважна справа, не дурниця;
Цей хлопчик хоче так як слід родиться.
Нерей
Найкращий настрій ви зіпсуєте!
Мені сьогодні в голові не те:
Дочок Дорід я в гості запросив,
До мене прийдуть грації морів.
І сам Олімп — не тільки що земля —
Таких створінь повабних не явля;
Вони шугають, зграбні і знадні,
На водянім драконі чи коні,
З стихією зливаючись всуціль,
Мов ніжна піна на поверхні хвиль.
В перловій колісниці навзавід
Мчить Галатея, краща між Дорід;
Коли Кіпріда з Пафосу пішла,
Вона богині місце зайняла
І осягла по ній у спадок там
І колісницю, і престол, і храм.
Тож геть! Не хочу я цю світлу мить
Зненавистю і сварами тьмарить.
Йдіть до Протея! Знає той стовид
І створення, і перетворень хід.
(Подався до моря).
Фалес
Мабуть, ізнов порожняком повернем,
Бо той Протей удавсь собі химерним:
Його де стрінеш — він щезає вмить,
А й скаже що, то годі зрозуміть.
Та якщо конче хочеш раду мати,
То мусимо таки його спіймати.
(Віддаляються).
Сирени
(угорі на скелях)
Що здалеку там біло
Над хвилями замріло?
Чи то човнів вітрила,
Мов лебедині крила,
Чи то морські невісти
Чудово-променисті?
Спустімся з кручі нижче,
Почуймо голос ближче.
Нереїди і тритони
Вернулись ми щасливо,
Везем вам дивне диво:
На черепашій броні
Кабіри, як на троні.
Богів усі стрічайте,
Піснями величайте.
Сирени
Малі ви на тілі,
Великі на силі,
Надія корабельникам,
Рятунок потопельникам.
Нереїди і тритони
Із нами вже кабіри;
Святкуймо свято в мирі!
Од сили їх святої
Нептун засне в спокої.
Сирени
Ми проти них малі.
Як тонуть кораблі,
їх сила, всім на подив,
Рятує мореходів.
Нереїди і тритони
Ми трьох взяли; четвертий
Не хтів іти, упертий,
Сказавши, що один
За всіх їх дума він.
Сирени
Глузує бог із бога —
Нічого їм від того,
А ми шануймо всіх,
Щоб не страждать від них.
Нереїди і тритони
їх, власне, цілих сім.
Сирени
А де ж їм бути всім?
Нереїди і тритони
Цього не можем сказати,
Хіба на Олімпі спитати;
І думаєм чогось ми,
Що є вже там і восьмий.
Ті припливуть пізніше,
Розвинувшись повніше.
Вічно пориваються
В далечінь славути,
Неосяжне осягнути
Ревно сподіваються.
Сирени
Молитись нам
Усім богам,
Чи тут, чи там
Стоїть їх храм.
Нереїди і тритони
Перед нам тут вести дано,
Хто б нашу славу змірив?
Сирени
Ви більші, ніж герої
Історії старої;
Вони дістали лиш одно,
Якесь там золоте руно,
А ви — кабірів.
Загальний хор
(підхоплює)
Вони лиш золоте руно,
А ми (ви) кабірів!
Нереїди й тритони пливуть далі.
Гомункул
Немов горшки, потвори ці,
Поглянеш — глина гола,
А розбивають мудреці
Об них твердії чола.
Фалес
Усякий з них того й бажа:
В монеті ціниться іржа.
Протей
(незримо)
І я, старий, скажу радніше,
Що чим чудніше, тим гідніше.
Фалес
Де ти, Протею?
Протей
(як черевомовець, то ніби здалеку, то зблизька)
Тут! і тут!
Фалес
Оддавна був ти баламут!
Та я ж тобі старий товариш,
Мене так просто не обмариш.
Протей
(ніби здалеку)
Прощай!
Фалес
(нишком до Гомункула)
Він близько десь. Світи, світи-бо!
Цікавий він, немов та риба;
Огонь його сюди принадить,
Хоч так, хоч так себе він зрадить.
Гомункул
Заллю я світлом радо все дотла,
Але гляди, щоб не розбити скла.
Протей
(приймає вигляд здоровенної черепахи)
Що це воно так гарно блись та блись?
Фалес
(застує Гомункула)
Як хочеш бачить — ближче підступись
Та обернись гарнесенько в людину,
Ти ж можеш це вчинити в мить єдину;
Бо те, що ми від поглядів ховаєм,
Покажемо, кому самі бажаєм.
Протей
(приймає людську подобу)
Та ти й хитрець, а не лише мудрець.
Фалес
А ти на перетворення митець.
(Відслоняє Гомункула).
Протей
(здивовано)
Світячий карлик! От мені дивниця!
Фалес
Він просить ради, як би дородиться.
Мені він по секрету оповів,
Що створений поки що лиш напів.
У нього є вже якості духовні,
Але тілесні — надто аж умовні.
Його лиш скло од згуби береже,
Утілитись пора б йому уже.
Протей
Це ніби непорочне зачаття:
Не народившись, маєш ти життя!
Фалес
(стиха)
Іще одна є вада в цім дитяті:
Ніякої воно не має статі.
Протей
Та це якраз йому на щастя,
Стать по бажанню нині дасться.
Чого тут довго мудрувать —
Ти мусиш з моря починать!
Там зачинається дрібнота,
Що ще дрібніших знай глита;
Росте, росте — і вироста
Все досконаліша істота.
Гомункул
В повітрі чуть живлющий запах брості,
Я плаваю в якійсь приємній млості.
Протей
Так, правда, приязне маля!
А далі буде ще приємніше.
Ходім на заміль відціля,
Живлом там пахне ще таємніше.
Дивись, он перезва морська,
Ходім поглянемо зблизька,
Ходім!
Фалес
І я піду туди.
Гомункул
Три духи йдуть на три лади.
Тельхіни родоські підпливають на водяних конях і драконах, з Нептуновим тризубцем у руках.
Хор
Нептуну ми гарний тризубець скували,
Щоб владно спиняв ним він хвилі зухвалі.
Як Зевс-громовержець гримає в перуни,
Нептун їм назустріч здіймає буруни,
Як блискавки в небі блискочуть між туч,
То й хвилі у морі клекочуть у ключ.
Що б’ється між ними в одчайнім змаганні,
Те згине, потоне в безодні, у хлані.
Тому-то сьогодні бог берло нам дав,
Щоб кожен на святі безпечно гуляв.
Сирени
Ви жерці ясного Феба,
Любленці денного неба,
Артеміду ми чтимо,
А привіт і вам шлемо.
Тельхіни
Прекрасна богиня нічного склепіння
Зичливо приймає і брату хваління,
На щасний Родос поглядає щомить,
Де вічний пеан Аполлону гримить.
Як тільки задніє — блищить його промінь,
Нас пестить і гріє живий його пломінь,
І гори, й оселі, і берег і хвилі
У світлі веселім Огнистому милі.
Туман на наш острів закрався б дарма —
Сяйне лиш, війне лиш — туману й нема.
Згори Феб там бачить усі свої лики —
Юнак він і велет, лагідний, великий…
Ми першими в світі в країні своїй
Поставили бога в подобі людській.
Протей
Нехай хизуються родосці!
Святому сонцю в високості
Кумири мертві — прах і дим.
Поставлять вражі остров’яни
Велике божище мідяне
Та й носяться не знати з чим.
А що ж їм справді удалося?
Стояв, стояв кумир-колбс,
А ледве в надрах затряслось —
Усе нанівець розплилося.
Та що й казать! Усе земне —
Нікчемне, хирне і дрібне;
В воді буйніш життя природи;
Замчить тебе на вічні води
Протей — дельфін.
(Скидається дельфіном).
Не бійся, сядь
Мені довірливо на спину!
Щасти нам, доле, цю дитину
Із Океаном поєднать.
Фалес
Виконуй мудрую пораду —
Творися з краю і по ряду!
До дій швидких готовий будь!
Ти перейди всі вічні норми,
Перебери незлічні форми,
Бо до людини довга путь.
(Гомункул злазить на Протея-дельфіна).
Протей
Спрямуй свій дух в живу вологу,
Буяй в ній широко, розлого,
Зазнай життя до повноти.
Не квапся в вищі лиш одміни,
Бо вже як дійдеш до людини,
То далі нікуди іти.
Фалес
Та непогано б кожному із нас
Буть справжньою людиною в свій час.
Протей
(до Фалоса)
Та ти ж якраз таким і був,
Тому й свій час пересягнув;
Бо серед блідного привиддя
Тебе я бачу не одне століття.
Сирени
(на скелі)
Що за флер прозорий скраю
Коло місячне обвив?
Впізнаємо любу зграю
Білокрилих голубів.
Із Пафосу прилетіли,
До кохання запальні,
Бути свідками схотіли
Шаленистої гульні.
Нерей
(підступає до Фалеса)
Як людині подивиться,
То — проміння гра примхлива,
А у духа-ясновидця
Думка інша, справедлива.
Це — священні голуби,
Славний почет Галатеї,
Льоту навчені від неї
Із прадавньої доби.
Фалес
Пристаю і я на те,
Що цей мудрий муж мовляє,
У природу він вселяє
Щось живе і щось святе.
Псілли і Марси
(на морських биках, телятах і баранах)
На Кіпрі, в яскинях підземних,
В повітря тремтіннях таємних,
Ми з давніх-давен гніздимося,
Безпечні Нептуна й Сейсмоса.
Там бережно нами храниться
Богині ясна колісниця,
Що іншим і в сні не присниться.
В цю ніч із тремким мерехтінням
Над хвиль мережастим плетінням,
Невидні новим поколінням,
Приводим царицю сюди.
Не боязно нам ні орла того,
Ні лева крилатого,
Ні хреста, ні півмісяця,
Що гордливо знай висяться,
Між собою воюючи,
Тут по черзі пануючи,
Край багатий руйнуючи.
Ми, як завжди,
Прекрасну царицю приводим сюди.
Сирени
Коливаючись повільно,
Ближче й ближче надплива,
Обліпивши повіз щільно,
Мальовнича перезва.
То дебелі Нереїди —
Дикий вигляд, добра суть,
І тендітнії Доріди
Галатею нам везуть:
Величава, богорівна,
Знак безсмертя на чолі,
Та ласкава і чарівна,
Як проста дочка землі.
Доріди
(хором, пропливаючи на дельфінах повз Нерея)
Лий нам, Луно, ласку світла,
Глянь, як любо юнь розквітла!
Тих, що візьмемо в мужі,
Панотцеві покажи.
(До Нерея).
Врятували з пащі виру
Ми цих гарних юнаків,
Доглядали потай миру
Між мохів та комишів.
Поцілунками палкими
З них одплату візьмем всі ми;
Привітай же красунів!
Нерей
За добродійство в нім же й нагорода,
У милосерді вам же й насолода.
Доріди
Якщо ми за благодію
Сподобилися похвал,
Ввічни, батьку, нашу мрію —
їхню юнь і їхній пал.
Нерей
Радійте з цих чудесних сходин,
Із юнаків зробіть дружин,
Та я того їм дать не годен,
Що може дати Зевс один.
Під вами хвиля хистко гнеться,
Така ж хистка і та любов;
Як порив пристрасті минеться,
На берег вихлюпніть їх знов.
Доріди
Ви, гарні хлопці, нам дорогі,
Та вже нам розлуку кличуть…
Ми хочем вічної жаги,
Боги її не зичать!
Юнаки
Як любо лелієте ви нас
Ласкавим теплом дівочим!
Таке нам щастя в перший раз,
Ми кращого й не хочем.
Галатея надпливає на колісниці з мушлів.
Нерей
Це ти, моя доню!
Галатея
Мій любий татусь!
Спиніться, дельфіни, нехай подивлюсь!
Нерей
Вони не спинились; гучною юрбою
Йдуть далі у звичному крузі…
Коли б узяли і мене вже з собою!
Ах! Що їм по батьківській тузі!
Та цього стрічання щаслива мить
Річного чекання томління затьмить.
Фалес
Хвала вам, і прісно хвала!
У мене душа розцвіла
Великим, прекрасним, правдивим…
Усе із води появилось,
Все вічно водою живилось!
Будь нам, океане, зичливим!
Коли б не ти із тучами,
Рясні дощі несучими,
З потоками кипучими
І ріками могучими —
І гори, і доли були б без пуття,
Ти цілому світу струмуєш життя.
Ехо
(хор всіх кругів)
Ти цілому світу даруєш життя.
Нерей
Вони звертають вдалині —
Не пройдуть більше при мені;
Далеко протяглими гронами
За свята нічного законами
Збіговище плине в’юнке.
Та жемчужний трон Галатеї
Все бачу в тій юрмі;
Він блискотить зорею
У пітьмі.
Що любим, те нам видно всюди!
Й далеко буде
Світле і ярке,
Дійсне і близьке.
Гомункул
В волозі цій розмайній
Вбачає дух мій сяйний
Найкращу красоту.
Протей
В волозі життєдайній
Осягне дух твій сяйний
Найвищу висоту.
Нерей
Яка нова тайна в тій зграї урочій
Засяяла сяйно і ловить нам очі?
По жемчугу грає огонь перебіжно —
То сильно й яскраво, то лагідно й ніжно,
Тріпоче любовно круг ніг Галатеї…
Фалес
То бідний Гомункул послухав Протея…
Охоплений владно одною жагою,
В життя він ірветься, тремтить з непокою…
Коли б він нагально об трон не розбивсь!
Спахнуло — сяйнуло — уже він розливсь…
Сирени
Яке ж то нам чудо явилось огнисто,
Що хвиля об хвилю черкає іскристо?
Всю просторінь полумінь вщерть пойняла,
Зажевріли в темряві ночі тіла,
Усе надокола вогнем запалало…
Хай царствує Ерос — усьому начало!
Слався, море! Славтесь, хвилі,
Світлим блиском заіскрілі!
Слався, вогне! Слався, водо!
Слався, дивная пригодо!
Увесь хор
Слався, вітре, милий брате!
Слався, земле, щедра мати!
Всім стихіям чотирьом
Возсилаємо псалом!
