Головнокомандувач
(увіходить)
Ти з дуросвітами зв’язався,
Весь час я сумнівом терзався;
їх поміч лихо принесла.
Від ходу бою я в відчаї;
Хто починав, нехай кінчає,
Я відмовляюсь від жезла.
Цісар
Сховай його до кращих днів,
Іще ж нам доля усміхнеться!
А щодо цих чарівників,
У них зневірився вкінець я.
(До Мефістофеля).
Жезла тобі я не віддам,
Його інакші носять люди,
А зрештою, командуй сам,
Побачимо, що з того буде.
(Іде в шатро з головнокомандувачем).
Мефістофель
Ну що ж! Я не помру з жалю!
Нехай тобі патик хрещатий,
А нам з ним нічого почати.
Фауст
То що ж робить?
Мефістофель
Я все зроблю!
Гей, ворони, не гаючи й хвилини,
До озера, де граються Ундіни, —
Нехай сюди уявні води шлють.
Жіночі штуки трудно нам збагнути:
Так відділяють видимість од суті,
Що видимість покажеться за суть.
Пауза.
Фауст
Озерним дівам наші чорнокрили
Напевне непомалу підлестили;
Вода вже проступає тут і там.
Там, де були сухі і голі скали,
Джерела бистрі буйно бити стали…
Неждане лихо ворогам!
Мефістофель
Така диковина зляка
І боягуза й смільчака.
Фауст
Джерела ті зливаються в потоки,
Що ринуть невтриманно на всі боки;
Вирує шумовиння хвильове.
Вже поняла вода площини скальні
І, пінячись у ярості навальній,
Каскадами лункими в діл реве.
Тут героїчний опір неможливий,
Усіх знесе могутня сила зливи,
Мене самого острах огорта.
Мефістофель
Уже й злякавсь! Ця водяна морока
Не для мого, а для людського ока,
Мені ж дивиться — просто сміхота.
Всі мечуться, як в пеклі грішні душі,
І плавають кумедно так на суші,
Бо думають, що тонуть у воді,
Що їм уже залляло рот і вуші…
Усі в страшному сум’ятті.
Ворони вернулись.
Володарю ви добре послужили,
Та спробуйте тепер і власні сили.
Летіть у таємничі кузні,
Де карли трудяться союзні,
Метал і камінь куючи;
Нехай скують огонь пекучий,
Яркий, блискучий і тріскучий
Ті чарівничі ковачі.
Хоча могучі блискавиці
Й падучі зорі-зоряниці
У літню ніч не дивина,
Та блискавки поміж кущами,
Зірки шипучі під ногами —
То буде ява чарівна.
Добийтеся того відразу,
Уживши просьби чи наказу.
Ворони летять. Усе робиться, як велено.
Мефістофель
Окрила тьма ряди ворожі,
Ідуть немов на бездорожжі.
То тут, то там, в’юни, сліпучі,
Мигочуть вогники летючі.
Та до таких жахливих штук
Потрібний ще несвітський гук.
Фауст
Ті лати, що німіли в склепній тиші,
На вільнім вітрі стали здоровіші;
Забрязкали, завили, загули,
Різноголосий шарварок звели.
Мефістофель
Тепер не буде їм угаву;
Зчепились за лицарську славу,
Як у блаженну давнину.
І рук і ніг блискочуть шини,
Неначе гвельфи й гібеліни
Продовжують свою війну.
В них ворожда спадкова, вічна,
Непримиренна й невідклична —
Зчинили бійку знов страшну.
В чортівських гульбищах до речі
Оті партійні ворожнечі
Та одчайдушная гризня;
І тут той дух ляка панічно,
Регоче дико, сатанічно,
Долину жахом ісповня.
В оркестрі бойовий шум, що врешті переходить у бадьорі маршові мотиви.
У шатрі самозванця
Трон, пишна обстановка. Хапай, Підбирайка.
Підбирайка
Сюди ми першими прийшли.
Хапай
Летіли швидше, ніж орли.
Підбирайка
Які багатства тут лежать!
З чого почать і чим кінчать?
Хапай
Немає ліку тут скарбам.
Що потягнуть, не знаю й сам.
Підбирайка
Ті килими собі візьмім,
Незручно спати на твердім.
Хапай
Ота крицева булава
Мене до себе порива.
Підбирайка
Он позлотистий кармазин,
Мені давно вже снився він.
Хапай
(бере зброю)
Ця штука виручить завжди:
Махнув, убив і далі йди.
А ти вже силу нагребла,
Та все якогось барахла.
Покинь одежу й килими,
Цю скриню краще підніми!
Одне лиш злото щире там
На плату найманим полкам.
Підбирайка
Такої вбивчої ваги
Не підійму, нема снаги.
Хапай
Ось нахилися на хвилину,
То я піддам тобі на спину.
Підбирайка
Ой, ой! Зніми його скоріш!
Важкий тягар ламає криж.
Скринька падає і розчиняється.
Хапай
Ото добро! Ото скарби!
Ну ж налітай, хапай, греби!
Підбирайка
(присідає навпочіпки)
Якби хоч пелену набрать,
То буде на що погулять.
Хапай
Ну годі! Йди, бо час мина.
(Вона встає).
Гай-гай! Дірява пелена…
Іще розгубиш на путі
Усі монети золоті.
Гайдуки
Чого залізли ви в шатро?
Це імператорське добро!
Хапай
Ми в битві важили життям,
Трофеїв часть належить нам.
Споконвіків ведеться так —
Бере із ворога вояк.
Гайдуки
А в нас такий звичай невлад,
Не мусить грабити солдат.
Узявся цісарю служить,
То честю треба дорожить.
Хапай
Та чесність вашу знаю я;
їй контрибуція ім’я.
Того ж ви поля ягоди,
І в вас пароль: давай сюди!
(До Підбирайки).
Тікай, не кидай, що взяла,
Нам зіпсували тут діла.
(Ідуть геть).
Перший гайдук
Чи ба, нахаба, ще й повча!
Чом ти не дав йому ляща?
Другий
Мені мов силу одняло,
У них непевне щось було.
Третій
Мені аж світ в очах затьмивсь,
То я гаразд не роздививсь.
Четвертий
Скажу без зайвих балачок —
Гарячий випав нам деньок!
У моторошній духоті,
В несосвітеннім сум’ятті
Вперед ми рвались без ваги,
І никли всюди вороги;
Імлою очі повило,
В ушах дзвеніло і гуло…
Хоч ми в бою перемогли,
А як — сказати б не могли.
Увіходить цісар з чотирма князями, гайдуки виходять.
Цісар
Ну, як би не було, а наша перемога,
Розбиті вороги тікають якомога.
Стоїть порожній трон — зрадливеє добро.
У пишних килимах блищить на все шатро.
В повазі цісарській ми будем тут чекати,
Поки прийдуть до нас народу депутати.
Утішні вісті вже ідуть з усіх усюд:
Все втихомирилось, до нас прихильний люд.
Хоча зв’язались ми в бою з чарівниками,
Проте подужали ми власними руками.
Буває, в боротьбі випадком пощастить:
На ворогів згори каміння й кров дощить,
Печери загудуть од громового хору,
Дух в’яне в недруга, а в нас росте угору.
Подоланий терпить наругу і хулу,
Звитяжець-гордівник до неба шле хвалу.
Вторує все йому, покірне і слухняне,
“Те Deum laudamus” з мільйонів глоток гряне.
Та в цей врочистий час я радше зазирну
Смиренно у душі своєї глибину.
Хай замолоду принц недбало час гайнує,
Дійшовши повних літ, його він оцінує.
Із вами чотирма до спілки я стаю,
Щоб правити в дому, в дворі і всім краю.
(До першого).
Ти, князю, всі війська розсудливо розставив
І в вирішальну мить геройськи їх направив;
Нехай і в мирний час твій досвід їх навча:
Тобі, фельдмаршале, вручаю я меча.
Фельдмаршал
Так, вірна армія спасла тобі корону
І пильнуватиме твоїх земель кордону.
Вбезпечим супокій та й будем пити мед,
У замку прадіднім справляючи бенкет.
Тоді з оцим мечем я побіч тебе стану,
Твоїй величності являючи пошану.
Цісар
(до другого)
Ти смілий чоловік і ввічливий разом,
Будь оберкамергер, керуй моїм двором,
Двірською челяддю нелегко управляти,
Не служать, як би слід, через одвічні звади.
Ти прикладом своїм зумієш напутить,
Як цісарю й двору належиться годить.
Оберкамергер
Я буду діяти по загаду царському,
Сприяти доброму, не шкодити й лихому,
Буть щирим і прямим, без хитрості й крутні;
Ти не зневіришся, володарю, в мені.
А перед учтою мені дозволиш потім
Подать тобі води у тазі щирозлотім
І персні потримать; ти руки освіжиш,
І врадує мій зір твій вид іще світліш.
Цісар
У мене сила справ, і зараз не до свята,
Але попереду ще радощів багато.
(До третього).
Ти будеш стольником — за ловами гляди,
Піклуйся птичнею, в фільварках лад веди;
Я обиратиму улюблені потрави,
А ти по всякий час пильнуй своєї справи.
Стольник
Я з радістю готов томитися постом,
Поки величності не вдовольню цілком.
Настачим з кухарем тобі всього до строку,
Далеке зблизимо, прискорим пору року.
Та їжа рідкісна тебе не приверта.
Тобі понад усе здоров’я й простота.
Цісар
(до четвертого)
Коли вже в нас якось про учти тільки й мови,
Ти будеш чашником, юначе мій бідовий!
Ти пильно дбатимеш, щоб наші погреби
Смачними винами повніли щодоби,
Та щоб не втратили високої довіри,
Сам у веселощах завжди дотримуй міри.
Чашник
Мій пане, честь таку приймаючи, юнак
Стає мужчиною, незчуєшся і як.
Бенкету славного чекаючи терпливо,
Я цісарський буфет обставлю напродиво,
Надбаю посуду — все злота та срібла,
Тобі ж я виберу бокал з тонкого скла,
Зі скла венецького, що дивну силу має —
Вино в нім кріпшає, проте не оп’яняє.
Звіряймось сміливо на дію чудо-чар,
Та здержливість твоя — то ще цінніший дар.
Цісар
Усе, що я сказав у цей момент важливий,
Як істину святу надійно сприйняли ви,
На слово цісаря ви можете вповать;
Та є в нас грамоти, і підпис, і печать,
Щоб слово ствердити. А ось, мов нарочито,
Сановний муж іде цю справу докінчити.
Увіходить канцлер-архієпископ.
Цісар
Коли в склепіння пруг останній камінь ліг,
Говорить чоловік: “Я дім навік воздвиг”.
Ось четверо князів; ми міркували пильно,
Як нам двірські діла уряджувати спільно;
А для провадження державних суто справ
Собі я п’ятеро довірених обрав.
Маєтностями ви усіх затьмить повинні,
Тому й поширюю я ваші володіння,
Всі добра зрадників між вами поділю,
Вас можновладцями потужними зроблю.
Даю вам привілей збільшать наділи віном,
Міньбою, куплею чи іншим правим чином;
Вживайте повністю всіх вольностей і прав,
Що здавна наш закон князям удільним дав:
Хай вашим присудам скоряються підданці,
Не апелюючи до жодних більш інстанцій;
Нехай подушне й чинш ідуть вам звідусіль,
Карбуйте золото, беріть руду і сіль.
За вірну службу вам подякувати маю,
Тож вас до зверхника найближче підіймаю.
Архієпископ
Ми вдячні глибоко за все, що дав ти нам!
Підсилюючи нас, ти дужчаєш і сам.
Цісар
Ще й вищий привілей вам хочу доложити:
Для царства я живу і ще бажаю жити,
Та тіні пращурів нагадують мені
Про неминучий край земної суєтні.
Настане і моя година помирати,
Тоді ви мусите наступника обрати,
Хай пануватиме вінчаний володар
У мирі й лагоді, без міжусобних чвар.
Канцлер
Із гордістю в душі, з покорою в поставі
Вклоняються тобі державці величаві;
Допоки щира кров по жилах творить круг,
Ми — тіло, що твій дух проводить легко в рух.
Цісар
Нехай ці рішення несхибні і незломні
Увічнить грамота на всі часи потомні.
В своїх маєтностях ви вільні володіть,
Але з умовою — нічого не ділить;
Хоч як побільшите ви згодом дар монарший,
Усе те в спадщину хай син дістане старший.
Канцлер
Я на пергамені спишу оцей устав,
Щоб він імперії благим законом став;
Хай канцелярія тоді печать приліпить
І підпис твій святий усе навіки скріпить.
Цісар
Тепер ідіть собі й міркуйте в самоті
Про цей великий день, єдиний у житті.
Світські князі виходять.
Духовний
(залишається і промовляє патетично)
Твій канцлер геть пішов, єпископ тут лишився,
Пересторогу дать володарю рішився,
Уболіваючи по-батьківськи за ним.
Цісар
У цей веселий час чи можна буть сумним?
Архієпископ
Вбачати мушу я зі скрухою гіркою
Помазану главу в союзі з сатаною!
Хоч ти й посів престол, на тому не кінець.
Чи прийме те Господь і папа, наш отець?
Коли про ці діла Петрів намісник взнає,
Він царство грішнеє святим огнем скарає,
Бо в ньому ти збудив іще в ту пору гнів,
Коли в вінчання день чарівника звільнив.
З твого вінця упав найперший промінь ласки
На кляту голову не з Божої указки.
Покайся ж хоч тепер і не гніви святинь,
З добра неправого посильну лепту кинь.
Оддай ті пагорби, де твій намет пишався,
Де з злими духами блюзнірськи ти єднався,
Де слухав ти словес лихого князя лжі,
Ти монастир святий побожно заложи;
Ліси навколишні, що ген у далі мріють,
Гірські пасовиська, що буйно зеленіють,
Озера рибнії, і ріки, і струмки,
Що у долину мчать, ізвивисті й шумкі,
Й долину всю даруй обителі священній,
За щире каяття сподобишся прощення.
Цісар
За ці тяжкі гріхи я й сам себе виню.
Постав же сам, як знай, границі наданню.
Архієпископ
На місці, де тебе уведено в спокусу,
Вели спорудити храм Господу Ісусу.
Вже бачу духом я — угору мур росте,
Промінно світиться убранство золоте,
Встає олтар і неф, вивершуються хори,
І хрест зове мирян до віри і покори.
Благочестивий люд прямує в Божий дім,
Бо перший дзвін загув, як благовісний грім,
З дзвіниці гострої, що в небо гінко рветься, —
І грішник, молячись, людиною стається.
У день освячення — то буде втіха нам! —
Вшануй присутністю своєю новий храм.
Цісар
Нехай же здійсняться ці намисли натхненні
Во славу Господу, мені на розгрішення;
Діяння те мій дух угору піднесе.
Архієпископ
Як канцлер, я б хотів оформити це все.
Цісар
Виписуй грамоту на займища церковні,
Я підпишу її в одраді молитовній.
Архієпископ
(пішов був уже, при виході обертається)
Та дай церковникам довічний привілей
На всякі податі й відбутки від людей:
Щоб храм оздобити велично, благоліпно,
Чимало буде нам коштовностей потрібно.
А щоб на пустоші воздвигнуть храм скоріш,
Ти частку здобичі віддати нам велиш.
Та ще розпорядись, щоб люди приставляли
Нам камінь, дерево та й інші матер’яли,
А ми з амвону їх, як треба, навчимо,
Благословення їм на ревний труд дамо.
(Виходить).
Цісар
Таких тяжких гріхів я не робив ще зроду,
Оті кудесники ввели мене у шкоду.
Архієпископ
(ще раз повертається, низенько вклоняється)
Ти берег моря дав єретику тому,
Погрожує од нас анафема йому,
Як не одпишеш ти і звідти на святиню
Усі повинності, і чинш, і десятину.
Цісар
(прикро)
Але ж бо землю ту ще море покрива.
Архієпископ
То почекаємо, аби були права;
Да не промовиться владичне слово всує.
(Виходить).
Цісар
(сам)
Як так чинитиму — все царство роздарую.
