Відьмина кухня
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан.
Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті.
Мавпа сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. Мавпій із мавпенятами сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Фауст і Мефістофель.
Фауст
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки…
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов’я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров’я?
Мефістофель
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.
Фауст
Я хочу знать.
Мефістофель
Та засіб не який —
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!
Фауст
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.
Мефістофель
Що ж! Жди відьомського пиття!
Фауст
І знать яги я б не хотів!
Хіба ж ти сам не звариш зілля?
Мефістофель
На те нема мені дозвілля,
Скорій змощу я тисячу мостів.
Тут треба, крім знання і вміння,
Диявольського ще терпіння.
Тут звільна діє дух не рік, не два,
Поки як слід те вариво вшумує;
Яких приправ не потребує
Він для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам не вміє сотворити.
(Зирнувши на мавп).
Які ж гарнесенькі звірки!
Оце такі в яги служки.
(До звірів).
Немає дома господині?
Звірі
В гостині!
Крізь димар
Пішла аж до хмар!
Мефістофель
Чи довго ж буде там баритись?
Звірі
Та поки будемо тут грітись.
Мефістофель
(до Фауста)
Ну, як тобі оці звірята?
Фауст
Чи де ще є подібна бридь?!
Мефістофель
Е, ні, із ними говорить,
То це мені з відрад відрада!
(До звірів).
Скажіть же, кляті потерчата,
Що вам тут дідько заварив?
Звірі
Нізчимну юшку для старців.
Мефістофель
Тоді в вас публіки багато!
Мавпій
(підліз і лащиться до Мефістофеля)
Зіграймо у кість
Мені на користь —
Дай виграти грошей!
Я дурень в біді,
А стану тоді
Розумний, хороший.
Мефістофель
Була б щаслива мавпа, як ніхто,
Коли б уміла грати у лото.
Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують її вперед.
Мавпій
Оце земля:
Летить, кружля,
Не знає впину;
Бряжчить, як скло,
Бо в ній дупло
На всю нутрину;
Блищить, мигтить,
Кругом ряхтить, —
Гляди, мій сину,
За рухом стеж,
Бо розіб’єш
її до решти
І сам за те ж
Тоді помреш ти.
Мефістофель
Це що, решето?
Мавпій
(здіймає решето)
Як злодій хто —
Воно ураз покаже.
(Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето).
На, глянь в решето!
Ну, злодій хто?
Хоч знає, не каже!
Мефістофель
(підходить до вогню)
Це що за збан?
Мавпій
Який ти дурбан!
Та це ж казан.
Чудні в тебе мислі!
Мефістофель
Яке ж ти мурло!
Мавпій
Ось на помело
Та й сядь тут у кріслі.
(Садовить Мефістофеля на крісло).
Фауст
(дивиться у дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього)
Який чудовий вид одкрили
Свічада чари тут очам!
Ой осіни мене, Амуре легкокрилий,
Щоб я до неї враз домчав!
Ах, тут стоять доводиться мені;
Коли наблизитись я хочу —
Вже бачу я в тумані, мов у сні,
Ту постать чарівну жіночу.
Невже ж така у жінці є краса?
Невже в цьому простягненому тілі
Вмістилися всі неба чудеса?
Невже таке і на землі б ми стріли?
Мефістофель
Та ясно, коли Бог шість день попрацював
І потім “браво” сам сказав,
То, певне, він не схибив цілі.
Ну, поки що дивись на видиво бліде,
А там найду й живу красу для тебе;
Блаженний, хто її до себе
Як наречений поведе!
Фауст усе дивиться в дзеркало. Мефістофель, розлігшися в кріслі і граючись помелом, веде річ далі.
Я тут сиджу, неначе цар на троні!
І скіпетр у руці, от тільки не в короні!
Звірі
(що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними вихилясами і великим галасом приносять Мефістофелю корону)
Вінчаній главі
Дай поту й крові —
Корону скріпити.
(Сіпнули якось необережно корону і розбили її надвоє, скачуть довкола з половинками).
А ми глядимо,
За всім слідимо,
Щоб вірші ліпити.
Фауст
(перед дзеркалом)
Я збожеволію! Це сказ!
Мефістофель
(вказуючи на звірів)
Та і мені ось ці вже голову прогризли.
Звірі
А в слушний час
Бувають у нас
У віршах навіть мислі.
Фауст
(як перше)
У мене в грудях аж клекоче!
Ходімо далі од біди!
Мефістофель
(в тій же поставі)
Я визнаю, проте, охоче,
Що з них поети хоч куди!
Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує велике полум’я і жбухає в комин. Відьма через полум’я влітає в кухню з оглушливим репетом.
Відьма
Ух! Ух! Ух! Ух!
Проклята твар! Паскудна гидь!
Казан проспать? Мене спалить?
Триклята бридь!
(Побачивши Фауста і Мефістофеля).
А ви чого?
А вам кого?
А ви куди?
І як сюди?
Ось я вогню
На вас хлюпну!
(Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять).
Мефістофель
(обернувши помело, трощить склянки й горщики)
Шарах! Тарах!
По всіх горшках!
Все розвалю,
Все розіллю, —
Це, стерво, так
Тобі під такт!
Відьма одсахнулася з гнівом і жахом.
Впізнала вже, опудало погане?
Впізнала ти свого володаря?
Захочу я — й тебе, й твого звір’я
Перед очима враз не стане!
Забула вже вбрання червоне це
І півняче перо на капелюшу?
Чи, може, я сховав лице?
Чи, може, сам назватись мушу?
Відьма
Пробачте, пане, за прийом!
Та, бачу, ви не з копитом.
Та й де ж це ваші вірні круки?
Мефістофель
Гаразд, цей раз забудьмо зло!
Води чимало утекло
Од часу нашої розлуки.
Тепер прогрес, що світ весь охопив,
І чорта навіть зачепив;
Північні привиди вступилися з дороги;
Де стрінеш кігті, хвіст і роги?
От кінської ноги — не можу я зректись,
Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди,
Бо рада є й на те: тепер же повелись
Фальшиві литки в моду всюди.
Відьма
(пританцьовуючи)
Ой я п’яна і без вина —
Вернувсь мій пан, мій сатана!
Мефістофель
Не зви мене більш тим ім’ям!
Відьма
Чому? Хіба ж воно завадить вам?
Мефістофель
Із тим ім’ям ми в книгу притч попали,
Та не пішло те на користь людцям:
Лихого відреклись, а добрими не стали.
Тепер я — “пан барон”, ти так мене і зви;
Тепер я кавалер, як інші кавалери,
Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери,
І герб шляхетський — ось диви.
(Робить сороміцький жест).
Відьма
(заходиться реготом)
Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!
Такий жартун, як перше був!
Мефістофель
(до Фауста)
Мій друже, вчись, яким шляхом
Підходить треба до відьом.
Відьма
А що ж сюди вас, панство, привело?
Мефістофель
Нам треба склянку, знаєш, того соку…
Та щоб пиття старе було!
Воно міцніє рік від року.
Відьма
Та ось той сік, у цьому бутлю,
Сама я часто з нього дудлю —
Смачне, й ні крихти не смердить;
Чому б і вас не пригостить?
(Нишком).
Та як первісних чар нема в ції людини,
Вона ж, ви знаєте, не витягне й години.
Мефістофель
Та не завадить, ні, бо чоловік це свій,
Найкріпшого дання йому готовий дать я,
Накресли круг, скажи закляття
І чару вщерть йому налий.
Відьма ворожить, химерно жестикулюючи, — обчіркує круг і становить в нього усяке причандалля; склянки тим часом забряжчали, казани загуділи — почалася музика. Вкінці дістає велику книгу і розставляє у крузі мавп — піддержувати книгу і присвічувати смолоскипами. Аж тоді киває Фаустові, щоб підійшов.
Фауст (До Мефістофеля)
Скажи, нащо це готування,
Це химородне чаклування?
Усі ті витівки дурні
Давно вже ввірились мені.
Мефістофель
Нехай собі! То все на сміх;
Не будь же строгим ти до них!
Це мов лікарська процедура,
Щоб краще діяла мікстура.
(Примушує Фауста вступити в круг).
Відьма
(починає високохмарно декламувати з книги)
Як досягти
До десяти?
Один — як дим,
А два — сплива,
А три — зітри,
Чотири ж — виріж,
А п’ять — украдь,
А шість — ізчисть,
А сім — знесім,
А вісім — повісим,
А дев’ять що? — Невідь-що.
А десять — кудесять.
Отак-то лічим ми, відьми.
Фауст
З гарячки баба щось верзе.
Мефістофель
Стривай лишень, це ще не все.
Вся книга та з однакових мудрацій;
На неї й я поклав чимало праці.
Усіх тих таємниць, усіх тих протиріч
Ні дурень, ні мудрець не втямить ані гич.
І так ведеться вже давно:
Ми знаєм прикладів чимало,
Як кривду в правду обертало
Те “три в однім і в трьох одно”.
Отак повчають скрізь і всюди,
І з дурнями змагатись зась —
Бо, чуючи слова, звичайно вірять люди,
Що в них і думка є якась.
Відьма
(ворожить далі)
Науки дар —
Немов між хмар,
Для людства таємниця!
А хто без дум,
Тому, мов на глум,
Вона спішить одкриться.
Фауст
А може, годі? Чи не все ще?
Вже як не трісне голова!
Здається, мов оті слова
Ураз сто тисяч дурнів плеще.
Мефістофель
Ну, буде вже, метка Сивілло!
Бери своє пиття і сміло
По самі вінця наливай!
Це другові ніяк не зробить шкоди —
Вже він пройшов усякі переходи
Й не раз хиляв аж через край.
Відьма з великими церемоніями наливає пиття в чару; коли Фауст її пригубив, з неї вихоплюється легке полум’я.
Мефістофель
Ну, вимчи духом аж до дна!
Це буде серцеві одрада.
І з чортом ти запанібрата,
А чара ця тобі страшна?
Відьма розмикає круг. Фауст виходить.
Відьма
Ну, доброго здоров’я пивши!
Мефістофель
(до Фауста)
Тепер ходім! Тобі потрібен рух!
(До відьми).
Коли від мене ждеш яких послуг,
То нагадай, на шабаш прилетівши.
Відьма
Ось пісня вам! Коли її співать,
То буде лік вас краще пробирать.
Мефістофель
Тепер іди мерщій за мною,
Спітнієш добре, й міць напою
Пройме істоту всю, не знаючи заслон.
А там навчу тебе я благородній ліні —
І скоро вчуєш ти в солодкому томлінні,
Як грає у тобі скакунчик Купідон.
Фауст
Дай в дзеркало іще раз подивиться
На тую жінку казкову!
Мефістофель
Ні, ні! Чекай, усім жінкам цариця
До тебе прийде наяву.
(Стиха).
Тепер, з тим хмелем у голівці,
Гелену вбачиш в кожній дівці.
