Як же пораннім сяйвом
ти навкруги палаєш,
весно кохана!
Сотні любих розкошів
у мене в серці вирує —
вічного твого тепла
святе почуття,
красо неокрая!
О як би я тебе
в обіймах стис!
Ох, на твоєму лоні
лежу я, спрагнілий,
а твої квіти, трава,
пнуться до мого серця —
студиш палючу
спрагу моїх грудей,
любий вітре поранку!
Солов’їний солодкий спів
кличе в туманні луки.
Я йду, іду вже!
Куди? Ох, куди?
Угору, вгору стреми!
Хмари запрагли
долу, схиляються
над тужінням любовним!
Ближче! До мене! Сюди!
Щоб разом — угору!
Обійманий, обіймаю.
Вгору,
тобі на груди,
отче вселюблячий!
Переклад Василя Стуса
Інший переклад
О, як ранковим блиском
Ти все затопила кругом,
Весно, кохана!
Стобарвним любовним блаженством
Горнеться серцю моєму
Вічних твоїх теплот
Святе почуття,
Красо безконечна!
О, як обняти тебе
Цими руками!
Ах, на грудях твоїх
Лежу я в томлінні,
I квіти твої, і трави
Горнуться серцю моєму.
Спрагу мою
Палаючу студиш ти,
Вітре ранковий, милий!
Любовно з туманного долу
Кличе мене соловей.
Іду! Я йду!
Куди? Де путь?
Вгору! В висоти путь!
Пливуть здаля оболоки,
I клоняться вниз оболоки
Взяти тоскну любов,
Взяти мене!
На вашій груді
В висоти!
Обнявши, обняти!
В висоти, до лона твого,
Вселюблячий Отче!
