Південь, захід почезає,
царські трони страх стрясає.
Утікай на схід, прагнущий,
де прадавній дух цілющий.
Там любов, вино і співи
дні продовжують щасливі.
Там пралюдства суть глибинна
в чистоті і правді зрине,
як нагірні маєстати
люди взнали шанувати,
щоб господні ці скрижалі
їх провадили надалі.
Щоб і предків шанували,
свого шляху пильнували.
Юним знати це корисно:
вірі — простір, думці — тісно.
Бо зерно, а не полова
кожне вимовлене слово.
Міг би чабаном прожити,
по оазах свіжість пити,
торгувати з караваном
чаєм, шовком і шафраном.
Всі дороги, всі оселі
знав би в місті і пустелі.
Братимусь на взгір’я з дрожем —
вірш Гафіза допоможе,
тільки, всівшись на верблюді,
провідник співати буде,
щоб і зорі зворушати,
і грабіжника злякати.
В чайхані, у лазні — всюди
спів Гафіза повнить груди.
Паранджу одхилить мила —
од парфум дихнуть несила,
та співця любовний шепіт
і її введе у трепет.
Може, східня ця задуха
неприємна вам для вуха?
Знайте ж, що поет рядками
прочиняє райські брами,
годен виблагати в неба
вічного життя для себе.
Переклад Василя Стуса
