Кущ троянди в лузі цвів,
шарлатові квіти,
і мов ранок паленів,
хлопчик враз його уздрів
і — до нього бігти.
О трояндо лугова,
шарлатовий цвіте!
Хлопчик: я тебе зломлю,
шарлатовий цвіте!
Кущ: а я тебе вколю,
вік не збудешся жалю,
бо ж нащо ломити.
О трояндо лугова,
шарлатовий цвіте.
Та пустун таки зломив
шарлатові квіти,
враз долоню наразив,
гострий біль його доймив —
сил нема терпіти.
О трояндо лугова,
шарлатовий цвіте!
