Ніщо не згине, що існує!
Бо вічне шлях свій ним торує.
Буттям щасливий ти єси!
Буття ж бо вічне. І закони
живому стали для ослони,
щоб цілий світ зажив краси.
Віддавна правда нам постала,
високих духом поєднала:
пильнуй же правди, що в віках!
Подякуй, смертний, мудрій волі,
що сонце замикає в колі
і зорям визначає шлях.
А до єства звернися свого —
і там є вісь і знак дороги,
святий для тебе заповіт,
котрого жоден не зламає,
хто про своє сумління дбає,
немов про сонце власних літ.
Ти серцю віддавайсь на віру,
як розпізнаєш душу щиру,
котру всю розум просвітив,
і радісний, бадьороокий
клади тверді слухняні кроки
рясними луками світів.
Нехай блаженство міру знає,
котру лиш розум визначає.
Живий, живому вмій радіть.
Відтак минуле не минеться,
майбутнє швидше подається,
а вічністю існує мить.
І, переповнений чуттями,
збагнув ти мудрість над віками,
що тільки плідне — правди вісь.
Зневаж змагання посполиті —
у них свої турботи в світі —
малого кола долучись.
І як справіку в творчій тиші
писали твори наймиліші
співці зневіри й сподівань,
так ти існуй в чудовнім хисті,
бо провіщати душі чисті —
найбажаніше з покликань.
Переклад Василя Стуса
