ΔAIMΩN, ДЕМОН
Коли в той день, як світ тобі відкрився,
пораннє сонце зорі привітало,
ти скільки сили до життя пустився,
законів світу пильнувавши стало.
Тож бережи себе, яким зродився —
так, як пророки й відьми наказали.
І сила, й час не владні над тобою,
ти — форма. В ній нуртує дух розвою.
TΥΧH, ОПАДКОВЕ
Та межу заступити — нам невільно:
щось бродить довкруги і бродить нами.
Витворюєшся ти не сам, а спільно,
і те ж, що інші, чиниш — дні за днями.
В житті хистке і стале — неподільні.
Ця дивовижа твориться віками.
Хоч черга літ вже коло замикає,
а свічка й досі полум’я чекає.
EPΩΣ, ЕРОС
Таж появись! Із неба він спадає,
старезних пусток полишивши тлін,
на висвітлених крилах кружеляє
окруж чола і персів, ніби він
весняну днину наскрізь прошиває
на муку й радість цих благих годин.
Чимало серць уже чекає спільність.
А найшляхетнішим найкраща цільність.
ANAΓKH, ПОТРЕБА
Усе йде так, як зорі захотіли.
Умова і Закон! А наші волі —
то все, що вишня воля присудила,
щоб ми корились їй, неначе долі,
а наймиліше серцю щоб ганьбили.
Цей Мус нам за бажання мимоволі.
Так, буцім вільні, ми й живем без гадки,
що Мус нас душить дужче, ніж спочатку.
EΛΠIΣ, НАДІЯ
Колись одхилить брама, вкрай обридла,
рубіж, де мури пролягли грубезні.
Та брама — скелі давньої страшидло.
Спадає з нас ярмо, і путо чезне,
а ти, хто має в бурій хмарі сідла,
знеси нас на крилі над синю бездну.
Вона, що зворушає всі запони,
змахне крилом, і відстають еони.
