Розбив чудовну я таріль
і, втративши надію,
картав і кляв себе поспіль
що ні греця не вмію.
І поки я отак тужив
над тими черепками,
Бог милосердно все стулив,
як світ перед віками.
Переклад Василя Стуса
- Наступний вірш → Гете – Гори й доли на світанні
- Попередній вірш → Гете – Творчість – то забава днів
(Оцінок ще немає)