Вода шумить, вода кипить,
але рибалка жде.
Уважно з вудкою сидить —
і ока не зведе.
Отак сидів і слухав він —
аж рознялась вода
і виринула із глибин
русалка молода:
“Рибалко, на сестер моїх
не напускай ману,
бо ще, облесний, ввергнеш їх
в геєну вогняну.
На дні так вільно рибкам жить —
коли б ти тільки знав,
до нас би кинувся в ту мить
і не пошкодував.
Яке тут сонце серед плес!
А місяць уночі
з води сягає до небес,
ще кращим стаючи.
Чи ж неба світла голубінь —
то не сама краса?
Ану ж, зирни в морську глибінь,
де вічності роса“.
Вода вирує, вже ось-ось
укриє хвилею,
а серце тугою взялось,
немов за милою.
Солодкий знадив його спів
і геть причарував.
Він до русалки ледь ступив —
і слід йому пропав.
Переклад Василя Стуса
Інший переклад
Вода біжить, вода дзюрчить,
Сидить рибалка там,
Спокійно вудки він глядить,
Хоч захолонув сам.
Він там сидить, і бачить він:
Розверзлася ріка,
І діва випливла з глибин,
Волога і струнка.
Вона пливе, вона співа:
— Чому ти мій народ
З лукавством, звичним для людей
На спеку вабиш з вод?
Ах, знай же, що для рибок є
В воді привітний схов!
Пірнай сюди і тут своє
Здоров’я знайдеш знов.
Чи блискіт сонця тут поблід?
Чи місяць в водах зник?
Хіба не вдвічі кращий вид,
Відбитий в плесі рік?
Хіба це небо голубе
Так сповнене краси,
Що не принаджує тебе
Світ вічної роси?
Вода біжить, вода дзюрчить,
Плюскоче біля ніг.
Проймає пристрасть душу вмить,
Немов од слів палких.
Співала й кликала вона,
І сталось так тоді:
Вона зманила, він пірнув
Та й зник навік в воді.
