Саме сонечко сідало,
я від лісу брала вбік.
Раптом флейта заспівала
чую духом: лісовик!
О ля-ля!
Зразу знадив і приголубив,
цілував і милував.
Я просила: грай же, любий!
Славний хлопець і почав:
О ля-ля!
Геть неспокоєм пойнялося
тужне серце, ще й болить.
Давня пісня і подосі
у вушах мені бринить:
О ля-ля!
Переклад Василя Стуса
