То шугне аж на долину,
то над горами двома,
дзвінкокрила, їй ні спину,
ані спокою нема.
І невтримного жадання
рада й радість — ніби тінь,
адже прагнеш ти кохання,
а життя твоє — чинінь.
Показали друзі п’яти,
марновіре, грець із ним.
Словом, можу повідати,
звідки може вдарить грім.
Розлучаючись, рушаю,
сам сумний, неначе сич,
а як друга надибаю —
гайда разом, певна річ.
Сидню, не чекай докуки,
безупину йдім і йдім.
Маєш глузд і вправні руки —
всюди знайдеш рідний дім.
Там, де сонце сяє в очі —
що журба нам або гніт?
Їх розвіє той, хто схоче,
бо великий білий світ.
Переклад Василя Стуса
