Цар Тульський, поховавши
дружину, вірний їй,
взяв з рук її назавше
цей келих золотий!
На трапезах урочих
він тільки з нього пив,
слізьми поймались очі,
а серце біль душив.
Як час прийшов останній,
він дітям відписав
всі добра достославні,
лиш келиха не ’ддав.
В високій отчій залі,
над морем, вище круч,
в оточенні васалів
цар дав останню з учт.
Востаннє хміль шалений
він на губах відчув
і келих свій священний
в безодню вод метнув.
Ще пильно подивився,
де келих той упав,
і погляд йому склепився.
Вина ж — і в рот не брав.
Переклад Василя Стуса
