У глупу ніч була мені немила,
дитині, стежка попри цвинтарі.
Я йшов до батька, пастора. Яріла
у щедрім небі зірка до зорі
у глупу ніч.
А вже пізніше, в далечі життєвій,
до любої мене провадив шлях.
Сузір’я квітли в заграві миттєвій,
і пінилася розкіш на устах
у глупу ніч.
І знов наприостанку місяць буйний
мені так ясно в померках світив,
і розум мій, прудкий, догідний, чуйний,
свій слід з учора в завтрашнє зміїв
у глупу ніч.
Переклад Василя Стуса
