У глупу ніч я спав. Лише не спало
любов’ю повне серце, мов за дня,
а день настав — мов ніч мене опала,
бо що мені тепер з його дання?
Вона невдячна — всі мої турботи
були про неї тільки. В пеклі днів
горів я ради неї. І достоту
на зимний вечір щастя заслужив.
І сонце сіло. Стиснувши долоню,
останній промінь привітали ми,
і вимовили очі, суму повні:
Пильнуймо схід! Ще з’явиться з пітьми!
У глупу ніч засяли мрійні зорі
і надили ступити на поріг,
де мила спить. Там я спічну по зморі,
бо славне й те життя, що я зберіг.
Переклад Василя Стуса
