Що сталося? Радіє все,
а ти в тяжкій журбі.
Пізнати можна по очах,
що плакав, далебі.
За чим самотній плакав я —
те лиш мені болить.
В солодких сходячи сльозах,
душа не так щемить.
Ти щиросердно розкажи
про все своїм братам —
що ти утратив чи згубив,
і легше стане нам.
Дарма! Не треба ворожить,
за чим журба моя,
таж не за тим, що я згубив,
а що не маю я.
Хутчіше духу наберись —
таж ти ще молодий,
все силі скориться твоїй —
лиш мужність віднайди.
Ох, не кажи, не стане сил,
аби його сягти,
воно, як зірка золота,
мигоче з висоти.
Ясної ночі в височінь
захоплено поглянь.
Хто ж прагне зірки? Таж вона
лише для чудувань.
Та я вже не одного дня
зворожений дивлюсь.
Та дайте волю уночі —
нехай слізьми заллюсь.
Переклад Василя Стуса
