Я йшов по лісу,
аби пройтись,
отож обабіч
і не дививсь.
Аж бачу — квітка
сховалась в тінь.
Ясна, мов зірка,
а в вічках — синь.
Хотів зірвати,
аж тут вона:
Зірвеш — зів’яну.
І геть сумна.
Я обкопати
її зумів
і коло хати
пересадив.
На тихій грядці
вона росте
і знов буяє,
і знов цвіте.
Переклад Василя Стуса
