Як кохана поглядає,
любий погляд стрівши твій!
І поетів спів лунає,
повен щастя і надій.
І тепер мовчань хвилина
щедро приязні додасть.
Тихо! Тихо! Помовчи-но!
Це — правдивіше із щасть.
Тільки бубни зарокочуть,
зчинять сурми кавардак, —
і нападника заскочить,
впень рубаючи, вояк.
За звитяжство і відвагу
радо славу прийме він,
наймовчазніша повага
довіншує добрий чин.
Слава! Слава! Побратими
приязні не продадуть,
їхні співи — тільки з ними,
з кола їхнього не йдуть.
Всяк лишається в незнанні,
що відомо тільки нам,
на довірі і мовчанні
спільний виведемо храм.
Переклад Василя Стуса
