Як заквітнуть виногрона,
хміль по кадубах заграє,
як троянди всі в бутонах —
що зі мною — не збагну.
Очі в мене слізьми повні,
щось бо є, чогось немає,
а жаління невимовні
душу облягли смутну.
Тільки вгадую причину —
і журба мені стихає:
це ж бо Доріс виждав днину
і прокинувся зі сну.
Переклад Василя Стуса
