Так, немов би я в раю —
любо мені стало.
А чи ж ти не до зірок,
серце, так запрагло?
Ні, я краще лишусь тут,
щоб музики грали,
щоби чара із вином
круг стола кружляла.
Не здивуйтеся, брати,
на незвичну мову —
найкоханіша мені
ця земля чудова.
Всім, чим маю, присягнуть
я й тепер готовий,
скільки житиму — повік
не зламаю слова.
І коли ми всі гуртом
тут зійшлися з вами,
слав, поете, нам у тон
білий світ піснями.
Друзі йдуть уже в світи,
будуть за морями.
Поки ж за одним столом —
вдаримо чарками.
Хай щасливий буде той,
хто життя справує,
першу чару за царя —
він того вартує,
адже нас від ворогів
він один рятує,
давні добра береже
і нових пантрує.
Зараз другу вип’ю я
за одну-єдину,
хай згадає кожен з нас
за свою дівчину,
а коли ж котора з панн
вгадує причину —
хай за свого козака
п’є до дна чарчину.
Третю чару п’ю за вас,
друзі мої милі,
щоб із нами в добрий час
ви життю раділи,
щоб руками розвести
всі напасті вміли,
давніх друзів берегли
і нових любили.
Тож вируй, ріко, шалій,
хвилі знось, як гори,
побратимам не страшне
це житейське море,
бо, згуртованих, повік
нас ніщо не зборе —
ані щастя гожі дні,
ані люте горе.
Хай ми разом зберемось —
буде нас багато,
хай іще зуміє хтось
так, як ми, гуляти.
Хто життя нам дарував,
слід віддарувати.
Для вселюдського добра
жиймо, пане-брате!
