Долонія
1] В час той біля кораблів своїх інші вожді всеахейські,
2] Лагідним сном переможені, спали всю ніч до світанку.
3] Лиш Агамемнона, сина Атрея, керманича люду,
4] Сон не потішив солодкий: думки-бо його хвилювали.
5] Як гримотить блискавицями муж пишнокосої Гери,
6] Зливу рясну посилаючи з неба, чи бурю із градом,
7] Чи хуртовину, коли сніговієм засипле він ниви
8] Чи коли пащу ненатлу війни на людей роззявляє, —
9] Так з глибочіні грудей безнастанно зітхав Агамемнон
10] З тугою в серці, аж нутрощі в нього усі тріпотіли.
11] Погляд свій пильний не раз на троянську він кидав рівнину,
12] З вогнищ численних дивуючись, палених під Іліоном,
13] З звуків сопілок і флейт, із гомону й шуму людського.
14] А на свої кораблі як погляне й на лави ахеїв,
15] Пасма волосся з чола свого з коренем рвать починає,
16] Вгору до Зевса підносячи й гордим стогнучи серцем.
17] От яке, зрештою, рішення визнав Атрід за найкраще:
18] Передусім поспішити до Нестора, сина Нелея;
19] Може, удвох пощастить їм придумати слушну пораду,
20] Як від данаїв усіх неминучу біду відвернути.
21] Встав він з постелі своєї і, груди хітоном покривши,
22] Гарні сандалії потім до ніг прив’язав він лискучих,
23] Зверху на плечі накинув ще лева огнисто-рудого
24] Шкуру, що п’ят досягала, взяв списа в могутню правицю.
25] І Менелая також охопила тривога — не сходив
26] Сон і йому на повіки: боявся-бо він, щоб аргеї
27] Не потерпіли, вони крізь водні простори до Трої
28] Перепливли задля нього, щоб сміло війну розпочати.
29] Передусім на спину широку нап’яв він смугасту
30] Барсову шкуру, потім на голову міцно насунув
31] Мідний шолом і списа узяв у могутню правицю.
32] Вирушив він, щоб брата збудити, який над аргейським
33] Людом володарем був і, як бог, мав пошану в народі.
34] Біля корми корабля він застав його, — зброю на плечі
35] Той одягав пречудову. І братові дуже зрадів він.
36] Перший до нього звернувся тоді Менелай гучномовний:
37] “Нащо, мій любий, так вирядивсь ти? Чи не хочеш заслати
38] Товаришів до троян у розвідку? Та дуже боюсь я,
39] Що не наважиться, мабуть, ніхто поміж них на цей подвиг —
40] Потай самому в розвідку до стану ворожого вийти
41] Ночі божистої — надто відважного був би він серця!”
42] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:
43] “Треба й мені і тобі, Менелаю, о паростку Зевсів,
44] Доброї ради, як захистить, врятувати аргеїв
45] І кораблі їх, коли так змінилося Зевсове серце!
46] Більше-бо серцем своїм уподобав він Гектора жертви!
47] Ще я не бачив такого ніде і не чув, щоб людина
48] Протягом дня одного, а вже стільки жахів спричинила,
49] Скільки їх Гектор завдав, улюбленець Зевса, ахеям
50] Сам власноручно, хоча ні бога він син, ні богині.
51] Справ натворив він таких, що довго й предовго аргеї
52] їх не позбудуться, — лиха він стільки накоїв ахеям.
53] Тож біжи-но мерщій і поклич з кораблів крутобоких
54] Ідоменея з Еантом, я ж богосвітлого кинусь
55] Нестора з ложа піднять, чи не згодиться він завітати
56] Сам до побожних загонів сторожі і дать їм накази.
57] Будуть вони його слухатись радо, начальник-бо варти —
58] Син його разом з вождем Меріоном, супутником вірним
59] Ідоменея, — ми їм доручили очолить сторожу”.
60] В відповідь мовив до нього тоді Менелай гучномовний:
61] “Що ж бо ти словом своїм порадиш мені і накажеш?
62] Чи залишатися з ними й твого дожидати приходу,
63] Чи, передавши доручення, знову назад повернутись?”
64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
65] “Там залишайся. А то один з одним ми ще розминемось,
66] В пітьмі блукавши, — багато доріг є у нашому стані.
67] Йшовши, усіх окликай, наказуй усім, щоб не спали.
68] Мужеві кожному батька ім’я називаючи й роду,
69] Кожному шану віддай, душею не будь веледумний.
70] Треба й самим потрудитися нам. Ці на плечах тяготи,
71] Видно, з народження нашого Зевс нам призначив носити”.
72] Мовивши так, він з напуттям тоді відпустив свого брата,
73] Сам же до Нестора швидко подався, керманича люду.
74] Старця знайшов під наметом біля кораблів чорнобоких
75] В ложі м’якому. Зброя оздобна при ньому лежала —
76] Щит, два списи його гострі й шолом, що виблискував ясно,
77] Поруч і пояс барвистий лежав. Надягав його старець,
78] До мужозгубного бою вести виряджаючись лави
79] Воїв своїх, — смутливій-бо старості ще не піддався.
80] Спершись на лікоть на ложі і голову трохи підвівши,
81] Він до Атріда звернувся і став його словом питати:
82] “Хто ти й чого тут блукаєш по табору між кораблями
83] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
84] Мула, що десь заблукав, чи товариша свого шукаєш?
85] Мовчки сюди не підходь, озовися! Чого тобі треба?”
86] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон:
87] “Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
88] Ти Агамемнона бачиш Атріда, якого обтяжив
89] Зевс над усіх тягарем турбот безнастанних, допоки
90] Вистачить в грудях дихання й носитимуть любі коліна.
91] Так я блукаю, бо сон нездоланний мені на повіки
92] Ще не лягав, — війною журюсь я й нещастям ахеїв.
93] Страшно боюся за долю данаїв, мій дух непохитний
94] Твердість утратив, я повен тривоги, і серце готове
95] Вискочить геть із грудей, і тремтять мої пружні суглоби.
96] Як і тебе щось турбує, бо сон і до тебе не сходить,
97] То обійдімо сторожу і разом побачим на місці,
98] Чи не знесилила воїв утома тяжка і дрімота,
99] Чи не поснули вони, забувши обов’язки варти.
100] А вороги ж недалеко, і зовсім того ми не певні,
101] Чи не намислять вони серед ночі на стан наш напасти”.
102] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
103] “Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
104] Задуми, мабуть, не всі, на які сподівається Гектор,
105] Виповнить Зевс велемудрий, ще більшого лиха, гадаю,
106] Згодом зазнати завдасть, коли славний Ахілл богосвітлий
107] Любеє серце своє від гніву тяжкого відверне.
108] Радий з тобою піти я, ходімо ж розбудимо інших —
109] Славного списом своїм Діомеда, також Одіссея,
110] З ними й Еанта, швидкого й могутнього сина Філея.
111] От якби згодився ще хтось піти і до нас запросити
112] Ідоменея-вождя і подібного богу Еанта.
113] їх кораблі там далеко стоять, аж із самого краю.
114] А Менелаєві, хоч і люблю я його і шаную,
115] Все ж докорю й, хоч розсердишся ти, не сховаю від тебе:
116] Спить собі він, а тебе одного залишає трудитись!
117] Треба було б між старшини сьогодні й йому потрудитись —
118] Всіх ублагати: нестерпна-бо скрута нам нині настала”.
119] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон:
120] “Старче, полаять його іншим часом я й сам попросив би,
110. Син Філея — Одіссеїв небіж Мегес.
110-112. Еант (Айянт) швидкий — син Ойлея (Оїлея); Еант подібний богу — Теламонід.
121] Часто-бо дляється він і не дуже-то хоче трудитись,
122] Не через лінощі навіть або нерозсудливий розум, —
123] Дивиться все він на мене й, щоб я починав, дожидає.
124] Нині ж прокинувсь раніше і перший прийшов він до мене.
125] Кликать послав я його саме тих, що про них говорив ти.
126] Але ходім. Застанемо, мабуть, ми їх біля брами
127] Серед сторожі: там-бо усім і сказав я збиратись”.
128] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
129] “А коли так, то ніхто із аргеїв його не осудить,
130] Кожен послухає те, що велітиме він чи накаже”.
131] Так відповівши Атрідові й груди хітоном покривши,
132] Гарні сандалії потім до ніг прив’язав він лискучих,
133] Зверху ж великий, з тканини подвійної, плащ пурпуровий
134] Він на плечі пристебнув, пухнастою шерстю покритий,
135] Списа міцного узяв, окутого гострою міддю,
136] І до швидких одійшов кораблів міднозбройних ахеїв.
137] Першим тоді Одіссея, що Зевсові мудрістю рівний,
138] З сну розбудив опівнічного Нестор, їздець староденний,
139] Криком гучним, — аж до серця дійшов йому звучний той голос.
140] Вийшов з намету свого Одіссей і озвавсь до прибулих:
141] “Що це по табору бродите ви тут поміж кораблями
142] Ночі божистої? Що за потреба сюди привела вас?”
143] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
144] “О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
145] Ти вже не сердься: велике-бо горе спіткало ахеїв!
146] Разом ходімо й вождів ще розбудимо інших, щоб спільно
147] Радити раду — тікати нам звідси чи битися далі”.
148] Мовив він так. До намету вернувсь Одіссей велемудрий,
149] Щит свій оздобний накинув на плечі і рушив за ними.
150] До Діомеда пішли і знайшли вони сина Тідея
151] Збройного біля намету свого. Там спали навколо
152] Товариші, в головах щити постеливши. Списи їх,
153] Поруч у землю повтикані, прямо стояли, й далеко
154] Сяяла мідь їх, мов блискавка Зевсова. Спав поміж ними
155] Сам Діомед, розстеливши шкуру бика польового,
156] Під головою у нього лежав килимок світлобарвний.
157] Став біля нього й збудив його Нестор, їздець староденний,
158] Злегка ногою торкнувши, та лаять почав і корити:
159] “Сину Тідея, вставай! Чи будеш всю ніч отак спати?
160] Може, не чув, що трояни уже на узвишші рівнини,
161] Близько від наших човнів, і лиш простір вузенький між нами?”
162] Мовив він так, і від сну Діомед тої ж миті прокинувсь
163] І, до старого звертаючись, слово промовив крилате:
164] “Ну ж і завзятий ти, старче! Спочинку не знаєш ніколи!
165] Чи не знайшлось би чимало й молодших від тебе ахеїв,
166] Що обійшли б увесь табір і нишком од сну побудили
167] Наших державців. Та надто вже ти непохитний, мій старче!”
168] Знову до нього озвавсь тоді Нестор, їздець староденний:
169] “Слушно усе це сказав ти, мій друже, й цілком справедливо.
170] Є-бо у мене сини бездоганні, багато я маю
171] Воїв одважних — знайшлось би кому полководців скликати.
172] Але занадто велике нещастя спіткало ахеїв.
173] Нині на гострому лезі меча їх тримається доля, —
174] Злої загибелі чи порятунку чекати ахеям.
175] Але ж іди та Еанта швидкого і сина Філея
176] Сам розбуди — ти ж молодший, — якщо вже мене так жалієш”.
177] Мовивши так, на плечі накинув з рудого він лева
178] Шкуру, що п’ят досягала, і списа узяв у правицю.
179] Встав він, і зразу ж пішов, і привів, розбудивши, державців.
180] От позбирались вони й опинилися серед сторожі,
181] Та не заснулих начальників тої сторожі застали, —
182] В повнім озброєнні всі на місцях недріманно сиділи.
183] Так наче пси неспокійно овець стережуть у кошарі,
184] Дикого звіра безстрашного вчувши, що крадеться лісом
185] З нетрів гірських до отари, та гамір тривоги здіймають
186] Серед собак і людей, і сон од усіх одбігає, —
187] Так же дрімота з повік і сон нездоланний одбігли
188] В тих, що на варті були тої ночі страшної: невпинно
189] В пітьму вдивлялись вони, чи не йдуть по рівнині трояни.
190] Дуже зрадів, їх побачивши, старець, і став бадьорити,
191] І, до сторожі звертаючись, слово промовив крилате:
192] “Так стережіть, мої діти кохані, звабливому Снові
193] Не піддавайтесь! Не даймо троянам із цього радіти!”
194] Так він промовив і рів перейшов, а за ним поспішили
195] Вслід і аргеїв вожді, що закликав він їх на нараду.
196] Був серед них Меріон і Нестора син благородний
197] Теж був, — на спільну нараду самі їх вожді запросили.
198] Через глибокий той рів перейшовши, вони посідали
199] В чистому полі, де від полеглих було іще вільне
200] Місце; відтіль-бо назад повернув неподоланий Гектор,
201] Сіючи згубу аргеям, аж поки їх ніч не покрила.
202] Там посідали вони й почали між собою розмову.
203] Перший почав тоді мовити Нестор, їздець староденний:
204] “Друзі, невже поміж вами немає відважного духом,
205] Хто б до зухвалих троян наважився нишком пробратись
206] В стан їх, щоб між ворогів захопити когось наодинці
207] Або розмову підслухать яку серед воїв троянських, —
208] Що замишляють вони, чи тут залишатися й далі
209] Мають біля кораблів недалеко, чи всі незабаром
210] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?
211] Міг би розвідати це він, і потім до нас повернутись
212] Цілий, здоровий, і мав би по всім піднебессі велику
213] Славу в людей, ще й коштовні одержав би він подарунки.
214] Кожен з державців, що владу на цих кораблях обіймають,
215] Подарував би вівцю йому чорну з маленьким ягнятком
216] При материнському вим’ї, — скарбів цьому рівних немає.
217] Бажаним гостем він буде на учтах і бесідах наших”.
214-217. Справедливе здивування в коментаторів викликає надто незначна нагорода, визначена за цей подвиг, і надмірно висока оцінка цієї нагороди.
218] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
219] Врешті до них обізвався тоді Діомед гучномовний:
220] “Несторе, серце відважне і дух мій мене спонукає
221] В табір таємно пройти до троян зловорожих, що звідси
222] Так недалеко. Але якби й інший пішов хто зі мною,
223] Певності більше було б і відваги у кожного в серці.
224] Вдвох коли разом ідуть, то хтось із них перший намислить
225] Щось корисніше, коли ж він самотній, то, що б не намислив,
226] Думкою він повільніший, і всі його заміри слабші”.
227] Мовив він так, і багато хто хтів би піти з Діомедом.
228] Хтіли обидва Еанти, ці віддані слуги Арея,
229] Хтів Меріон, дуже хтів того Несторів син благородний,
230] Хтів Менелай, син Атрея, загостреним списом славетний,
231] Хтів Одіссей, у нещастях незламний, пройти у троянський
232] Табір: він завжди-бо серцем до дій поривавсь дерзновенних.
233] Врешті озвався тоді володар мужів Агамемнон:
234] “О Діомеде Тідіде, для серця мого найлюбіший!
235] Вибери мужа в супутці, якого ти сам побажаєш,
236] Кращого з-поміж присутніх: знайшлось-бо охочих багато.
237] Не допусти з соромливості зайвої, щоб сміливіший
238] Хтось залишився, а слабшого взяв ти з>незручності тої,
239] Навіть на рід не зважай, хоч був би той рід найзнатніший”.
240] Мовив він так, а боявсь за русявого він Менелая.
241] Знову тоді Діомед промовив до них гучномовний:
242] “Раз дозволяєте ви обрати супутня самому,
243] Як про божистого я забув би тоді Одіссея?
244] Серцем відважний своїм і духом він мужнім незламний
245] В різних трудах, бо його полюбила Паллада Афіна.
246] От як зі мною він піде, то навіть з вогню ми обидва
247] Вернемось цілі й здорові: він все передбачити вміє!”
248] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
249] “Сину Тідеїв, мене не хвали і не гань ти занадто.
250] Добре-бо знають аргеї оте, що тут ти говориш.
251] Але ходім. Вже кінчається ніч, недалеко світанок,
252] Зорі все далі спливають, і ночі дві довші частини
253] Вже проминуло, одна лиш третина її залишилась”.
252. Ніч (від заходу до сходу сонця) ділили на три частини (пізніше — три сторожі, тобто три зміни вартових).
254] Мовлячи так, почали надягати озброєння грізне.
255] Меч двоєсічний тоді віддав Фрасімед войовничий
256] Сину Тідея, — біля корабля той лишив свою зброю, —
257] Дав йому й щит і покрив йому голову щільно шоломом,
258] З ременю шитим, без гребеня й гриви, що зветься звичайно
259] Плоский шишак, — юнаки свої голови ним захищають.
260] Дав Меріон Одіссею свій лук та іще й сагайдак свій,
261] Дав йому й меч і покрив йому голову щільно шоломом,
262] Шитим із шкіри, — всередині був з багатьох ремінців він
263] Сплетений міцно, а зверху майстерно скріплявся рясними
264] Низками білих зубів срібноіклого вепра, що густо
265] Бігли туди і сюди, — за підкладку була в них повстина.
266] Викрав шолом той Автолік давно ще колись з Елеона,
267] Мури міцні зруйнувавши в Амінтора, сина Ормена;
268] В Скандію він кіферійцю віддав його Амфідаманту,
269] Амфідамант дарував його Молу на пам’ять як гостю,
270] Той же носить його сину своєму віддав Меріону.
271] Голову став цей шолом покривати тепер Одіссею.
266. Автолік — син бога Гермеса. Батько навчив його красти, і він став славетним злодієм та дурисвітом. Одіссеєві доводився дідом з боку матері. Саме від нього Одіссей успадкував свою хитрість.
272] А як обидва вони одягнули озброєння грізне,
273] Рушили в путь, залишивши на місці всю іншу старшину.
274] Чаплю тоді правобіч їм послала Паллада Афіна
275] Близько дороги, але не могли вони бачить очима
276] Птаха у темряві ночі, лиш клекіт іздалеку чули.
277] Чаплі зрадів Одіссей і молитись почав до Афіни:
274. Чапля — птах богині Афіни, що посилала її як добру призвістку.
278] “Зглянься, о Зевса егідодержавного доню, ти завжди
279] Допомагаєш мені у трудах! Не ховаюсь від тебе,
280] Де б я не йшов, а сьогодні мені особливо потрібна
281] Ласка твоя. Дай зі славою до кораблів нам вернутись,
282] Діло велике зробивши, що в пам’ятку буде троянам”.
283] Другий молитись до неї почав Діомед гучномовний:
284] “Зглянься й на мене, великого Зевса незборена доню!
285] Будь при мені, як при батьку була, богосвітлім Тідеї,
286] В дні, коли в Фіви послом ахеї його посилали.
287] Біля Асопу-ріїси міднозбройних лишивши ахеїв,
288] Сам він із приязним словом тоді до кадмеїв подався
289] В Фіви. Вертаючись, подвиги він учинив надзвичайні
290] З ласки твоєї, богине, й твоїй завдяки допомозі.
291] Допоможи-бо й мені і ласкаву подай оборону.
292] Широколобу ялівку в жертву тобі принесу я,
293] З назимків, що під ярмо їх іще не приводили люди, —
294] Позолочу лиш їй роги й тобі принесу її в жертву”.
295] Так помолились вони, їх почула Паллада Афіна.
296] А закінчивши молитву до доньки великого Зевса,
297] Рушили в путь, як два леви, вони серед темряви ночі
298] Через побоїще, трупи, і зброю, і кров почорнілу.
299] Та не дозволив заснути, проте, й войовничим троянам
300] 1 Гектор, — усю поскликав він на збори військову старшину,
301] Скільки було там троянських вождів і порадників люду.
302] Скликавши всіх, таку він подав їм розумну пораду:
303] “Хто з-поміж вас за дарунок великий погодиться певне
304] Діло вчинити? А матиме він визначну нагороду:
305] Дам йому повіз і пару з могутніми шиями коней,
306] Кращих, які на швидких кораблях ми спіткали б ахейських.
307] Може, хто знайде відвагу, ще й славу при тому здобуде
308] До кораблів бистрохідних пробратись і потай розвідать —
309] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
310] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
311] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
312] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко”.
313] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
314] Серед троян був Долон, окличника парость Евмеда
315] Богобоязного, мав він і золота, й міді багато,
316] З вигляду дуже негарний, зате був на ноги проворний,
317] В батька свого серед дочок п’ятьох він єдиним був сином.
318] Він із таким до троян і до Ректора словом звернувся:
319] “Ректоре, серце відважне і дух мій мене спонукає
320] До кораблів бистрохідних пробратись і все там розвідать.
321] Тільки раніш піднеси своє берло й мені поклянися,
322] Що подаруєш мені колісницю, оздоблену міддю,
323] З кіньми баскими, які бездоганного носять Пеліда.
324] Буду не марний вивідач я, понад твоє сподівання.
325] Через увесь-бо я табір пройду, аж поки дістанусь
326] До кораблів Агамемнона, де позбиралась старшина
327] Радити раду — тікати їм звідси чи битися далі”.
328] Мовив він так, а Гектор взяв берло у руки й поклявся:
329] “Гери муж громоносний, сам Зевс мені свідком хай буде!
330] їздить ніхто із троян на тих конях не §уде, крім тебе,
331] Що лиш один ти на них, запевняю я, будеш пишатись”.
332] Мовив він так, і хоч марно поклявсь, а Долона упевнив.
333] Цей же на плечі, не гаючись, гнутого лука закинув,
334] Зверху, крім того, закутався шкурою сірого вовка,
335] Шапку тхореву надів і, гострого списа узявши,
336] До кораблів з свого табору рушив. Але повернутись
337] Від кораблів йому з вістю до Гектора вже не судилось.
338] От, залишивши свій табір із юрмами воїв і коней,
339] Він по дорозі пішов. Та його спостеріг незабаром
340] Вождь Одіссей богорідний і так Діомедові мовив:
341] “Хтось, Діомеде, підходить до нас од троянського стану.
342] Чи не до наших швидких кораблів це підглядач таємний,
343] Чи із полеглих на полі він хоче озброєння зняти?
344] Даймо-но спершу йому по рівнині, нас трохи минувши,
345] Далі пройти; а потім, накинувшись разом, раптово
346] Схопим його. А як він обжене нас ногами прудкими,
347] До кораблів увесь час його будем від стану тіснити,
348] Грозячи списом, щоб він не спромігся до міста умкнути”.
349] Так розмовляючи, нишком між трупів вони край дороги
350] Вдвох заховались. А він перебіг повз них, необачний.
351] А як пройшов уже стільки, як мули проходять у плузі
352] Не зупиняючись, — мул від вола-бо придатніший завжди
353] Глибоко плуга важкого тягти по неораній ниві, —
354] Кинулись слідом удвох. Він спинився був, тупіт почувши,
355] З думкою в серці, що друзі із Трої його здоганяють,
356] Щоб за наказом від Ректора в табір його завернути.
357] Ті вже — як списом докинуть — од нього були або й ближче, —
358] Раптом збагнув він, що то вороги, і кинувсь чимдужче
359] Геть утікати. Вони ж у погоню за ним подалися.
360] Наче два пси гострозубі, досвідчені в ловах,мисливських,
361] Оленя гонять чи зайця, полюючи їх безустанно
362] У лісовій гущині, і з зойками ті утікають, —
363] Так син Тідеїв удвох з Одіссеєм городоборцем,
364] Відступ Долону відрізавши, гнали його безустанно.
365] До кораблів утікаючи, мав він уже заховатись
366] Серед сторожі, коли Тідідові славна Афіна
367] Сил додала, щоб не мовив ніхто з міднозбройних ахеїв,
368] Ніби він перший Долона здолав, той-бо другим з’явився.
369] Списом своїм замахнувшись, гукнув Діомед премогутній:
370] “Стій, а то списа я кину, й тоді вже, гадаю, недовго
371] Ждати тобі від моєї руки неминучої смерті!”
372] Мовив це й списа у нього метнув він та схибив навмисно.
373] Спис пролетів гостролезий над правим плечем його й тут же
374] В землю уп’явсь. З переляку спинивсь він, щось став белькотати,
375] Дрожем охоплений весь, аж зуби йому цокотіли,
376] Зблід од перестраху. Ті ж, задихані, врешті підбігли
377] Й міцно за руки вхопили. Він, слізьми вмиваючись, мовив:
378] “Не убивайте мене! Відкуплюся. Багато в нас дома
379] Золота, міді й заліза, що так його важко кувати.
380] З радістю батько мій викуп за мене вам дасть незліченний,
381] Тільки б почув, що живий на човнах я лишився ахейських”.
382] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
383] “Будь спокійний, нехай тебе думка про смерть не бентежить.
384] Ти мені от що скажи та розказуй одверто і щиро:
385] Що ти блукаєш отут, по табору між кораблями,
386] В темряві ночі, коли усі люди давно спочивають?
387] Може, з полеглих на полі ти хочеш озброєння зняти?
388] Може, від Гектора посланий ти роздивитися потай
389] Між кораблів крутобоких? Чи власним ти посланий серцем?”
390] В відповідь мовив Долон, і коліна у нього тремтіли:
391] “Багатьма обіцянками звів мене з розуму Гектор —
392] Подарувать обіцяв колісницю, оздоблену міддю,
393] З однокопитими кіньми славетного сина Пелея
394] І наказав мені в темряві ночі, що швидко минає,
395] Близько пройти до ворожих мужів і потай розвідать —
396] Охороняють швидкі кораблі вони, як і раніше,
397] Чи, вже приборкані рук наших силою, тільки про втечу
398] Радяться поміж собою і варти нічної не хочуть
399] Більше виконувать, втоми вагою пригнічені тяжко”.
400] Так, усміхнувшись, йому відповів Одіссей велемудрий:
401] “Справді-бо, серце твоє великих дарів забажало:
402] Коней баских Еакіда відважного, їх-бо несила
403] Смертним приборкати людям або запрягти в колісницю
404] Всім, крім Ахілла, якого безсмертна родила богиня.
405] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро.
406] Гектора де ти, йдучи, залишив, поводатаря люду?
407] Де його зброя лежить бойова, де поставлено коней?
408] Де у троян вартує сторожа і де спочиває?
409] Що замишляють вони — чи тут залишатися й далі
410] Мають біля кораблів недалеко, а чи незабаром
411] В місто вернутись збираються, воїв здолавши ахейських?”
412] Відповідаючи, так промовив Долон, син Евмедів:
413] “Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
414] Скликав таємно старійшин усіх і порадників Гектор
415] Радити раду аж біля надгроб’я божистого їла,
416] Далі від шуму. А варти, якої питав ти, герою,
417] Власне, немає окремої, щоб стерегти увесь табір,
418] А при вогнях, що в потребі своїй розпалили трояни,
419] Стану пильнують вони й один одного всі окликають,
420] Щоб не заснути. Одні лиш славетні союзники їхні
421] Сплять, доручивши троянам спокою свого пильнувати,
422] Бо ні дітей поблизу, ні дружин тут їхні* немає”.
423] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
424] “Як же союзники сплять і трояни, впокірники коней, —
425] Разом чи нарізно? Все говори, щоб я знав достеменно”.
426] В відповідь знову до нього промовив Долон, син Евмедів:
427] “Все це по правді тобі розкажу я одверто і щиро.
428] Понад затокою кари стоять, криволукі пеони,
429] Далі — лелеги, кавкони, за ними — пелазги божисті;
430] А біля Тімбри — лікіян загони, місян гордовитих,
431] Ще й конеборних фрігіян і далі — меонів комонних.
432] Але навіщо про кожен загін вам питати окремо?
433] Хочете ви до троянського стану пробратись таємно,
434] То он, оподаль од інших, фракійці, недавно прибулі.
435] А на чолі у них Рес, державець їх, син Ейонея.
436] Бачив чудових на вигляд я коней його величезних.
437] Снігу біліші вони, бистротою до вітру подібні;
438] Злотом і сріблом оздоблена в нього уся колісниця;
439] Ще й золотеє озброєння пишне, аж глянути любо,
440] Він із собою привіз; але не мужам смертнородним,
441] Тільки безсмертним богам те озброєння личить носити.
442] Отже, тепер мене до кораблів поведіть бистрохідних,
415. Іл — батько Лаомедонта, Пріамів дід.
443] Чи залишіть мене тут, окови наклавши безжальні,
444] Щоб, повернувшись, могли ви наочно самі перевірить,
445] Правда все те, що я вам говорив тут, чи, може, неправда”.
446] Глянув на нього спідлоба й сказав Діомед премогутній:
447] “Хай не спадає, Долоне, на думку тобі врятуватись,
448] Вісті нам цінні подавши, коли вже до рук нам потрапив.
449] Тільки ми пустим на волю тебе і назад відішлемо,
450] Згодом ізнов до швидких кораблів ти повернеш ахейських,
451] Щоб підглядати таємно чи стати до бою одверто.
452] А як рукою моєю подоланий, дух ти свій спустиш,
453] То вже ніколи шкоди не зможеш завдати аргеям”.
454] Так він сказав. Рукою той грубою хтів доторкнутись
455] До підборіддя й благать, Діомед же, мечем замахнувшись,
456] Вдарив у карк посередині й м’язи обабіч розкраяв.
457] Щось бурмотів він іще, коли в пил голова покотилась.
458] Зразу ж вони ізняли з голови його шапку тхореву,
459] Вовчу зняли з нього шкуру, і лука тугого, і списа.
460] Високо вгору усе це підняв Одіссей богосвітлий
461] Славній Афіні, що здобич дарує, і так їй молився:
462] “Щасна, богине, будь з даром оцим! Між богів олімпійських
463] Першу тебе призиватимем завжди. А ти ще сьогодні
464] Нас проведи до фракіян, їх коней і місць опочинку”.
465] Так говорив він, і, високо здобич піднявши, повісив
466] На тамарисковий кущ, і ознаку лишив тут помітну,
467] Очеретин наламавши й квітучих гілок тамариску,
468] Щоб не минуть цього місця, вертаючись чорної ночі.
469] Далі пішли між озброєнь, калюжами чорної крові
470] І незабаром дістались вони до фракійського стану.
471] Спали фракіяни, втомою гноблені, поряд їх зброя,
472] Гарна, міцна, в три ряди на землі розкладена густо
473] В певнім порядку, й стояли при кожному парами коні.
474] Рес посередині спав, а коні його прудконогі
475] З краю припнуті ремінням були до скоби колісниці.
476] Вгледів його Одіссей і вказав Діомедові нишком:
477] “Ось, Діомеде, той муж і коні його прудконогі,
478] Що нам Долон про них мовив, якого ми щойно убили.
479] Що ж, виявляй свою силу могутню. Тепер не годиться
480] З зброєю марно стояти. Відв’язуй мерщій своїх коней
481] Або мужів повбивай, а я вже подбаю про коней”.
482] Мовив це, й сил ясноока вдихнула Тідіду Афіна,
483] Став він рубати круг себе, й навколо лунав жалюгідний
484] Стогін мечем його січених; кров’ю земля обагрилась.
485] Наче той лев, що проник у пітьмі в безпастушу отару
486] Кіз чи овець і накинувсь на них, замишляючи лихо,
487] Кидався так на фракійських мужів син Тідея могутній,
488] Поки не вбив аж дванадцять із них. Одіссей велемудрий —
489] Кожного з тих, що Тідід мечем зарубав, наздогнавши,
490] Ззаду за ногу хапав і швидко волік його набік
491] З думою в серці про те, щоб мерщій пишногривії коні
492] З стану ворожого вибігли, щоб не тремтіло їх серце,
493] Як доведеться по трупах ступать, бо до того не звикли.
494] Так син Тідея нарешті добравсь до самого державця.
495] Рес був тринадцятий, в кого життя відібрав він солодке, —
496] Важко той дихав, у сні-бо жахливому, з волі Афіни,
497] Над узголів’ям його тої ночі стояв внук Ойнеїв.
498] Коней незламний відпріг Одіссей тоді однокопитих,
499] Разом зв’язав їх ремінням і гурт весь із табору вивів,
500] Луком підгонячи, бич-бо лискучий на думку не спало
501] Із колісниці, різьбленої гарно, в руки узяти.
502] Свистом ознаку подав богосвітлому він Діомеду.
497. Внук Ойнеїв — Діомед, син Тідея. Коментатори вважають цей рядок пізнішою інтерполяцією.
503] Той же в ваганні стояв, яке ще зробити зухвальство:
504] Викотить, взявшись за дишель, той повіз, де зброя лежала,
505] Гарно оздоблена, чи його винести, вгору піднявши,
506] Чи в багатьох ще фракійських мужів одібрати дихання?
507] Поки він думкою так міркував, підійшовши, Афіна
508] Стала тоді богосвітлому мовити так Діомеду:
509] “Час про повернення думати до кораблів глибодонних,
510] Сину Тідея відважний, щоб не вдаватись до втечі,
511] В разі хтось інший з безсмертних троянські загони розбудить”.
512] Мовила так, і голос богині впізнав він одразу,
513] Скочив на коней своїх, Одіссей же їх луком ударив,
514] 1 до швидких кораблів вони вмить подерли ахейських.
515] Та не сліпим спостере’гачем був Аполлон срібнолукий,
516] Тільки-но вгледів Афіну, що йшла за Тідеєвим сином,
517] Гнівом палаючи, кинувся в натовп троян велелюдний
518] І розбудив між фракіян порадника Гіппокоонта,
519] Славного родича Реса. Зі сну той одразу прокинувсь,
520] Глянув на місце порожнєє, де бистрі стояли їх коні,
521] Воїв побачив, що корчились в муках страшних передсмертних,
522] Болісно зойкнув і кликать товариша став дорогого.
523] Розрух і шум невимовний у стані троян учинився,
524] Збіглися люди усі й на жахливі дивилися дії
525] Грізних мужів, що верталися до кораблів крутобоких.
526] А як домчали туди, де ліг трупом троянський підглядач,
527] Коней швидких затримав там Одіссей, богу милий,
528] А Тідеїд тоді скочив на землю й скривавлену зброю
529] В руки подав Одіссеєві й, скочивши знову на коней,
530] Хльоснув по них батогом, і вони залюбки полетіли
531] До кораблів глибодонних, — було це й самим їм до серця.
532] Нестор перший їх тупіт почув і, озвавшись, промовив:
533] “Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв!
534] Схиблю чи правду скажу, а душа говорить спонукає.
535] Коней швидких тупотіння здаля моїх вух досягнуло.
536] От якби то Одіссей удвох з Діомедом могутнім
537] Коней пригнали з троянського табору однокопитих!
538] Тільки я страшно душею боюсь, щоб ці кращі з аргеїв
539] Не потерпіли біди від троян в колотнечі шаленій”.
540] Мови своєї він ще не скінчив, як вони прискакали.
541] Скочили з коней на землю, і радісно всі їх вітали
542] Правих піднесенням рук і словом, як мед той, солодким.
543] Перший почав їх розпитувать Нестор, їздець староденний:
544] “Що ж, розкажи, Одіссею прославлений, гордість ахеїв,
545] Як ви цих коней забрали? Пробрались самі у троянський
546] Табір, чи бог який, з вами зустрівшися, подарував їх?
547] Страшно-бо схожі вони на осяйливе сонця проміння.
548] Маю весь час я з троянами сутички, часу не гаю
549] Марно біля кораблів, хоч старий уже з мене воїтель.
550] Але таких я там коней ніколи не бачив, не відав.
551] Подарував їх вам, думаю, хтось із богів, що зустрівся.
552] Вас-бо обох однаково любить і Зевс хмаровладний,
553] І ясноока дочка егідодержавного Зевса”.
554] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
555] “Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв!
556] Богові легко, як схоче того він, і кращих нам коней
557] Подарувати: боги-бо від нас набагато сильніші.
558] Ті ж, про які ти питаєш, мій старче, недавно прибулі
559] Коні фракіян. Вождя їх убив Діомед благородний
560] Й товаришів ще дванадцять із ним, полководців найкращих.
561] Біля човнів був тринадцятий нами убитий вивідач,
562] Той, що до табору нашого в розвідку шоломосяйний
563] Гектор послав його й інші старшини троянського війська”.
561. Неузгодженість: раніше (рядок 495) сказано, що Рес був тринадцятий із тих, кого забив Діомед, та й тут же мова йде про тринадцять забитих, окрім вивідувача.
564] Мовив це, й однокопитих за рів став прогонити коней
565] З радісним сміхом. Пішли з ним, радіючи, й інші ахеї.
566] А як до гожого всі добулися намету Тідіда,
567] Коней до жолоба скроєним добре з ременю повіддям
568] Там прив’язали, де й Діомедові коні стояли
569] Однокопиті й солодку, як мед, жували пшеницю,
570] А Одіссей у кормі корабельній Долонову зброю,
571] Скроплену кров’ю, сховав у належну пожертву Афіні.
572] Потім обидва вони, у хвилю морську увійшовши,
573] Піт обмивали рясний із литок, із шиї і стегон.
574] А як поринули в хвилю морську, од поту рясного
575] Тіло обмили вони і в грудях серця освіжили,
576] Ще й у купелях, обтесаних гладко, скупались обидва,
577] А, іскупавшись, оливою тіло своє намастили,
578] Й сіли обідать вони, і вино, наче мед той, солодке,
579] З повних черпали кратер, і зливання чинили Афіні.
