Відступ від кораблів
1] Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом
2] Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські,
3] При колісницях затримались трохи, бліді з переляку,
4] Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився
5] На верховинах ідейських біля злотошатної Гери,
6] Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв,
7] Як ті безладно тікали, а ці — ледь встигали за ними
8] Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона;
9] Гектора далі побачив, що в полі лежав,* навколо
10] Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний
11] Кров’ю блював, — ударив його не найслабший з ахеїв.
12] Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних,
13] Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:
14] “Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність!
15] Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо!
16] Але не знаю, плоди оцієї підступності злої
17] Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую.
18] Не пам’ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги
19] Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки
20] Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі
21] Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі,
22] Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я
23] Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав
24] Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку
25] За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив.
26] Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм
27] Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю,
28] Поки загнала на Кос його, густо населений острів.
18-30. Епізод, поданий тут, частково згадувався і в попередніх піснях. Коли Геракл, зруйнувавши Трою і вбивши Лаомедонта, морем повертався додому, Гера, яка ненавиділа його більше, ніж інших побічних дітей і улюбленців Зевса, вирішила саме тепер занапастити його. Вона намовила Сон приспати Зевса, а сама тим часом підняла на морі бурю. Ледве уникнувши при цьому загибелі, Геракл висадився на острів Кос, людність якого вороже ставилась до чужинців і напала на нього. Зевс, прокинувшись, врятував Геракла. Отоді-то Зевс і вчинив розправу над Герою й тими богами, що хотіли їй допомогти.
29] Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало,
30] І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий.
31] Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила
32] Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе,
33] Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!”
34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера
35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:
36] “Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами,
37] І під землею Стіксові води, — це клятва страшенна,
38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних,
39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим
40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду!
41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель,
42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв:
43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить;
44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв.
45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні —
46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш”.
36-46. Присягання Гери казуїстичне: вона клянеться, що не робила того, в чому Зевс її й не звинувачує, — не намовляла Посейдона допомагати ахейцям. Але її виверт досягає мети.
47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних
48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:
49] “От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро,
50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних,
51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає,
52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї.
53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш,
54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда
55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно.
56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв
57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, —
58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись.
59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить,
60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі,
61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв
62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу.
63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла,
64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла,
65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор
66] Списом Патрокла уб’є й багатьох іще воїв погубить
67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона.
68] Гектора вб’є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий.
69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний
70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї
71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни.
72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних
73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,
71. Ахейці захопили Трою, хитрощами ввівши туди дерев’яного коня із схованими в ньому воїнами. Зробити так порадив їм Одіссей, а йому цю хитрість навіяла Афіна.
74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я
75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою
76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна,
77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю”.
78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера,
79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася.
80] Так наче лине уява в людини, що світу багато
81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє —
82] “Там би я й там побував!” — і багато що іншого мріє, —
83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера.
84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі
85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове
86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали.
87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди
88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша
89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:
87. Феміда — дочка Урана й Геї, богиня права і справедливості.
90] “Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже!
91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?”
92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:
93] “Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш,
94] Серце у нього яке — і суворе, і високодумне.
95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну,
96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів’я
97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду,
98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму,
99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий”.
100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера.
101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась
102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами
103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:
104] “От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса!
105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом
106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль,
107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає
108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно.
109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає.
110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло —
111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший,
112] В битві поліг, — велетенський Арей величавсь його батьком”.
113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками
114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:
115] “Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні,
116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись,
117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом,
118] В поросі, змішанім з кров’ю, між трупів на полі валятись!”
119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні
120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле.
121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим,
122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських,
123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних,
124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа,
125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея
126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа
127] Набік і з словом звернулася до роз’ярілого бога:
128] “Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе
129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив!
130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера,
131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись?
132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши,
133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому,
134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха?
135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних
136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати,
137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний!
138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина!
139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших
140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо
141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!”
142] Мовивши, в крісло садовить вона роз’ярілого бога.
143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона
144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських,
145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:
146] “Зевс наказав вам обом якнайшвидше з’явитись на Іду.
147] Отже, з’явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям,
148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає”.
149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера
150] Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися.
151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині
153] Гаргару, — хмара його запашна, мов вінок, огортала.
154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним
155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем:
156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині,
157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:
158] “Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій
159] До владаря Посейдона, — вістунко, не будь неправдива!
160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив
161] І повертався на збори богів або в море священне.
162] А не послухає слова мого і не зважить на нього —
163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,
164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене
165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший,
166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем
167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?”
168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда
169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських.
170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина
171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея,
172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда
173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:
174] “З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий,
175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса.
176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив
177] Та повернувся на збори богів або в море священне.
178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього,
179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою
180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить
181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший,
182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем
183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?”
184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:
185] “Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить!
186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче!
187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея:
188] Зевс і я, а третій — Аїд, над підземними владар.
189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку
190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння
191] Сивеє море, Аїдові — мороку темна оселя,
192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке.
193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились.
194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно,
195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє.
196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза.
197] Краще своїми суворими хай научає словами
198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились,
199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!”
200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:
201] “Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий,
202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору?
203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом.
204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших”.
205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:
206] “Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово.
207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку.
208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток,
209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі
210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє.
211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я.
212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, —
213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує,
214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту,
215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче
216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям,
217] Знає хай — виникне з ним ворожнеча у нас невигойна”.
218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель,
219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.
220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:
221] “Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним!
222] Он подивись — земледержець, могутній землі потрясатель,
223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву
224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б,
225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують.
226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого
227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві
228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась.
229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду
230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських.
231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче!
232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї
233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту.
234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом,
235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї”.
236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий,
238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший.
239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, —
240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість,
241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав,
242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця.
243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:
244] “Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль
245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?”
246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний:
247] “Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною?
248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв
249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний
250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив?
251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині
252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання”.
253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:
254] “Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон
255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, —
256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше
257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе.
258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим
259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних.
260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми
261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських”.
262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду.
263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем,
264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині
265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись,
266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах
267] В’ється за вітром, — своєю пишається він красотою.
268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські.
269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро
270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши.
271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять
272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів,
273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста
274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо;
275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу
276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають.
277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою
278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали,
279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить,
280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала.
281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв,
282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець
283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв
284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні.
285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:
286] “Леле! Велике я диво побачив своїми очима!
287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами
288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався,
289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів.
290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті
291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна
292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса
293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою.
294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам.
295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити,
296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші,
297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами
298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,
299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться”.
300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради.
301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта,
302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона,
303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших
304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом
305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало.
306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор
307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши
308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну,
309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник,
310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити.
311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.
312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені
313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли
314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні,
315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись,
316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла,
317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом.
318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо,
319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди.
320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя,
321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях
322] Духом охляли вони і забули про запал одваги.
323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу
324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі,
325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, —
326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху
327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.
328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм.
329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний.
330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних,
331] Другий соратником був Менестея, великого духом.
332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса.
333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею,
334] Братом Бантові рідним. Осельником був він Філаки,
335] Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата
336] Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея.
337] А богорівний Іас вождем був афінського війська,
338] Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола.
339] Полідамант умертвив Мекістея, Політ же — Ехія
340] В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий.
341] Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той
342] В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя.
343] З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,
344] Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно
345] Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись.
346] Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:
347] “До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште!
348] Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі,
349] Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри
350] Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки
351] Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!”
352] Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях,
353] Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої
354] Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней
355] З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними
356] Легко обрушив ногами краї глибоченного рову,
357] Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу
358] Довгу, завширшки таку, як спис пролетіти здолає,
359] Кинутий мужем, який свою випробовує силу.
360] Рушили шляхом тим лави троян. Аполлон перед ними
361] Ніс неоцінну егіду, і вал зруйнував він ахейський
362] Легко так само, як часом на березі моря дитина
363] Щось у безвинній забаві з піску побудує сипкого
364] Й, граючись, ніжками потім чи ручками геть поруйнує.
365] Так же, осяйливий Фебе, і ти зруйнував без зусилля
366] Труд і старання аргеїв, самих же примусив тікати.
367] Лиш кораблів досягнувши, в утечі вони зупинились
368] І один одному дух бадьорили, підносячи руки
369] До всемогутніх богів, і кожен з них щиро молився.
370] Нестор моливсь найщиріш староденний, опора ахеїв
371] Певна, обидві руки піднімаючи в зоряне небо:
372] “Зевсе, наш батьку, як в Аргосі хто, на пшеницю багатім,
373] Палячи тучнії стегна биків чи овечок, молився
374] Про поворот свій додому, й ти схвально кивнув головою, —
375] Це спогадай і день згуби від нас одверни, олімпійче,
376] Не дозволяй тим троянам украй подолати ахеїв”.
377] Так він молився, і голосно Зевс загримів велемудрий,
378] Вчувши палкі молитви староденного сина Нелея.
379] Щойно трояни почули егідодержавного Зевса
380] Гуркіт, згадали про бій і натисли ще більш на аргеїв.
381] Так, наче вал величезний широкопросторого моря
382] Вище облавків зліта корабельних під тиском могутнім
383] Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає, —
384] Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались,
385] Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився
386] Бій на двогострих списах рукопашний, — ці з повозів били,
387] Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти Г
388] Кидали ратища з мідними вістрями довгі й великі,
389] Що в кораблях для бою морського на дні зберігали.
390] Поки ахеї з троянами ще перед муром змагались,
391] Від кораблів бистрохідних далеко, Патрокл у наметі
392] При Евріпілі хороброму сидячи, лагідним словом
393] Серце йому утішав і сипав на рану пекучу
394] Ліки цілющі, щоб чорні йому заспокоїти болі.
395] А як побачив троян, що вони вже на мур насідають
396] Юрмами, вої ж данайські тікають з розпачливим криком,
397] В грудях не стримав ридань і, долонями гучно по стегнах
398] Ляснувши, смутком глибоким охоплений, став говорити:
399] “О Евріпіле, не можу я далі з тобою лишатись,
400] Хоч я й потрібен тобі, — там бій розпочавсь вирішальний.
401] Хай твій товариш тебе розважає, а я до Ахілла
402] Йти поспішу, до участі в битві його спонукати.
403] Може, хто зна, при помочі божій слова мої збудять
404] Дух його: тільки до доброго дружні вмовляння призводять”.
405] Мовив він так, і вперед понесли його ноги. Ахеї ж
406] Опір троянам чинили; проте, хоч було тих і менше,
407] Від кораблів не здолали ворожу навалу відбити.
408] Та не здолали й трояни, данайські фаланги прорвавши,
409] Аж у середину їх кораблів і наметів дістатись.
410] Так, наче брус корабельний по шнуру вирівнюють точно
411] Руки досвідчені вправного теслі, який бездоганно
412] Знає своє ремесло, перейнявши його від Афіни, —
413] Нарівні так між троян і ахеїв точилася битва.
414] В час той, як воїни інші під іншими бились човнами,
415] Проти Еанта, вповитого славою, виступив Гектор.
416] Тяжко змагались вони при однім кораблі, але марно
417] Цей намагавсь одігнати Еанта й човна підпалити,
418] Той же — відбити його, бо Гектор був ведений богом.
419] В час той Кале’тор, Клітіїв син, що вогонь вже підносив
420] До корабля, був Еантом списом уражений в груди.
421] Тяжко він гримнув об землю, і з рук смолоскип йому випав.
422] Гектор, як тільки побачив, що брат його в перших убитий,
423] І біля чорного впав корабля, й покотився у порох,
424] Голосно так до троян заволав і до воїв лікійських:
425] “Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
426] Не відступайте від бою у тісняві цій надзвичайній,
427] Але рятуйте Кале’тора, що між човнами загинув, —
428] Славне озброєння зняти із нього не дайте ахеям”.
429] Мовивши так, в Еанта він списа блискучого кинув,
430] Схибив, проте, — в Лікофрона, сина Мастора, поцілив, —
431] Що із Кітер був, товариш Еанта, і в домі у нього
432] Жив після того, як мужа убив у Кітерах священних.
433] Гектор в чоло його мідяним вістрям ударив, як поряд
431. Кітери (Кітера) — острів, що лежить південніше Малейського мису, один з найвідоміших осередків культу Афродіти.
434] Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю
435] Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли.
436] З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:
437] “Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш,
438] Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився
439] Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками.
440] Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні
441] Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?”
442] Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього
443] З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима
444] З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати.
445] Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора,
446] Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, —
447] Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней.
448] В’їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу,
449] Гектора врадував він і троян. Та небавом самому
450] Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути.
451] Клітові ззаду вп’ялася у шию стріла велетужна.
452] З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні
453] З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар
454] Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням,
455] їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки,
456] З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти
457] Коней, а сам — у лави передні назад повернувся.
458] Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї
459] Вийняв, і січу спинив би при корабля^він ахейських,
460] Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив.
461] Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши
462] Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив.
463] Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука
464] Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла
465] Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав.
466] Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:
467] “Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу
468] Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука,
469] Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці
470] Я підв’язав, щоб часті виносити здужала стріли!”
471] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:
472] “Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими
473] Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий.
474] Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі,
475] Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй.
476] Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого
477] Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!”
478] Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши,
479] Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим,
480] А на могутнє чоло шолом він насунув добірний
481] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
482] Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю.
483] Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.
484] Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли,
485] Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:
486] “Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
487] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу
488] Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я^бачив, —
489] Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли!
490] Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу,
491] Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує,
492] Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати,
493] Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає.
494] До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже,
495] Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши,
496] Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну,
497] Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться,
498] Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї
499] Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!”
500] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
501] З другого боку й Еант до свого заволав товариства:
502] “Сором, аргеї! Тепер залишається нам — чи загинуть,
503] Чи врятуватись, біду від своїх кораблів одвернувши.
504] Чи не гадаєте пішки до рідного краю вернутись,
505] Як кораблі одбере у вас Гектор шоломосяйний?
506] Чи ви не чуєте, як заохочує воїв троянських
507] Гектор та як кораблі нам жадає вогнем попалити?
508] Не у танок-бо іти, а до бою він їх закликає.
509] Кращої бути не може тепер у нас думки й поради,
510] Як з ними руки і сили зчепити в бою рукопашнім.
511] Краще уже чи життя зберегти, чи загинути зразу,
512] Ніж у змаганнях жорстоких із ворогом слабшим так довго
513] Сили виснажувать тут, біля наших човнів мореплавних!”
514] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття.
515] Схедій, фокеїв начальник, син Перімеда, був зразу ж
516] Гектором вбитий. Вождь піших, славетного син Антенора,
517] Лаодамант поліг од міцної долоні Еанта.
518] Полідаманта рукою був От, Філеїда товариш,
519] Зброї позбавлений, вождь хороброго війська епеїв.
520] Глянув Мегес Філеїд і кинувсь на нього; відскочив
521] Полідамант, і той не поцілив його. Аполлон-бо
522] Сину Пантоя не дав поміж воїв передніх загинуть.
523] Списом своїм утрапив він Кройсмові прямо у груди.
524] Тяжко той гримнув об землю, і зняв він з плечей його зброю.
525] Кинувся раптом на нього Долоп, досвідчений списник,
526] Кращий з бійців Лампетід славетний, народжений Лампом,
527] Лаомедонтовим сином, бурхливого повен завзяття.
528] Він Філеїда у щит посередині списом ударив,
529] Близько підбігши. Але міцний захистив його панцир,
530] Мідною вкритий лускою. Філей колись цей обладунок
531] З міста Ефіри привіз, з узбережжя ріки Селеента,
532] Від владаря Евфета як гість, у дарунок здобувши,
533] Щоб на війні від ворожих бійців його захистом мати.
534] Тож захистив од загибелі нині він синове тіло.
535] В час той Мегес загостреним списом ударив Долопа
536] В гребінь шолома його густогривого, кутого міддю;
537] Збив із шолома шишак той гривастий, і весь він на землю
538] В порох упав, яскравіючи й там своїм пурпуром свіжим.
539] Все ж, на звитягу надіючись, битись Долоп залишився.
540] Та на підмогу Мегесу поспів Менелай войовничий,
541] З списом іззаду спинившись, Долопа в плече він ударив.
542] Вістря шалене навиліт прошило його і крізь груди
543] Спереду вийшло, і ницьма він тут же на землю звалився.
544] Кинулись разом обидва — озброєння, міддю окуте,
545] Зняти з плечей його. Кревних гукнув тоді голосно Гектор,
546] Дужому став дорікати насамперед він Меланіппу,
547] Синові Гікетабна. Повільних корів у Перкоті
548] Череду пас у той час він, коли ще був ворог далеко,
549] А як данаї сюди в кораблях припливл* крутобоких,
550] До Іліона прийшов він і став між троян визначатись.
551] Жив у Пріама, шанований нарівні з власними дітьми.
552] Гектор гукнув на ім’я його й так йому став дорікати:
553] “Так, Меланіппе, й залишимо все? Невже твоє любе
554] Не ворухнулося серце від болю за вбитого брата?
555] Може, не бачиш, як шарпають онде Долопову зброю?
556] Швидше зі мною! Не личить же нам із аргеями битись
557] Здалеку, тож чи ми їх наголо переб’єм, чи високий
558] Візьмуть вони Іліон і всіх городян повбивають”.
559] Мовив і рушив вперед, а за ним тоді й муж богорівний.
560] А Теламоній Еант підбадьорював лави аргеїв:
561] “Друзі, будьте мужами і в серце вкладіть собі сором.
562] Тож один одного завжди соромтесь у битвах жорстоких.
563] Сором хто має, той більше рятується, ніж загибає.
564] Хто ж утікає, ні слави для того нема, ні рятунку”.
565] Мовив він так, вони ж і самі захищатись бажали.
566] Взявши до серця те слово, свої кораблі оточили
567] Мідяним валом. Та Зевс одваги надав і троянам.
568] А гучномовний в боях Менелай підбивав Антілоха:
569] “Ані молодших за тебе в ахеїв нема, Антілоху,
570] Ані ногами бистрішого, ні сміливішого в битві.
571] Чом би не вийти тобі та когось із троян не вколошкать?”
572] Мовив він так і назад відступив, а того заохотив.
573] Вибіг юнак той з передніх рядів і, навкруг озирнувшись,
574] Списом блискучим націливсь. І враз одсахнулись трояни
575] Перед націленим списом. А він недарма його кинув,
576] Синові Гікетаона попав, Меланіппові, в груди
577] Біля самого соска, коли воїн до бою виходив.
578] Тяжко він гримнув об землю, й пітьма йому очі окрила.
579] Тож Антілох тоді кинувсь на нього, як пес налітає
580] На оленя молоде, що вибігло з лігвища свого,
581] А звіролов його вцілив і зразу коліна розслабив.
582] Так, Меланіппе, й на тебе набіг Антілох войовничий
583] Зброю твою одібрать. Та від Гектора він не укрився:
584] Крізь сум’яття бойове біг до нього герой богосвітлий,
585] Та Антілох вже на нього не ждав, а що воїн був спритний,
586] Кинувся швидко тікати, як звір той, що лиха накоїв, —
587] Пса біля стада корів або й пастуха розірвавши,
588] Геть утікає мерщій, поки натовпом люди не збіглись.
589] Так утікав Несторід, а слідом трояни і Гектор
590] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.
591] Лиш досягнувши своїх, він став і назад обернувся.
592] Наче ті леви, що м’ясо сире пожирають, трояни
593] Кинулись до кораблів-, сповняючи Зевса веління.
594] Силу велику весь час в них будив він, а дух у аргеїв
595] Долу, хилив, одбираючи славу, в троян же підносив.
596] Гектору ж, сину Пріама, він славою волив окрити
597] Дух, щоб той огню невгасимого полум’я кинув
598] На кораблі крутобокі, — так просьба Фетіди надмірна
599] Сповнитись мала цілком. І ждав уже Зевс велемудрий
600] Над кораблями заграву на власні побачити очі,
601] З тої-бо миті початись мав відступ троянського війська
602] Від кораблів, а данаїв він славою волив окрити.
603] З задумом цим спрямував тоді Зевс до човнів глибодонних
604] Гектора, сина Пріама, що й сам вже туди поривався.
605] Той шаленів, як Арей-списоборець, як полум’я згубне,
606] Що шаленіє у горах, в дрімучій гущавині лісу.
607] Піною вкрилися губи, з-під брів, що похмуро нависли,
608] Блискали очі ясні, й шолом мідносяйний страшливо
609] Над головою хитавсь в роз’ярілого боєм нещадним
610] Гектора. Був-бо в ефірі заступник у нього могутній,
611] Зевс, що з мужів багатьох одного його славою й честю
612] Ушанував, бо недовго йому вже на світі лишалось
613] Жити. Паллада Афіна уже наближала до нього
614] Згубний день, коли мав він загинуть од сили Пеліда.
615] Він намагався-бо лави ворожого війська прорвати,
616] Де найгустіший був натовп і зброя була щонайкраща.
617] Але прорвать їх не міг, хоч і дуже на те намагався.
618] Щільно зімкнувши ряди, стояли вони, мов висока
619] Скеля міцна, що звисає над берегом сивого моря
620] Й твердо витримує буйні вітрів буревійних пориви
621] І набігаючих хвиль величезних бурхливі удари.
622] Проти троян так стояли данаї й назад не тікали.
623] Сяючи, наче вогонь, налітав він на юрми ахеїв,
624] Падав на них, наче вітром підхоплена хвиля з-під хмари
625] На корабель наліта бистрохідний; а він аж до верху
626] Піною вкритий увесь, і вітру жахливе дихання
627] Свище в вітрилах, і трепетно терпнуть серця мореплавців,
628] Пойняті страхом: вони-бо заледве уникнули смерті.
629] Так же тремтіли серця у стривожених грудях ахеїв.
630] Наче той лев згубоносний на стадо корів нападає,
631] Що у широких просторах лугів буйнотравих пасуться
632] Безліку, але пастух не уміє корів круторогих
633] Оборонити як слід від нападів хижого звіра.
634] Лев то вперед забіжить, а то опиняється ззаду
635] За чередою, то вскочить в середину й вже пожирає
636] Ялівку, інші ж усі розбігаються. Так же й ахеї,
637] Страхом повиті, від Гектора й Зевса, великого батька,
638] Всі утікали. А Гектор убив одного Періфета,
639] Сина Копрея, з Мікен, що від владаря ?врістея
640] Вісті приносив не раз могутній Геракловій силі.
641] Син в цього гіршого батька родився, кращий багато
642] В доблестях різних — у швидкості ніг і воєннім мистецтві,
643] Розумом же між найперших мікенських мужів визначався.
644] Тож і для Гектора став він великої слави причинком.
645] Він, обернувшись назад, на обід щита наштовхнувся,
646] Що аж до п’ят досягав та давав од списів йому захист.
647] Він похитнувся і навзнак упав, аж на скронях страшливо
648] Мідний шолом задзвенів, коли тяжко на землю він падав.
649] Гектор, угледівши це, до нього мерщій підбігає
650] Й списа у груди стромляє йому на очах в його близьких
651] Товаришів. Хоч смутні, не могли тут зарадить нічого
652] Товариші: й самі вони Гектора страшно боялись.
653] До кораблів повернувшись обличчям, аргеї вже бігли
654] Між кораблями передніми, — й гнались за ними трояни.
655] Мусили вже й від передніх вони кораблів відступити
656] Далі, і аж біля самих наметів своїх зупинились
657] Лавами, й не розбігались по станові: страх-бо і сором
658] Стримував їх, одні одних невпинно вони бадьорили.
639. Копрей — Еврістей, під владу якого потрапив Геракл, що мусив для нього виконати дванадцять подвигів, сам боявся наказувати йому, а свої накази передавав через вісника — Копрея.
659] А особливо їх Нестор старезний, опора ахеїв,
660] Ревно благав, закликаючи всіх іменами їх предків:
661] “Будьте, друзі, мужами і в серце вкладіть собі сором
662] Перед людьми. Спогадайте-бо кожен про любу дружину,
663] І про дітей, і про власне майно, й про батьків своїх рідних, —
664] Чи то живуть вони ще, чи, може, уже й повмирали,
665] їх іменами благаю я вас, хоч тут їх немає, —
666] Стійте відважно в бою, стережіться ганебної втечі!”
667] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
668] А од очей їх тим часом Афіна одвіяла хмару
669] Тьми надзвичайної. Світло ясне їм відкрилось обабіч —
670] До кораблів і до бою, однаково людям страшного.
671] Видно було й гучномовного Ректора там і все військо —
672] Воїв троянських, що ззаду лишались і в бій не вступали,
673] Й лави, що билися боєм при кораблях бистрохідних.
674] Не до душі було мужньому серцем Еанту лишатись
675] Там, куди інші синове ахеїв тоді відступили.
676] Кроком подався широким по палубах він корабельних,
677] Довгим махаючи списом, що мав для бою морського, —
678] Збитим міцно гвіздками, у двадцять два лікті завдовжки.
679] Наче їздець, що правити кіньми напрочуд уміє,
680] Четверо коней баских з табуна свого разом запрігши,
681] З поля широкого вчвал аж до мурів великого міста
682] Шляхом жене велелюдним, і всюди дивуються з нього
683] Чоловіки і жінки. А він раз у раз безугавно
684] Скаче з коня на коня. А коні летять усе далі.
685] Так і Еант по палубах перебігав корабельних
686] Кроком широким, і крики його аж до неба сягали.
687] Страшно гукав він весь час, закликаючи воїв данайських
688] І кораблі захищати, й намети. Так само і Гектор
689] Не залишався в юрбі гомінливій троян міднолатних.
690] Наче той хижий орел на зграї птахів налітає,
691] Що безтурботно на березі тихої річки пасуться,
692] На легкокрилих гусей, журавлів, лебедів довгошиїх, —
693] До темноносого так корабля пориваючись, Гектор
694] Кидавсь вперед. Рукою своєю великою ззаду
695] Зевс направляв його, й дух усього підбадьорював люду.
680-684. Згадка про їзду верхи і навіть вольтижування зустрічається тільки тут. Взагалі герої “Іліади” їздять не верхи, а лише на колісницях.
696] Знову навкруг кораблів розгорілася битва жорстока.
697] Так би сказав ти: два війська на битву одні проти одних
698] Вийшли нітрохи не втомлені — так вони бились завзято.
699] Кожен з воюючих думав своє: загони ахейські
700] Не сподівались уникнути лиха й загибелі ждали.
701] А у троян — надіялось серце у кожного в грудях
702] Раптом спалить кораблі й повбивати героїв ахейських.
703] З цими думками вони й виступали одні проти одних.
704] Гектор тоді за корму корабля ухопився морського,
705] Гарного й бистрого, що перевіз через море до Трої
706] Протесілая, але не вернув його в рідну країну.
707] Вколо цього корабля врукопашну ахеї й трояни
708] Впень одні одних рубали. Ніхто з них не хтів дожидати
709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, —
710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття,
711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами,
712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих.
713] Гарно оздоблений меч із руків’ям чорненої сталі
714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав
715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла.
716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись,
717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:
718] “Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом!
719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, —
720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі
721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини.
722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись,
723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали.
724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний
725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!”
726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв.
727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних.
728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався
729] З палуби свого судна на приступки семмступневі.
730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських —
731] Кожного, хто з них із полум’ям згубним лише наближався.
732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:
733] “Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні!
734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати,
736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила?
737] Міста за нами нема із муром надійним навколо,
738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу.
739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих,
740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко.
741] Міць наших рук — нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!”
742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом.
743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких
744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик,
745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим.
746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.
