Патроклія
1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято.
2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився —
3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих,
4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто.
5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий,
6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:
7] “Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,
8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки
9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,
10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме.
11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами.
12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш?
13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку?
14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний,
15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян.
16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала.
17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства
18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких?
19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва”.
17. Зухвальство аргеїв. У зухвальстві (тобто в кривді, спричиненій Ахіллесові) винен Агамемнон, проте Ахіллес схильний перенести свою образу на все ахейське військо.
20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:
21] “Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв!
22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв.
23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято,
24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко.
25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній,
26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон,
27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий;
28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,
29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле,
30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе,
31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам,
32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш?
33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник,
34] Матір’ю — не Фетіда, а синєє море й безплідні
35] Скелі тебе породили, — того ти і серцем жорстокий.
36] А як боїшся душею якогось богів віщування,
37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна —
38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною
39] Виряди в бій, — чи не стану я світлом рятунку данаям.
40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути,
41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни
42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї,
43] Втомлені боєм важким, — на війні відпочинок короткий.
44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко
45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже”.
46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе
47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає.
48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:
49] “Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле!
50] Ні віщуванням богів не журюсь я, — про нього я знаю, —
51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна.
52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу,
53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати
54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий.
55] Страшно прикро мені — багато-бо я перетерпів.
56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські,
57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто,
58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон,
59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого.
60] Та облишмо про це, що було — те було! Й ні до чого
61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати
62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча
63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних.
64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну
65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді
66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають
67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї
68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем
69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста
70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька
71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати
72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон
73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили,
74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда,
75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути.
76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея
77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці
78] Кличуть до бою троян, — і гомоном ті переможним
79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв.
80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути
81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним
82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю.
83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю:
84] Маєш здобути мені велику пошану і славу
85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну
86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних.
87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику
88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний,
89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі
90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш,
91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий,
92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона,
93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя,
94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний.
95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку
96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває.
97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут,
99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився,
100] Ми б і самі розв’язали священної Трої пов’язки”.
101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою.
102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих.
103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари
104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний
105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли
106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий,
107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни
108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі.
109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало
110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила
111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась.
112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі:
113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські?
114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта
115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі
116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів
117] Зламаним списом махнув — далеко від нього позаду
118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.
119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний
120] Справу богів, — адже його задуми ратні руйнує
121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу.
122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
123] На кораблі бистрохідні, і полум’я скрізь спалахнуло,
124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши,
125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:
126] “О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний!
127] Бачу, як полум’я на кораблях уже наших бушує.
128] Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде.
129] Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо”.
130] Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю.
131] Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки,
132] Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши.
133] Потім і лати міцні прудконогого внука Еака,
134] Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він
135] І через плечі срібноцвяхований меч перевісив,
136] Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний.
137] А на могутнє чоло шолом він добірний насунув
138] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався.
139] Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні.
140] Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака:
141] Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв
142] Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко,
143] Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея
144] Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям.
145] Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, —
146] Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, —
147] Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий.
148] Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней —
149] Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли.
150] Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга,
151] Пасшись на луках, над течією ріки Океану.
152] В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, —
153] Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши.
154] Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.
133. Внук Еака — Ахіллес.
155] Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети,
156] Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних,
157] Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,
158] Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки
159] В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,
160] Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,
161] Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу
162] Воду, ригаючи кров’ю убитого звіра; а серце
163] В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.
164] Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались
165] В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда
166] В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий
167] І підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.
168] Бистрих було п’ятдесят кораблів, що привів їх під Трою
169] Зевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо
170] По п’ятдесят вояків бойового його товариства.
171] П’ятеро визначив він воєвод, щоб держали над ними
172] Провід, найвищу собі над всіма залишаючи владу.
173] В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний,
174] Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться.
175] Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна,
176] Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з’єднавшись.
177] Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, —
178] Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки.
179] В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий.
180] В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела,
181] Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній,
182] Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі,
183] Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна.
184] В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з’єднався
185] З нею ласкавий Гермес, і сина вона породила
186] Евдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві.
187] Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки,
188] В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння,
189] Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу
190] Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки.
191] Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний,
192] Опікуванням його оточивши, як власного сина.
193] В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий,
194] Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда,
195] Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший.
196] А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний.
197] В п’ятому — Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний.
198] Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко,
199] Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:
200] “Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних,
201] Що із швидких кораблів ви троянам у той посилали
202] Час, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив:
203] “Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати,
204] Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.
205] Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому
206] Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу”.
207] Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика
208] Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.
209] Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б’ється!”
210] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
211] Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.
212] Як каменяр із каміння міцного стіну викладає
213] Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,
214] Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів —
215] Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,
216] Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались
217] З кожним їх рухом, — лавами так вони щільно стояли.
218] Спереду ж два зброєносні мужі — Патрокл богорідний
219] З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли —
220] В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету
221] Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,
222] Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда
223] На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,
224] Теплих плащів і вовняних дерг — захищатись од вітру.
225] Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно
226] З нього нікому із смертних вина іскристого пити,
227] Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.
228] З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив
229] Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно,
230] Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.
231] Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе
232] Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.
233] “Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю
234] Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, —
235] Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.
236] Зважив колись уже ти на благання мої молитовні
237] І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,
238] Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:
239] Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,
240] Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян
241] В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,
242] Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,
243] Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш
244] Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють
245] Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.
246] А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,
247] Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне
248] З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!”
233. Додона — прадавнє місто в Епірі (північний захід Греції), засноване ще догрецьким плем’ям пеласгів. Місто було одним із центрів культу Зевса і вславилося своїм оракулом; жерці, що переказували пророкування оракула тим, хто звертався з запитами, тлумачили відповіді бога, вслухаючись у шелестіння листя священного дуба. У звичай цих жерців, що звалися селлами (чи, за іншим варіантом міфа, — геллами) входило не мити ніг і спати на голій землі. Це мало магічне значення, вказуючи на тісний зв’язок жерців з підземними силами. Можливо, до введення культу Зевса цей оракул належав до якихось давніших підземних божеств.
249] Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.
250] Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:
251] Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу
252] Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.
253] Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,
254] Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,
255] Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом
256] Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.
257] Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним
258] Рушили, щоб на загони троянські ударити разом.
259] І налетіли роями вони, як оті придорожні
260] Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;
261] Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли
262] Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.
263] Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній
264] їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним
265] Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.
266] Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,
267] Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.
268] Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:
269] “Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,
270] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
271] Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських
272] Він — наймогутніший, ви ж — його славні бійці рукопашні.
273] Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,
274] Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв”.
275] Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,
276] Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо
277] Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.
278] А як трояни побачили мужнього сина Менойта,
279] Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,
280] Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.
281] Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий
282] Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.
283] Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.
284] Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,
285] Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше
286] При корабельній кормі відважного Протесілая,
287] Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних
288] Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує.
289] Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,
290] Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони
291] Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,
292] Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.
293] Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,
294] І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим
295] Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв
296] Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.
297] Наче з вершини гори величезної помахом дужим
298] Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,
299] Й зразу все видно стає — і бескиди, й скелі високі,
300] Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, —
301] Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,
302] Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.
303] Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни
304] Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,
305] А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.
306] Як у бою розламалися лави, пішли й полководці —
307] Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний
308] Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив
309] Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,
310] Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю
311] Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта
312] В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.
313] А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,
314] Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші
315] Сплетено м’язи в людини, та вістрям йому мідногострим
316] Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.
317] Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим
318] Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,
319] Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха
320] Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,
321] Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,
322] Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив
323] Прямо в плече його, й м’язи всього передпліччя обдерло
324] Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало.
325] Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.
326] Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом
327] В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,
328] Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру
329] Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним.
330] Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,
331] Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив
332] Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.
333] Аж до руків’я меч од крові нагрівся. Багрова
334] Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.
335] Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами
336] Схибили, перед собою кинувши їх надаремно.
337] Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея
338] В гребінь шолома його густогривого. Але зламався
339] Меч у руків’ї. А той Лікона ударив під вухо.
340] В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,
341] Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.
342] А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,
343] В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.
328. Амісодар — малоазійський (карійський чи — за іншою легендою — лікійський) владар, що вигодував Хімеру, дочку Тіфоея і Єхідни. Хімера — страшна вогнедишна потвора, що спереду нагадувала лева, тулубом — козу і ззаду — дракона. її вбив герой Беллерофонт (про це йде мова в шостій пісні “Іліади”). Згодом Беллерофонт викликав ненависть богів тим, що замислив на крилатому коні Пегасі піднятись на Олімп, в оселю богів. Зевс націлив на Пегаса ґедзя, що довів його до сказу, кінь скинув героя, і той, упавши, скалічився і осліп.
344] З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.
345] Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив
346] Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте
347] Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило
348] Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров’ю обидва
349] Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота
350] Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.
351] Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.
352] Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають
353] Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні
354] їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять
355] Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, —
356] Так на троян і данаї напали, а ті про безладну
357] Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.
358] Син Теламона Еант увесь час намагався ударить
359] Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,
360] Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,
361] Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.
362] Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,
363] Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.
364] Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке
365] Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, —
366] Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,
367] В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні
368] Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши
369] Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.
370] У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались
371] Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.
372] Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,
373] Горе троянам готуючи, — крик їх тривожний і втеча
374] Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба
375] Курява вихром здіймалась, — шалено так однокопиті
376] Від кораблів і наметів до міста гналися коні.
377] Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,
378] З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса
379] Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.
380] Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні
381] Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,
382] І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався
383] Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.
384] Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла
385] В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами
386] Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством
387] Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,
388] Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:
389] Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,
390] Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,
391] З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки
392] В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, —
393] З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.
394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,
395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто
396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,
397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,
398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.
399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя
400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.
401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі —
402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,
403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки
404] Випали, — близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив
405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.
406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче
407] Рибу із хвилі в’юнку, на навислій сидячи скелі,
408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, —
409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,
410] Кинув на землю лицем, —. той упав і дихання позбувся.
411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, —
412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі
413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,
416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,
417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, —
418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.
419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони
420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,
421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:
422] “Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!
423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,
424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам
425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив”.
426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.
428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,
429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б’ються,
430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.
431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся
432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:
433] “Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля
434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!
435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, —
436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,
437] І віднести на родючі простори Лікійського краю,
438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?”
439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
440] “О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.
444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:
445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,
446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би
447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою.
448] Бо під великим містом Пріамовим б’ються численні
449] Діти богів, — ти злобу їх страшенну на себе накличеш.
450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,
451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою
452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.
453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,
454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло
455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,
456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить”.
458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.
459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,
460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла
461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.
462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,
463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,
464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.
465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.
466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,
467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив
468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він
469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.
470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,
471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.
472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:
473] З піхов при боці м’язистому вихопив меч тонколезий
474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.
475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.
476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.
459. Кривава роса — призвістка нещастя.
477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла
478] Й схибив удруге, — над лівим плечем пролетів мідногострий
479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла
480] Кинутий спис був не марно — утрапило мідяне вістря
481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.
482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,
483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби
484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.
485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,
486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров’ю облиту.
487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає
488] Лев роз’ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним
489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, —
490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,
491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:
492] “Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині
493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!
494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.
495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська
496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.
497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,
498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє
499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї
500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.
501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй”.
502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі
503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,
504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону,
505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.
506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались
507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.
508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:
509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.
510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло
511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,
512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.
513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:
514] “Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській
515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш
516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.
517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку
518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові
519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.
520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти
521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув —
522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!
523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.
524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських
525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,
526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа”.
527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,
528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані
529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.
530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,
531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.
532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська
533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.
534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв —
535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором
536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним,
537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:
538] “Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!
539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,
540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.
541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,
542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.
543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.
544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,
545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа
546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,
547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!”
548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний
549] Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець,
550] Міста оплотом він був; із собою привів він багато
551] Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався.
552] Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою
553] Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським
554] Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце.
555] Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:
556] “Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде,
557] Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш.
558] Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські
559] Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити!
560] З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю
561] Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!”
562] Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались.
563] А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,
564] Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї,
565] Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились
566] З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.
567] Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,
568] Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.
569] Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв,
570] Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських,
571] Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, —
572] Був він колись у Будеї, добре заселенім місті,
573] Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних,
574] Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист.
575] Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали
576] До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись.
577] Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор
578] В голову каменем так, що вона у важкому шоломі
579] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
580] Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
581] Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив.
582] Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб
583] Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок.
584] Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий,
585] Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен.
586] Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином,
587] Каменем в шию поціливши й м’язи на ній перервавши.
588] Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор.
589] Скільки метального дротика літ в далечінь досягає
590] З рук умілих бійця, що свою випробовує силу,
591] В дружнім змаганні чи з ворогом люто б’ючись душозгубним,
592] Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв.
593] Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян,
594] Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом,
595] Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка,
596] Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян.
597] Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди
598] Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати.
599] Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї,
600] Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи
601] Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї
602] Доблесті не забували й несли на троян свою силу.
603] Впав від руки Меріона троянський шоломоносний
604] Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса
605] Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували.
606] Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов
607] Дух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила.
608] А в Меріона Еней метнув мідногострого списа,
609] Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався.
610] Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа,
611] Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позаду
612] Вістрям у землю вп’ялось, і довго в повітрі хиталось
613] Древко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.
595. Еллада — тут, звичайно, не вся Греція: Елладою звалося також місто й ціла область у Фессалії.
614] Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився
615] В землю, кинутий марно міцною Енея рукою.
616] Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:
617] “Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний.
618] Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!”
619] В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив:
620] “Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній,
621] Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе
622] Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина.
623] От якби в груди твої поцілив я гострою міддю,
624] То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би
625] Славу мені, а душу — Аїдові, славному кіньми”.
626] Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний:
627] “Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити?
628] Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла
629] Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє.
630] Силою рук вирішається бій, мудрим словом — нарада.
631] Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!”
632] Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний.
633] Так наче гомін в міжгір’ях від праці мужів-лісорубів
634] Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, —
635] Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній
636] Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих,
637] Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих.
638] А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні,
639] Не упізнати було: так стрілами, кров’ю і пилом
640] Від голови аж до п’ят було його тіло укрите.
641] Вбитого так оточили бійці, як пори весняної
642] Мухи Б оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці,
643] Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, —
644] Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний
645] Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою.
646] Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла
647] Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався —
648] Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою
649] Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор
650] Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю,
651] Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить.
652] От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще:
653] Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея,
654] Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним
655] Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання.
656] Гектору передусім він пройняв малодушністю серце.
657] Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам
658] Гасло до втечі, — пізнав терези-бо він Зевса священні.
659] Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати
660] Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши
661] Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього
662] Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон.
663] Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу
664] Мідяну зброю, — до кораблів однести глибодонних
665] Товаришам її дав Менойтів син нездоланний.
666] До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:
667] “Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона,
668] Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши
669] Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій,
670] Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні.
671] Потім узяти його вожаям доручи бистролетним,
672] Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло
673] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, —
674] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
675] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить”.
676] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
677] Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу,
678] Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло
679] Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно;
680] Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні.
681] Потім узяти його доручив вожаям бистролетним,
682] Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло
683] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.
684] Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши,
685] Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві.
686] О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив,
687] Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті.
688] Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса.
689] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить —
690] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
691] Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.
692] Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого
693] Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове?
694] Першим Адреста убив, тоді — Автоноя, Ехекла,
695] Потім — Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа,
696] А після того — Еласа і Мулія разом з Пілартом,
697] їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.
698] Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла
699] Взяти ахейські сини, — так бився він списом завзято, —
700] Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно
701] Вежі — на згубу йому, а троянам готуючи поміч,
702] Тричі-бо той поривався на виступ високого муру,
703] Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла,
704] В щит сяйний щоразу нетлінною б’ючи рукою.
705] А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний,
706] Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:
707] “Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле,
708] Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати,
709] Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!”
710] Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався,
711] Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.
712] Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней
713] Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви,
714] Чи наказати військам за муром міським заховатись.
715] Поки роздумував він, перед ним Аполлон із’явився,
716] Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа
717] Асія, — дядьком по матері був він впокірнику коней
718] Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином,
719] Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських.
720] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:
717. Асій — Гекторів дядько. Не плутати з іншим Асієм, Гіртаковим, що загинув раніше (пісня XIII, рядок 771).
721] “Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться!
722] Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе,
723] Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би.
724] Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней,
725] Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу”.
726] Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся.
727] До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор
728] Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв,
729] Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання
730] Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу.
731] Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши,
732] Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней.
733] Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю
734] З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий
735] Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав.
736] Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа
737] Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим
738] В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама
739] Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні.
740] Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому
741] Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами,
742] Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної,
743] Наче у воду нирець, і дух його кості покинув.
744] З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний:
745] “Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє!
746] От якби в морі, багатому рибою, так учинив він,
747] То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць,
748] Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,
749] Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він.
750] Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!”
751] Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя,
752] Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару,
753] В груди приймає стрілу і від власної гине відваги.
754] На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято.
755] Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю.
756] За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись,
757] Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині,
758] Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою.
759] Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці —
760] Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор —
761] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло.
762] Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно, ‘
763] А Манойтід — за ногу тягнув, усі інші навколо
764] Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній.
765] Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром,
766] У крутоярих міжгір’ях дерева хитають високі —
767] Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, —
768] І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим
769] Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, —
770] Так і трояни з ахеями бились одні проти одних
771] З буйним завзяттям, — ніхто з них про пагубну втечу й не думав.
772] Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона,
773] Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто,
774] Гостре каміння велике щитів потрощиЛ) багато
775] В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись,
776] В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.
777] Доки ясне серед неба високого сонце стояло,
778] Доти з обох боків стріли літали і падали люди.
779] А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають,
780] Всупереч долі велінню троян подолали ахеї.
781] З гамору бою, з-під списів троян вони труп Кебріона
782] Винесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали.
783] Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо.
784] Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний,
785] З криком страшним, і тричі по дев’ять мужів убивав він.
786] А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, —
787] Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало.
788] Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий
789] Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, —
790] Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний.
791] Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною
792] Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився.
793] Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;
794] З брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий
795] Коням під ноги, й на гребені грива його забруднилась
796] Кров’ю і пилом. Досі ніколи того не бувало.
797] Щоб конегривий шолом той у пилі курному бруднився,
798] Тільки прекрасне чоло богорівного мужа Ахілла
799] Він захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати
800] Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко.
801] Переломився відразу в руках його спис довготінний,
802] Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужих
803] Щит, що до п’ят досягав, упав із ремінням ла землю.
804] Лати владар Аполлон розв’язав йому, Зевса нащадок.
805] Розум його помутився, могутні зомліли суглоби,
806] Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззаду
807] В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив,
808] Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявся
809] Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним.
810] Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще вперше
811] Виїхав із колісницею, справи військової вчившись.
812] Перший він списом ударив тебе, Патрокле комонний,
813] Та не здолав, і назад повернув, і з юрбою змішався,
814] Вирвавши з рани свій спис ясеновий: не смів-бо з Патроклом
815] І безоружним у бій він одкритий вступати. Патрокл же,
816] Здоланий божим ударом і гострим Евфорбовим списом,
817] В дружні ряди одступив, уникаючи смерті лихої.
818] Гектор же, тільки помітив Патрокла, великого духом.
819] Що відступав до своїх, поранений гострою міддю,
820] Кинувсь до нього крізь лави, і списом ізблизька ударив
821] У підчерев’я, і наскрізь пробив його мідяним вістрям.
822] Тяжко упав він, і туга тоді охопила ахеїв.
823] Так же, як вепра невтомного лев переможний долає.
824] На верховині гірській з ним у бійці шаленій зіткнувшись
825] За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє,
826] І, задихаючись, вепр левиній скоряється силі, —
827] Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши,
828] Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом,
829] Син же Пріамів з погордою слово промовив крилате:
830] “От сподівався, Патрокле, ти наш Іліон зруйнувати,
831] Мав і троянських жінок, позбавивши днів їх свободи,
832] На кораблях відвезти до рідного вашого краю, —
833] Де ж бо твій розум? Гектора коні баскії на битву,
834] Ледве землі доторкаючись, мчать, я й сам своїм списом
835] Між війнолюбних троян подвизаюся, щоб одвернути
836] День їх неволі. Тебе ж коршаки розтерзають небавом.
837] Бідний-бо ти, вже й могутній Ахілл тобі не допоможе!
838] Сам залишившись, непевно в дорогу тебе наставляв він:
839] “Не повертайся назад, о Патрокле, їздець бистрокінний,
840] До кораблів своїх перше, ніж в Гектора-людоубивці
841] Списом на грудях хітон закривавлений ти не простромиш!”
842] Так говорив він тобі, а ти, нерозумний, послухав”.
843] Весь знемагаючи, так відповів ти, Патрокле комонний:
844] “Що ж, величайсь тепер, Гекторе, дав тобі перемогу
845] Зевс-олімпієць і з ним Алоллон — було їм, безсмертним,
846] Легко здолати мене, навіть зброю з плечей познімати.
847] А як таких, як і ти, мені стрілося хоч би й дванадцять,
848] Всі полягли б тут, на місці, моїм подолані списом!
849] Я лиш призначенням долі від сина Лето загибаю,
850] А між людей — від Евфорба, ти ж третій мене поражаєш.
851] Тільки скажу я тобі, а ти збережи в своїм серці:
852] Жити недовго тобі вже лишилося тут, біля тебе
853] Близько стоїть уже смерть, і доля твоя неминуча —
854] Ти від руки упадеш бездоганного внука Еака”.
855] Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година.
856] Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду
857] З плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність.
858] Та до померлого з словом звернувся осяйливий Гектор:
859] “Нащо, Патрокле, мені недалеку віщуєш загибель?
860] Хто зна, а може, Ахілл, пишнокосої парость Фетіди,
861] Дух свій раніше загубить під списом моїм мідногострим?”
862] Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши,
863] Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув.
864] Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта,
865] Рівного богу товариша бистрому внуку Еака,
866] Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його прудконогі
867] Коні — славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.
