Гомер – Іліада: Пісня 20

Битва богів

1] Так при човнах крутобоких до зброї ставали круг тебе,
2] Сину Пелея, в боях ненаситні ахеї. Трояни
3] З другого боку зійшлись на високій частині рівнини.
4] Зевс же з вершини Олімпу, бескеттям багатого гострим,
5] Скликать безсмертних на збори Феміді звелів. Обійшовши
6] Всюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю.
7] Навіть із рік не було неприбулого, крім Океану,
8] Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівку
9] Чи у джерелах річок та вологих лугах трав’янистих.
10] От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса,
11] У передсінку, тесанім гладко, що Зевсові-батьку
12] Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

13] Так вони в Зевсовім домі зібрались. Землі потрясатель,
14] Закликом не згордувавши, із моря прийшов на ті збори,
15] Сів посередині й став про задуми Зевса питати:

16] “Нащо-бо ти, громовладче, на збори богів сюди скликав?
17] Чи не стосовно троян і ахеїв ти щось замишляєш?
18] Знову-бо січа й війна поміж них починає палати”.

19] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до нього промовив:

20] “Ти угадав, землі потрясателю, що я замислив,
21] Нащо зібрав вас. Людьми, що гинуть, я завжди турбуюсь.
22] Сам же, проте, лишатимусь тут, на бескеттях Олімпу
23] Сидячи, буду дивитись і радувать дух свій. А ви вже,
24] Інші богове, у лави ідіть до троян і ахеїв,
25] Тим помагайте і цим, кому буде що до вподоби.
26] А як один лиш Ахілл почне із троянами битись,
27] Встоять недовго вони перед бистрим на ноги Пелідом.
28] Тож і раніше навіть на вигляд його трепетали,

29] Нині ж, коли за товариша гнівом він страшно палає,
30] Дуже боюсь я, щоб всупереч долі він мурів не знищив”.

31] Мовив це слово Кронід і січу роз’ятрив завзяту.
32] Кинулись в битву богове, та задуми їх були різні.
33] До кораблів метнулася Гера й Паллада Афіна,
34] Вслід Посейдон-земледержець подавсь і Гермес, що розносить
35] Блага для нас і усіх перевищує розумом хитрим.
36] З ними й Гефест закульгав, поспішаючи, міццю своєю
37] Гордий, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли.
38] Шоломосяйний Арей до троян поспішив тоді й разом
39] Феб довгокудрий помчав, Артеміда із ним стрілоносна,
40] Ксант бистрохвилий, Лето й Афродіта, на усміхи щедра.

41] Поки од воїнів смертних далеко тримались богове,
42] То величались ахеї, що знов поміж ними з’явився
43] Славний Ахілл, так довго відсутній у битві жорстокій.
44] Але тремтіли трояни й суглоби їм сковував трепет,
45] Жах огорнув їх, коли появивсь Пеліон прудконогий,
46] Зброєю сяючи весь, до Арея-убивці подібний.
47] А як вмішалися поміж людей олімпійські богове,
48] Встала могутня Еріда, що в бій підбиває, й Афіна
49] Лунко гукала, з-під мурів зійшовши і ставши над ровом,
50] То над шумливим морським узбережжям завзято кричала.
51] Грізно й Арей заволав, до чорної бурі подібний,
52] В битву троян закликаючи то із висот іліонських,
53] То пробігаючи вздовж Сімоенту по Калліколоні.

45. Пеліон — Пелід, син Пелея, тобто Ахіллес.

53. Калліколон (Гарне узгір’я) — таку назву дістало якесь узгір’я чи пасмо пагорків поблизу Трої. Щодо точної ідентифікації серед дослідників нема єдності.

54] Так, в тих і в цих розпаливши завзяггя, блаженні богове
55] В бій їх звели і люту між ними розбурхали зваду.
56] Страшно з висот загримів людей і безсмертних всевладний
57] Батько, а знизу, з підземних глибин Посейдон-земледержець
58] Землю безкраю потряс і гір височенні вершини.
59] Все затряслось — од підгір’я багатоджерельної Іди
60] Аж до верхів її, й місто троянське, і судна ахеїв.
61] Страхом охоплений Аїдоней, володар преісподніх,
62] Страшно стривоживсь і, скочивши з трону, гукав, щоб ізверху
63] Лона землі Посейдон не розверз би, землі потрясатель,
64] Щоб не розкрилось безсмертним і людям житло його темне,
65] Затхле, бридке, що навіть богів воно вічних жахає.
66] Гуркіт такий залунав, як зіткнулись боги між собою.
67] На владаря Посейдона, землі потрясателя, вийшов
68] Феб-Аполлон тоді, стріли свої нагостривши крилаті;
69] На Еніалія йшла ясноока богиня Афіна;
70] З Герою стрілася золотолука тоді Артеміда,
71] Шумна мисливиця, далекосяжця сестра стрілоносна;
72] Благоподавець могутній Гермес на Лето тоді вийшов,
73] Проти Гефеста — Потік вировий і глибокохвилий,

61. Аїдоней — одне з імен Аїда, бога підземного царства.

71. Далекосяжець — Аполлон.

74] Ксантом богове його називають, а люди — Скамандром.

75] Так наступали боги на богів. Ахілл же тим часом
76] В натовп людський поривався, щоб стрінути десь Пріаміда
77] Гектора, кров’ю якого всіх більше він прагнув наситить
78] Войовника щитоносного, лютого бога Арея.
79] Феб-Аполлон, що на бій підбиває, направив Енея
80] Проти Пеліда, могутньої сили йому надихнувши.
81] Голосом схожий він став з Лікаоном, Пріамовим сином.
82] Постать прибравши його, Аполлон, син Зевса, промовив:

83] “Де ж це, Енею, пораднику Трої, ті давні погрози,
84] Що похвалявсь ти, вино з владарями троянськими пивши,
85] Стати до бою один на один із Ахіллом Пелідом?”

86] Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:

87] “Нащо тепер, Пріаміде, ти кличеш мене проти волі
88] З високодумним сином Пелеєвим збройно змагатись?
89] Проти Ахілла-бо я прудконогого нині не вперше
90] Виступлю, — він вже зігнав мене раз своїм ратищем гострим
91] З Іди, вчинивши на наших корів несподіваний напад
92] І зруйнувавши Лернес і Педас. Та послав порятунок
93] Зевс мені, сили мої укріпивши і бистрі коліна.
94] Тож від Афіни й Ахіллових рук я ледь-ледь не загинув:
95] Йшла-бо вона перед ним, і звитягу несла, й закликала
96] Мідяним списом лелегів усіх і троян побивати.
97] Тим-то мужа нема, що міг би з Ахіллом змагатись.
98] Завжди-бо хтось із богів біля нього й загибель одверне.
99] Прямо летять його стріли й списи й не раніше ослабнуть,
100] Ніж увіткнуться у тіло людське. Якби перед нами
101] Рівні можливості визначив бог у бою, то нелегко
102] Він переміг би, хоч хвалиться тим, що увесь він із міді”.

103] Зевсів же син, владар Аполлон, на це так йому мовив:

104] “Чом би, герою, й тобі до богів вічносущих молитви
105] Не піднести? Породила-бо, кажуть, тебе Афродіта,
106] Зевсова донька, від нижчої ж той народився богині,
107] Ця-бо від Зевса народжена, та — лиш од старця морського.
108] З міддю блискучою прямо на нього іди і не бійся
109] Ані погрози його, ані пустопорожньої лайки”.

110] Мовив це й силу велику вдихнув вожаєві народів.
111] Вийшов Еней із переднього ряду, весь сяючи міддю.
112] Та не укрилось, проте, від білораменної Гери,
113] Як син Анхіса крізь натовп тоді пробиравсь до Пеліда.
114] Скликавши разом богів, до них вона так промовляла:
115] “Поміркувати вам треба тепер, Посейдоне й Афіно,
116] В серці своїм, як скінчиться те все, що отут почалося.
117] Збройно виходить Еней, блискучою сяючи міддю,
118] Проти Пеліда, Фебом підбитий на це Аполлоном.

119] Зважмо-но краще, а може, назад нам його відтіснити
120] Звідси, або кому-небудь із нас в допомозі Ахіллу
121] Стати, великою силою сповнити й духу відваги
122] В груди вдихнути, щоб знав він, що з-поміж богів найсильніші
123] Люблять його, і тільки із них найнікчемніші й досі
124] Допомагають троянам на полі борні бойової.
125] Тим-то сюди ми з Олімпу зійшли й беремо всі участь
126] В битві оцій, щоб Ахілл не зазнав од троян будь-якого
127] Лиха сьогодні. Хай потім уже перетерпить, що Доля
128] Випряла з ниттю йому, коли мати його породила.
129] А як Ахілл од безсмертних богів про це сам не почує,
130] То налякатися може, як вийде на нього у битві
131] Хтось із богів: небезпечно-бо навіч із богом зустрітись”.
132] В відповідь так Посейдон їй промовив, землі потрясатель:

133] “Геро, не гнівайся так нерозумно, тобі це не личить.
134] Зовсім того я не хочу, щоб в січі зіткнулись богове —
135] Ми та інші, — адже набагато за них ми сильніші.
136] Краще зійдім з бойового шляху та на пагорбі сядьмо
137] Осторонь, — хай про війну вже самі потурбуються люди.
138] А як Арей або Феб-Аполлон утрутяться у битву
139] Чи, Пеліона затримавши, битись йому перешкодять,
140] То поміж нами і звада тоді, й бойова колотнеча
141] Враз розпочнеться. Але, сподіваюсь, вони незабаром
142] Вернуться знов на Олімп до громади богів невмирущих,
143] Нашою проти їх волі рукою приборкані слушно”.

144] Мовивши так, безсмертних повів ПЛейдон темнокудрий
145] До круговидого муру високого, що для Геракла
146] Богоподібного Трої сини і Паллада Афіна
147] Побудували, щоб міг од морського сховатись страхіття
148] В час, коли б гналось за ним з узбережжя воно по рівнині.
149] Там Посейдон та інші безсмертні боги посідали,
150] Хмарою плечі собі непрозірною щільно прикривши,
151] їх супротивники сіли над кручами Калліколони
152] З вами, осяйливий Фебе і городоборцю Арею.
153] Радячись так між собою, одні проти одних сиділи
154] Вічні боги, починати ж війну лиховійну ті й другі
155] Не поспішали, та Зевс із небесних висот спонукав їх.

145-148. Про мур і морське страховисько (див. прим, до 268 рядка V пісні, рядків 452-453 пісні VII).

156] Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньми
157] Сповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногами
158] Лав бойових. Два найкращі із воїнів найсміливіших
159] Поміж загонів, ворожих зійшлися, готові змагатись, —
160] Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий.
161] Син Анхісів з погрозливим поглядом виступив перший,
162] Важко шоломом киваючи; перед грудьми він округлий
163] Буйний мав щит, а рукою ще й списом стрясав мідногострим.

164] А Пеліон йому вийшов назустріч, подібний до лева
165] Хижого, що, із усіх позбігавшись околиць, селяни
166] Хочуть убити його; з погордою він ізпочатку
167] Мимо проходить; коли ж його хтось з юнаків войовничих
168] Списом зачепить, він пащу роззявить, наїжившись, ікла,
169] Піною вкриті, і серце відважне стискається в грудях;
170] Звільна хвостом по клубах обох себе він шмагає
171] І по боках, наганяючи хіті собі бойової;
172] Блиснувши люто очима, вперед він стрибає шалено,
173] Щоб розтерзати когось або тут же самому загинуть.
174] Сила Ахіллова так і дух спонукав його мужній
175] Проти Енея, відважного серцем, на бій виступати.
176] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши,
177] Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

178] “Нащо, Енею, вперед із лав своїх ти так далеко
179] Вийшов? Чи дух твій зі мною змагатись тебе спонукає
180] В гордій надії, що владарем станеш троян конеборних,
181] Честю Пріамові рівним? Та хоч би мене і убив ти,
182] Влади за те не дасть тобі в руки Пріам староденний.
183] Є-бо у нього сини, та й сам він міцний і розважний.
184] Виділять, може, ділянку для тебе трояни, від інших
185] Кращу, із нивою й садом чудовим тобі на прожиток,
186] Як умертвиш мене? Та, сподіваюсь, це важко зробити.
187] Списом колись, пам’ятаю, вже змусив тебе я тікати.
188] А пригадай, як від стада корів, що ти пас одиноко,
189] Гнав я нещадно тебе на проворних ногах із Ідейських
190] Гір, і як ти від мене тоді утікав безоглядно?
191] Зрештою, втік ти в Лернес. За тобою й туди я погнався,
192] Місто усе зруйнував з допомогою Зевса й Афіни
193] І полонянок жінок, позбавивши днів їх свободи,
194] В бран загнав. Врятував тебе Зевс тоді й інші богове.
195] Нині ж, гадаю, вони не врятують тебе, як ти мрієш
196] Серцем. Раджу тобі я назад відійти і сховатись
197] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха
198] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді”.
199] Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:
200] “Не сподівайся, Пеліде, словами мене залякати,
201] Наче дитя нерозумне, і сам-бо я добре умію
202] І глузувати дошкульно, і гострим облаяти словом.
203] Знаємо рід один одного ми, батьків своїх знаєм,
204] Давніх переказів чувши багато від смертного люду.
205] Та ні моїх ти в лице, ні твоїх я ніколи не бачив.
206] Від бездоганного мужа Пелея ти, кажуть, походиш,
207] Мати твоя — пишнокоса Фетіда, народжена морем.
208] Я ж величаюся гордо відважного серцем Анхіса

209] Сином улюбленим, мати моя — сама Афродіта.
210] Нині одні або другі із них свого любого сина
211] Будуть оплакувать. Не по порожній розмові, гадаю,
212] В бій не вступивши, сьогодні розійдемось ми із тобою.
213] А як розвідати краще про рід наш бажаєш, щоб більше
214] Знати про нього, то добре мужам багатьом він відомий.
215] Першим славетного Зевс породив хмаровладний Дардана,
216] Що заснував Дарданію тоді, коли Троя священна
217] Ще не була на рівнині збудована, смертних оселя,
218] Й люд в передгір’ях селився багатоджерельної Іди.
219] Син народивсь у Дардана, володар мужів Еріхтоній,
220] Найбагатішим невдовзі він став серед смертного люду.
221] Коней три тисячі паслось у нього на луках заплавних, —
222] Гарних, рисистих кобил, лошатами жвавими гордих.
223] Навіть Борей їх прагнув жадливо на випасах буйних
224] І покривав, жеребця темногривого постать прибравши.
225] Ставши жеребними, ті дванадцять лошат породили.
226] Тож як гасали грайливо по нивах вони хлібодайних,
227] То, летючи над колоссям, ні зернятка не толочили.
228] А як гасали вони по хребтові широкого моря,
229] То пролітали над пінявим плеском морського прибою.
230] Троса родив Еріхтоній, над людом троянським владику,
231] В Троса ж самого родилося троє дітей бездоганних —
232] Іл, а за ним Ассарак та ще Ганімед богорівний,
233] ІІІп найвродливіший був між усього він смертного люду.
234] Задля краси його вкрадений вічними б^ він богами,
235] Щоб, живучи між безсмертних, у Зевса вино розливати.
236] Іл же сина родив, бездоганного Лаомедонта,
237] Лаомедонт же синів породив — Тіфона, й Пріама,
238] Лампа, і Клітія, й Гікетаона, Ареєву парость;
239] Капій був син Ассарака, а сам породив він Анхіса,
240] Я ж — син Анхісів, а Гектор — син богосвітлий Пріамів.
241] От із якого я роду і крові, що ними хвалюся.
242] Доблесті ж смертним мужам лише Зевс додає чи збавляє,
243] Як кому сам забажає: з усіх-бо він є найсильніший.
244] Тільки не час нам балакати, як дітлахам нерозумним,
245] Стоячи марно отут, посеред найлютішого бою.
246] Прикрощів ми один одному можемо дуже багато
247] Наговорить — їх ваги й корабель не підніме стовеслий.
248] Смертних язик є гнучкий і до розмаїтих придатний
249] Висловів — простір навколо широкий, де їм випасатись.
250] Як ти до когось промовиш, так і до тебе озвуться.
251] Тільки ж навіщо словами лайливими в зваді та в сварці
252] Лаятись нам один з одним, як чинять жінки галасливі
253] В сварці, що душу роз’ятрює, лютою пройняті злістю,

254] Й лають усмак одна одну, на вулицю вибігши з дому,
255] З правдою сиплють і лжу, бо в гніві й вона виникає.
256] Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш,
257] Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймо
258] На мідногострих списах один з одним змагання завзяте!”

259] Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім
260] Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним.
261] Аж затремтів Пеле’ід і рукою м’язистою щит свій
262] Зразу вперед одхилив, боячись, що своїм довготінним
263] Списом навиліт простромить Еней його, духом відважний.
264] Тож, нерозумний, у мислях і в серці своїм не подумав
265] Він, що славетні дарунки богів нелегко людині
266] Смертній вдається здолать чи примусити їх поступитись.
267] Не пощастило Енеєві мужньому списом могутнім
268] Щит той пробити: наткнувсь він на золото, божий дарунок.
269] Дві лиш платівки пробив він, а далі під ними лишалось
270] Ще три, бо п’ять їх усього прибив до щита кривоногий:
271] Зверху — дві мідні, зсередини — дві олов’яні, й між ними —
272] Ще й золоту, — вона то й затримала спис ясеновий.

273] В чергу свою, і Ахілл метнув тоді спис довготінний,
274] Ним він поцілив Енеєві в щит, на всі боки округлий,
275] Близько від верхнього краю, де мідна платівка найтонша,
276] Там, де найтонша і шкура волова. Пройняв його наскрізь
277] Ясен з гори Пеліону, і щит загудів від удару.
278] Низько нагнувся від страху Еней і підняв над собою
279] Щит свій, а спис пролетів над плечима у нього і вістрям
280] В землю встромивсь, на великім щиті, що все тіло вкриває,
281] Круги обидва пройнявши. Уникнувши довгого списа,
282] Випроставсь він, і смуток безмежний залляв йому очі
283] З жаху, як близько те вістря вп’ялося. Ахілл же тим часом
284] Вихопив меч мідногострий і кинувся люто на нього
285] З криком жахливим. Та камінь схопив син Анхіса руками
286] Вельми важкий, — і вдвох не могли б його смертні підняти
287] З нині живущих, а він і один ним розмахував легко.
288] Втрапив би камінь Ахіллові, що набігав на Енея,
289] В щит чи в шолом, та печальну загибель вони б відвернули,
290] А Пелеїд у Енея мечем своїм душу підняв би,
291] Якби не вгледів цього Посейдон, землі потрясатель.
292] Тож до безсмертних богів він з такими словами звернувся:

293] “Горе, як жалко мені відважного духом Енея!
294] Здоланий сином Пелея, він скоро зійде до Аїду,
295] Тож, нерозумний, послухався лучника він Аполлона,
296] Той же від нього печальної згуби уже не відверне.
297] Тільки ж навіщо він має, безвинний, страждання терпіти
298] Через гризоти чужі? Тож завжди він любі приносив

299] Жертви безсмертним богам, що в широкому небі домують.
300] Ну ж бо, смертну тепер відведімо від нього загрозу,
301] Щоб не прогнівавсь Кронід, коли справді рукою Ахілла
302] Буде убитий Еней. Судилось йому врятуватись,
303] Щоб не без сліду пропав і не без нащадків лишився
304] Рід Дардана, якого Кронід уподобав найбільше
305] З-поміж синів, що смертні жінки породили від нього.
306] Став-бо Кронідові рід Пріамів уже ненависний.
307] Правити нині троянами буде Енеєва сила
308] Й діти дітей, що мають од нього іще народитись”.

301-308. У цих рядках, присвячених Енеєві, можна вбачати зерно пізніших легенд про Енея як основоположника Римської держави. Тут первооснова задуму Вергілієвої “Енеїди”.

309] В відповідь мовила так велеока володарка Гера:

310] “Сам ти, землі потрясателю, в серці своєму розмисли,
311] Чи врятувати Енея, чи дати Ахіллові змогу,
312] Сину Пелея, приборкать його, хоч який він могутній.
313] Ми-бо обидві багато разів уже клятви давали
314] Перед богами безсмертними, я і Паллада Афіна,
315] Що од троян одвертать ми не будемо згубної днини,
316] Навіть тоді, коли Троя уся нищівним запалає
317] Полум’ям, що войовничі запалять синове ахеїв”.

318] Слово почувши таке, Посейдон, землі потрясатель,
319] Крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну
320] Рушив туди, де стояли Еней із славетним Ахіллом.
321] Темною млою тоді оповив він Ахіллові очі,
322] Сину Пелея; спис ясеновий, загострений міддю,
323] Вирвав з міцного щита у відважного духом Енея
324] Й тут же відразу поклав його перед стотіами Ахілла,
325] Потім підняв над землею і з розмахом кинув Енея.
326] Через численні героїв загони і коней численних
327] Перелетів Еней тоді, кинутий бога рукою,
328] І опинився на самім краю многотрудної битви,
329] Там, де, до бою готуючись, лави кавконів стояли.
330] Близько туди підійшов Посейдон, землі потрясатель,
331] І, до Енея звертаючись, слово промовив крилате:

332] “Хто із безсмертних богів осліпив тебе нині, Енею,
333] Що з Пелеоном безстрашним ти збройно готовий змагатись,
334] Він же багато сильніший за тебе й безсмертним любіший?
335] Тож відступи перед ним, де й коли б він тобі не зустрівся,
336] Щоб не потрапить в оселю Аїдову, всупереч долі.
337] А коли жереб лихий і загибель Ахілла настигнуть,
338] Сміло виходь з ворогами у лавах передніх змагатись, —
339] З інших ахеїв ніхто із плечей твоїх зброї не зніме”.

340] Все роз’яснивши, лишив Посейдон по цій мові Енея
341] І, дивовижну одвівши імлу, він Ахіллові очі
342] Знов прояснив. І здивовано той навкруги оглянувся,
343] Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:

344] “Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі!
345] Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачу
346] Мужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити!
347] Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справді
348] Любий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся.
349] Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно
350] Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув.
351] Зараз же — час мені в бій войовничих закликать данаїв,
352] Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили”.

353] Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:

354] “Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї,
355] Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись.
356] Важко одному мені, хоч який би не був я могутній,
357] Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись.
358] Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть Афіна
359] Встоять під пащею бою такого, проте, не здолає.
360] Те, що силою рук або ніг чи поривом одваги
361] Зможу, робитиму все до найменшого я, запевняю,
362] Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно,
363] Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!”

364] Так бадьорив він своїх. А тим часом осяйливий Гектор
365] Лунко гукав до троян, закликаючи йти на Ахілла:

366] “Трої сини гордовиті, не бійтеся ви Пеліона!
367] Міг би і я на словах із самими безсмертними битись,
368] А на списах небезпечно: вони набагато сильніші.
369] Тож і Ахілл — не всі свої виконать може погрози:
370] Збудеться дещо, а дещо розсиплеться вже й з півдороги.
371] Я проти нього іду, хоч руками він з полум’ям схожий,
372] З полум’ям схожий руками, могуттю — з залізом блискучим”.

373] Так бадьорив він троян. І списи свої вгору піднесли
374] Трої сини. І зійшлись вороги, й залунали їх крики.
375] Раптом з’явивсь перед Гектором Феб-Аполлон і промовив:

376] “Гекторе, в лавах передніх у бій не вступай із Ахіллом!
377] Краще тримайся у натовпі, між сум’яття бойового,
378] Щоб не поцілив він списом чи зблизька мечем не ударив”.

379] Так говорив Аполлон. І, голос божистий почувши,
380] Жахом охоплений Гектор в юрбу вояків заховався.
381] В час той Ахілл налетів на троян в бойовому пориві
382] З криком жахливим. І першим славетного вбив Отрінтіда
383] Іфітіона, що був вожаєм численних народів.
384] Городоборцю Отрінту Наяда його породила
385] В Гіді, квітучім краю, біля снігом укритого Тмола.
386] Біг напрямки він, і стрів його списом Ахілл богосвітлий,
387] В голову вцілив йому, і навпіл вона розкололась.
388] Тяжко він гримнув об землю, і скрикнув Ахілл богосвітлий:

385. Гід — місто в Лідії (Мала Азія), можливо, те, що пізніше стало називатися Сарди. Лежало воно біля підніжжя гори Тмола. Далі згадано лідійські ріки Герм (нині Кум-чай) і Плл (Едіз-чай) та озеро Гігея (нині Мермерегол, тобто Мармурове озеро).

389] “От ти лежиш, Отрінтіде, із воїв усіх найстрашніший!
390] Ось де знайшла тебе смерть, а твій край — узбережжя Гігеї-
391] Озера, де й твій наділ, що від батька прийняв ти у спадок,
392] Близько водоверті Герма й багатого рибою Гіллу”.

393] Так похвалявсь він, а вбитому очі вже пітьма окрила.
394] Коні ахеїв йому, пролітаючи в лавах передніх,
395] Краяли тіло колесами. Потім хороброго духом
396] Демолеонта, міцного в боях, Антенорове віття,
397] Списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий.
398] Мідне забрало не стримало сили удару, і вістря
399] Череп йому пройняло, і, мозок всередині з кров’ю
400] Перемішавши, приборкало запал його войовничий.
401] Гіпподаманта по тому, що скочив із повоза свого
402] Й кинувсь тікати, у спину він ратищем дужим ударив.
403] Дух випускаючи, той заревів, наче бик круторогий,
404] Що юнаки його тягнуть мерщій, владарю Гелікону
405] В жертву приносячи, й з того радіє землі потрясатель.
406] Так він ревів, умираючи, й випустив дух свій одважний.
407] До богорівного кинувсь із списом Ахілл Полідора,
408] Сина Пріама. Батько йому боронив воювати:
409] Був-бо він поміж синами його усіма наймолодший
410] І найлюбіший та їх перевищував ніг бистротою.
411] Спритністю ніг похвалитись бажаючи, він, нерозумний,
412] В лави проскочив передні й життя свого тут же позбувся.
413] Списом ударив його прудконогий Ахілл богосвітлий
414] В спину, коли пробігав він, — в те місй*е, де череса злотні
415] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.
416] Вістря навиліт пройшло біля пупа, все тіло пройнявши.
417] З зойком навколішки впав він і, в чорну імлу оповитий,
418] Гримнув об землю, притиснувши нутрощі, що випадали.

404. Гелікон — гірський хребет на півдні Беотії. Його вважали за оселю Аполлона і Муз.

419] Гектор лиш глянув, як брат Полідор, підхопивши руками
420] Нутрощі власні, трупом на землю зваливсь бездиханним, —
421] Враз залила йому очі скорбота. Не міг уже далі
422] Осторонь він залишатися, кинувсь назустріч Ахіллу,
423] Наче те полум’я, списом стрясаючи гострим. Ахілл же
424] Глянув лиш, як той схопивсь, і так, похваляючись мовив:

425] “Ось наближається муж, що найбільш засмутив мені серце, —
426] Вбив найдорожчого він мого друга. Тепер уже годі
427] Нам уникать один одного в лавах борні бойової!”

428] Глянув спідлоба й до Гектора він богосвітлого мовив:
429] “Ближче підходь, щоб краю загибелі швидше сягнути!”

430] Так відповів, не лякаючись, Гектор шоломосяйний:
431] “Не сподівайся, Пеліде, мене залякати словами,
432] Мов нерозумну дитину, і сам я добре умію
433] Поглузувати із кожного й прикрим дошкулити словом.

434] Знаю могутність твою: набагато я слабший за тебе!
435] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.
436] Може, таки я, хай слабший, але відберу в тебе душу,
437] Вдаривши списом, — адже і в мене він гострений добре!”

438] Так він сказав і з розмаху ратище кинув. Афіна ж
439] Подихом спис од Ахілла славетного вбік одхилила,
440] Легко дихнувши. Назад він до Гектора знов повернувся
441] І біля ніг його впав. Пориваючись ворога вбити,
442] До богосвітлого Гектора кинувсь Ахілл войовничий
443] З криком страшним. Та легко, як бог, Аподлон його вивів
444] Із сум’яття бойового, густим огорнувши туманом.
445] Кидався тричі вперед прудконогий Ахілл богосвітлий
446] З мідяним списом, і тричі густе лиш повітря проймав він.
447] А учетверте він кинувся знову, на бога подібний,
448] Голосом крикнув страшним і слово промовив крилате:

449] “Знову, собако, ти смерті уникнув? А згуба вже зовсім
450] Близько була. Але Феб-Аполлон врятував тебе знову.
451] Видно, моливсь ти йому, ішовши під посвисти ратищ!
452] Та покінчу я з тобою, пізніше в бою перестрівши,
453] Тільки б який помічник з’явився для мене з безсмертних.
454] Зараз на інших піду я троян, кого де настигну!”

455] Мовив і списом ударив Дріопа в потилицю прямо.
456] Впав той під ноги йому. Непорушним його залишивши,
457] Демуха Філеторіда, міцного й могутнього мужа,
458] Списом коліно пройнявши, спинив. А за тим іще знову
459] Гострим ударив мечем і життя його тут же позбавив.
460] Далі.Біанта синів наздогнав — Лаогона й Дардана,
461] Разом напав на обох, з колісниць поскидав їх на землю,
462] Списом ударив цього, а того мечем своїм зблизька.
463] Троса, Аластора сина, також, — до колін йому впавши,
464] Він пощади благав і в полон його взяти живого, —
465] Може, з жалю до однолітка той убивати не буде.
466] Він, нерозумний, не знав, що схилить неможливо Ахілла:
467] Був це не лагідний вдачею муж, не ласкаво сердечний,
468] А безпощадний. І, поки, руками обнявши коліна,
469] Ласки благав він, уразив мечем його той у печінку.
470] Випала вся із утроби печінка і чорною кров’ю
471] Одіж йому облила. Пітьма вповила йому очі,
472] Більше не дихав. Далі, на Мулія кинувшись, в ухо
473] Списом Ахілл його вдарив, і мідяне вістря крізь друге
474] Вухо навиліт пройшло. Агенорову парость, Ехекла,
475] По голові мечем він оздобленим сильно ударив, —
476] І його меч по руків’я од крові нагрівся. Багрова
477] Смерть і могутня судьба Ехеклові очі закрила.
478] Девкаліонові потім пройняв він мідяногострим

479] Ратищем милу правицю в тім місці, де сходяться в лікті
480] М’язи пружисті. З повислою той залишився рукою,
481] Смерть свою бачачи близько. Ахілл же, мечем замахнувшись,
482] Карк розрубав йому й голову геть із шоломом одкинув.
483] Мозок з хребта його бризнув, і той повалився на землю.
484] Вмить наздогнав він тоді бездоганного сина Пірея —
485] Рігма, що сам із Фракії походив, родючого краю.
486] Списа він кинув у нього, і черево мідь розірвала,
487] Й мертвим той з повоза впав. Ахілл тоді ратищем вцілив
488] Ареїтоя візничого, що завертав своїх коней.
489] Скинув його з колісниці, й сполохані коні рвонули.
490] Наче в глибоких ущелинах над лісовим сухостоєм
491] Буйний лютує пожар, і глибоко хащі палають,
492] Вітер роздмухує полум’я й гонить його перед себе, —
493] Так же із ратищем кидався скрізь він, на бога подібний.
494] Гнав ворогів, убиваючи, й кров’ю земля підпливала.
495] Наче тих широколобих волів селянин запрягає
496] Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити,
497] Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи, ремиґають, —
498] Так же і однокопиті Ахілла відважного коні
499] Мертвих топтали тіла і щити. Обагрились людською
500] Кров’ю і вісь унизу, і поручні круг колісниці;
501] Бризки невпинно до них і від кінських копит долітали,
502] І від обіддя коліс. А Пелід все вперед поривався,
503] Прагнучи слави, й в крові незборенні багрив свої руки.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Гомер – Іліада: Пісня 20":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Гомер – Іліада: Пісня 20: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.