Битва біля ріки
1] Щойно добігли трояни до броду ріки вирової,
2] До струменистого Ксанту, що Зевс породив несмертельний,
3] їх розділив там Ахілл, і одних він погнав по рівнині
4] Прямо до міста, шляхом, де за день перед тим утікали
5] З страхом ахеї, коли лютував там осяйливий Гектор.
6] Так в сум’ятті утікали й трояни. Глибоким туманом
7] Гера їм путь застелила, щоб стримати їх. Половину ж
8] До срібнохвилої річки і тоней глибоких притис він, —
9] Падали в хлань вони з шумом великим, і хвилі бурхливо
10] Зануртували, і стогін оббіг береги. А трояни
11] З криком пливли тут і там, розбурханим несені виром.
12] Як од навали вогню сарана порятунку шукає
13] Й хмарою мчить до ріки, а дихання вогню нездоланне
14] Раптом настигне її, і вся вона падає в воду, —
15] Так же і гнані Ахіллом мужі і повози з кіньми
16] Ксанту глибінь вирову упереміж заповнили густо.
17] Він же, народжений Зевсом, на березі списа облишив,
18] До тамариска його прислонивши, й на бога подібний
19] Кинувсь з одним лиш мечем і, жорстоке замисливши діло,
20] Став довкруг себе рубати, і вістрям посічених зойки
21] Страшно лунали навколо, і кров’ю вода обагрилась.
22] Як величезним дельфіном сполохані дрібні рибини
23] У потаємних глибинах затоки затишної прагнуть
24] Швидше сховатись, а він пожирає, кого лиш настигне, —
25] Так і троянські мужі у хлані бурхливої річки
26] Крились під кручами. Руки свої на убивстві втомивши,
27] З річки Ахілл дванадцять забрав юнаків ще живими,
28] Щоб за Патроклову, сина Менойта, смерть одплатити.
29] Витяг з води їх, од страху чмелених, мов оленів юних,
30] Руки назад їм скрутив покроєним рівно ремінням,
31] Що на собі вони зверху на тканих хітонах носили,
32] Й товаришам передав одвести до човнів глибодонних,
33] Сам же до річки вернувся, весь повен жагою убивства.
34] Трапився там Лікаон йому, син Дарданіда Пріама,
35] Що вибігав із води, той самий, кого він, напавши
36] Раптом вночі, застав у саду його рідного батька
37] І захопив у полон, тоді як той гострою міддю
38] Віття смоковниць зрізав молодих для поруччя на повіз.
39] Тут несподіваним лихом Ахілл надійшов богосвітлий.
40] Бранця на Лемнос продав він тоді, збудований гарно,
41] На корабель посадивши, — купив його син Іасона.
42] А Етіон, із Імбрії гість, заплативши великий
43] Викуп, звільнив і в Арісбу його відіслав богосвітлу.
44] Втікши відтіль, незабаром дістався він отчого дому.
45] З Лемносу так повернувшись, із друзями днів одинадцять
46] Він веселивсь. На дванадцятий — бог його в руки Ахілла
47] Раптом оддав, а той його мав до оселі Аїда
48] Перепровадити, хоч не хотів він туди відпливати.
49] Зразу ж помітив його прудконогий Ахілл богосвітлий,
50] Як без щита і шолома, без списа, він зовсім був голий:
51] Все поскидав-бо із себе, тікаючи з річки, і потом
52] Весь знемагав він, і мліли йому від утоми коліна.
53] З запалом мовив Ахілл до свойого відважного духу:
54] “Леле! Великеє диво на власні бачу я очі!
55] Знову трояни відважні, яких у бою повбивав я,
56] Мають на ясний виходити світ із підземної пітьми,
57] Так же, як цей повернувся, уникнувши смертної днини,
58] Проданий мною на Лемнос священний, і сивого моря
59] Глиб не затримав його, хоч узяв багатьох проти волі.
60] Отже, сьогодні гострого списа мойого зазнає
61] Він на собі, що довідався я і упевнився серцем,
62] Чи він повернеться знов відтіля, чи його не відпустить
63] Життєподавча земля, що й сильніших мужів не пускає”.
64] Так він, ждучи, міркував. А той до Ахілла бентежно
65] Сам наближавсь, щоб коліна з благанням обняти, душею
66] Прагнув-бо смерті лихої уникнути й чорної Кери.
67] Ратищем довгим уже замахнувся Ахілл богосвітлий,
68] Щоб його вдарить, а той нахилився, підбігши, й коліна
69] Міцно обняв йому. Спис пролетів над плечем і уп’явся
70] В землю, порив свій жадаючи тілом наситити людським.
71] Той же, одною рукою з благанням обнявши коліна,
72] Другою міцно вхопив і тримав мідногострого списа
73] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:
74] “Змилуйся, зглянься, Ахілле, тебе на колінах благаю!
75] Перед тобою-бо, паростку Зевсів, благальник достойний:
76] В тебе першого я споживав від дарунків Деметри
77] В день, коли ти захопив мене в нашім саду врожаїстім
78] І, відірвавши від батька й від друзів, на Лемнос священний
79] Бранця продавши, аж сотню биків ти за мене одержав.
80] Нині ж я втроє б тобі заплатив. Лиш дванадцять минуло
81] Днів як, стільки зазнавши біди, до свого Іліона
82] Я повернувся. І знову мене віддає в твої руки
83] Доля лиха. Ненависний, як видно, я Зевсові-батьку,
84] Що в твої руки віддав мене. Коротковічним родила
85] Мати мене Лаотоя, дочка староденного Альта, —
86] Альта, який войовничим правує народом лелегів,
87] Владар в Педасі нагірнім, при березі Сатніоенту.
88] Донька його серед інших Пріама дружиною стала.
89] Двох вона нас породила, й обох ти життя нас позбавиш!
90] Вже одного із нас, богоподібного ти Полідора,
91] В лавах передніх приборкав, уразивши ратищем гострим.
92] Нині й зі мною це станеться лихо. Уже не надіюсь
93] Рук я уникнуть твоїх, якщо бог їх до мене наблизив.
94] Тож тобі інше скажу я, а ти це прийми в своє серце:
95] Не убивай мене! Гектор — мій брат не єдиноутробний,
96] Той, що твого могутнього вбив щиросердого друга”.
75. Благальник — гість, який про щось благає, — згідно з давніми віруваннями греків, перебував під опікою Зевса. Лікаон як колишній Ахіллесів бранець їв хліб у його домі, отже, якоюсь мірою вважає себе Ахіллесовим гостем. Саме тому він і звертається до нього як благальник, сподіваючися, що освячений традицією звичай врятує йому життя.
97] Так до Ахілла з благанням уклінним звертався Пріамів
98] Син світлосяйний, та в відповідь слово почув неласкаве:
99] “Не говори мені, блазню, про викуп, облиш ці розмови!
100] Поки Патрокла ще не настигла смертельна година,
101] Серцю моєму було іще любо помилувать часом
102] Трої синів, — багатьох я, узявши живцем, перепродав.
103] Нині ж тому не уникнути смерті, кого мені прямо
104] В руки віддасть божество біля мурів оцих іліонських,
105] Був би то хто із троян чи тим більш — із нащадків Пріама.
106] Отже, мій любий, умри! І чого це тобі так тужити?
107] Вмер же Патрокл, а кращий од тебе він був набагато!
108] Що ж ти, не бачиш, який я могутній та ще й уродливий?
109] Славного батька я син, і мати у мене — богиня.
110] Але й на мене є смерть, і Доля чигає всевладна.
111] Буде то вранці уже, чи надвечір, чи саме опівдні, —
112] Хтось і до мене надійде в бою й відбере мою душу,
113] Списом ударивши гострим чи з лука сягнувши стрілою”.
114] Мовив він так. А у того і серце, й коліна ослабли.
115] Списа свого уронив і на землю осів, розпростерши
116] Руки обидві. Ахілл же свій вихопив меч двоєсічний
117] І коло шиї в ключицю ударив, аж глибоко в тіло
118] Гострений меч увігнавсь. Лікаон повалився на землю
119] Ницьма, і чорною кров’ю навколо земля обагрилась.
120] Тіло за ноги вхопивши, у річку Ахілл його кинув
121] І, похваляючись, слово до нього промовив крилате:
122] “От і лежи там між рибами! Будуть вони невідчутно
123] Кров тобі з рани вилизувать. Мати тебе не оплаче,
124] Опорядивши на ложі. Скамандр вировий твоє тіло
125] В хвилях своїх понесе аж у лоно безкрайого моря.
126] Граючи в плесах морських, із чорної вигулькне хлані
127] Риба, щоб білим, смачним Лікаоновим жиром живитись.
128] Згиньте ж усі, поки ми в Іліон увійдемо священний,
129] Я — женучи вас, а ви — утікаючи швидко від мене.
130] Не допоможе й Потік вам, що в вирі сріблястому котить
131] Хвилі свої, хоч би й скільки биків ви несли йому в жертву
132] Й коней живими у вир йому кидали однокопитих.
133] Всі ви загинете долею злою й заплатите вповні
134] І за Патроклову смерть, і за чорну загибель ахеїв,
135] Що біля бистрих човнів, як мене не було, ви побили”.
136] Мовив він так. І розігнавсь Потік своїм серцем сильніше,
137] В мислях почав міркувать, богосвітлого як би Ахілла
138] Змусити бій припинить, од троян одвернути загибель.
139] Син же Пелеїв тим часом із списом своїм довготінним
140] Астеропея настиг, віддать його прагнучи смерті, —
141] Сином той був Пелегона, якого на світ породили
142] Аксій широкотечійний і Акессамена-державця
143] Старша дочка Перібоя, — він з нею з’єднався в коханні.
144] Кинувсь до нього Ахілл, а той, гострі два держачи списи,
145] Вийшов із річки назустріч. Уклав йому в серце відвагу
146] Ксант у гніві тяжкім за загублених воїнів юних,
147] Що вздовж ріки повбивав їх без жалю Ахілл прудконогий.
148] Тож як, один на одного йшовши, зійшлись вони близько,
149] Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:
150] “Хто і з яких ти мужів, що посмів мені вийти назустріч?
151] Діти бездольних усі, хто з моєю відвагою стрівся”.
152] В відповідь мовив йому осяйливий син Пелегонів:
153] “Духом великий Пеліде, навіщо про рід мій питаєш?
154] Я із Пеонії буйнородючої, дальнього краю,
155] Воїв пеонських при довгих списах я привів із собою,
156] Вже одинадцятий день як прибув я до стін Іліона.
157] Рід же мій Аксій почав, що потоком широким струмує,
158] Аксій, що кращої річки й немає у цілому світі.
159] Він списоборця родив, Пелегона, від нього ж, як кажуть,
160] Я народивсь. Повоюймо ж тепер, світлосяйний Ахілле!”
161] Так він з погрозою мовив. І зразу ж Ахілл богосвітлий
162] Ясен підняв пеліонський. Двома в нього кинув списами
163] Астеропей, бо був на обидві руки боєздатний.
164] Списом одним йому в щит він ударив, проте не пробивши
165] Того щита: перешкодило золото, божий дарунок.
166] Списом же другим Ахіллові він на правиці подряпав
167] Лікоть, і чорная бризнула кров. Та жадливе до тіла
168] Ратище гостре, над ним пролетівши, у землю вп’ялося.
169] Зразу ж тоді і Ахілл, бистролетний свій ясен піднявши,
170] В Астеропея метнув, щоб життя його тут же позбавить.
171] Схибив, проте, він і вцілив у берег ріки крутобокий, —
172] До половини встромився в те урвище спис ясеновий.
173] Сам же Пелід від стегна свій вихопив меч гостролезий
174] І на троянина кинувсь. Та марно вже тойґнамагався
175] Вирвати з кручі рукою могутньою ясен Ахіллів.
176] Тричі його він розхитував, прагнучи вирвати з ґрунту,
177] Тричі втрачав свою силу. Вчетверте хотів він зігнути
178] І пополам розламать ясеновий спис Еакідів,
179] Тільки ж раніше Ахілл з нього вирвав мечем його душу.
180] В черево біля пупка він поцілив його, і на землю
181] Вилились нутрощі всі, і позбувсь він дихання, і пітьма
182] Очі йому вповила. Ахілл до грудей його кинувсь,
183] Весь обладунок зірвав і так, похваляючись, мовив:
184] “Так і лежи! Змагатись з потомком могутнього Зевса
185] Навіть нащадкам Потоку бурхливого все ж непосильно.
186] Ти говорив, що від бога ти широкохвилого родом,
187] Я ж від великого батька Кроніда походженням гордий.
188] Від Еакіда Пелея-бо я народився, численних
189] Володаря мірмідонян, Еак же від Зевса походить.
190] Скільки могутніший Зевс за потоки, що в море збігають,
191] Стільки могутніші й Зевса потомки, ніж діти потоків.
192] Перед тобою великий Потік, — якби міг, то за тебе
193] Він заступився б, — та з Зевсом Кронідом змагатись нелегко.
194] З ним не зрівняється ні Ахелой, течією могутній,
195] Ні Океану-ріки глибохвилої сила велика,
196] Що випливають із нього і ріки, і море широке,
197] Води потоків, джерел, і струмків, і криниці глибокі.
198] Але жахається й він блискавиці великого Зевса
199] Й грому страшного, коли той з небесних висот загуркоче”.
194. Ахелой — одна з найбільших у Греції рік (нині — Аспропбтамос). Як бог ріки Ахелой був сином Океану й Фетіди, батьком сирен, володарем річок.
200] Так він сказав, і мідного списа із урвища вирвав.
201] Астеропея ж, дихання позбавивши, кинув лежати
202] В чистім піску, де чорная хвиля його заливала.
203] Риби й в’юнисті угри навколо в воді метушились,
204] Тлустощі жирні із нирок його обгризаючи смачно.
205] Сам же Ахілл до пеонів вирушив збройнокомонних,
206] Що полохливо уздовж вирової ріки утікали,
207] Щойно побачивши, як з них найкращий у січі жорстокій
208] Впав від руки і меча безпощадного сина Пелея.
209] Далі він ще Терсілоха й Мідона убив, Астіпіла,
210] Мнеса і Трасія, з ними ж і Енія та Офелеста.
211] Ще багатьох повбивав би пеонів Ахілл прудконогий,
212] Та розгнівавсь на нього Потік тоді глибокохвилий,
213] Постать прибравши людську, і гукнув із глибин буйнохвилих:
214] “Гей, ти, Ахілле, від інших сильніший, в зухвальстві жахливий
215] Більше за всіх! Тобі завжди богове сприяють безсмертні!
216] А як Кротон троян тобі видав тепер на поталу,
217] В поле жени їх од мене і справу чини там жахливу.
218] Повні-бо трупів мої привабливо лагідні води,
219] Й течій своїх я не можу пробить до священного моря,
220] Трупами стиснутий в гирлі, а ти все зухвало вбиваєш!
221] Годі уже, перестань! Мене жах обіймає, владарю!”
222] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:
223] “Хай буде так, як сказав ти, паростку Зевсів, Скамандре!
224] Знищення ж високодумних троян не раніш припиню я,
225] Ніж зажену в Іліон їх і в битві поміряю сили
226] З Гектором — він подолає мене, чи його я здолаю”.
227] Мовив це й знов за троян він узявся, на бога подібний.
228] До Аполлона звернувся Потік тоді глибокохвилий:
229] “О срібнолукий, дитино Кронідова, що ж ти наказу
230] Зевса не слухаєш? Він же тобі заповідував пильно,
231] Ставши при війську троян, боронити їх, поки не зійде
232] Сутінь вечірня і пітьмою ниви родючі не вкриє”.
233] Так він сказав. Ахілл тоді, списом славетний, зіскочив
234] З кручі в середину хвиль, і знялись вировим вони валом,
235] Ринув потік течією бурхливою й без ліку мертвих
236] Воїв поніс, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.
237] Трупи на сушу потік викидав, ревучи, наче бик той
238] Оскаженілий. Живих же, рятуючи з течій струмистих,
239] У вировій глибочіні укрив, у безодні прозорій.
240] Хвиля страшна круг Ахілла з бурхливим напором знялася
241] Й тяжко ударила в щит його. Він на ногах своїх дужих
242] Встоять не міг, і, за в’яз пишнолистий, великий вхопившись
243] Міцно руками своїми, він дерево вирвав з корінням.
244] Раптом звалилася круча, і хвилю покрило струмисту
245] Віття густе, бо в’яз загатив усю річку собою,
246] В воду звалившись. Ахілл з глибочіні підвівсь вирової,
247] Страхом охоплений, скочив на ноги швидкі й по рівнині
248] Бистро помчав. Але бог потоку великий од нього
249] Не відставав; весь, стемнівши, підвівсь бойовий він спинити
250] Запал ясному Ахіллові й згубу троян одвернути.
251] Зразу ж одскочив Пелід на відстань списового лету,
252] Швидкістю схожий своєю із ловчим орлом чорнокрилим,
253] Що між летючих птахів наймогутніший і найбистріший.
254] Схожий з орлом, він умкнув, лиш озброєння мідне на грудях
255] Страшно бряжчало. Від течій Скамандру тікаючи, швидко
256] Біг він, та вслід йому мчав і потік із оглушливим ревом.
257] Як садівник, що з криниць темноводних спрямовує струмінь
258] В сад плодоносний, щоб кожну зросити у ньому рослину,
259] Заступа взявши, між грядок рівчак од сміття очищає,
260] І набігає вода, і дрібні камінці за собою,
261] Шумно дзюркочучи, котить по схилові плідного саду,
262] І обганяє того, хто течію чисту проводив, —
263] Так і Ахілла тепер, хоч який він швидкий та проворний,
264] Бурний потік настигав — боги набагато сильніші.
265] Скільки разів намагавсь прудконогий Ахілл богосвітлий
266] Встояти проти води, щоб узнать, чи не всі вже погнались
267] Вічні богове за ним, що в широкому небі домують, —
268] Стільки ж і Зевсом напоєних хвиль вирового потоку
269] Вал величезний на плечі Ахіллові падав. З одчаю
270] Вище підскакував він, та, бурхливо розлившись навколо,
271] З ніг його вал той збивав і пісок виривав під ногами.
272] Й став тут благати Ахілл, на широке поглянувши небо:
273] “Зевсе, наш батьку! Невже-бо не зглянеться хто із безсмертних
274] І не врятує мене від потоку? Все потім я стерплю.
275] Із небожителів передо мною ніхто так не винен,
276] Як моя матінка люба, що лжею мене ошукала.
277] Тож говорила вона, що під муром троян міднобронних
278] Від бистролетних лише Аполлонових стріл я загину.
279] Чом не убив мене Гектор, із воїв тутешніх найкращий?
280] Доблесний муж подолав би, і доблесний гідно поліг би.
281] Нині ж безславною смертю доводиться тут загибати,
282] Як свинопас молодий у буянні осінньому річки,
283] Що понесла його, тільки-но став її вбрід переходить”.
284] Так говорив він, і враз підійшли Посейдон і Афіна
285] Та біля нього спинилися, людську прибравши подобу,
286] Рук доторкнулись руками й словами його утішали.
287] Став тоді так Посейдон говорити, землі потрясатель:
288] “Сину Пелеїв, не дуже лякайся й не бійся нічого!
289] Є неабиякі в тебе, за згодою Зевса самого,
290] З-поміж богів оборонці — я сам і Паллада Афіна.
291] Доля тобі не судила загинуть у хвилях потоку,
292] Він незабаром одступить од тебе, побачиш це й сам ти.
293] Слушну пораду тобі ми дамо, якщо хочеш послухать:
294] Рук не складай у бою, обопільно однаково грізнім,
295] Поки за мур Іліона славетний троян позагониш,
296] Що утікають зі страхом. А, в Ректора подих однявши,
297] До кораблів повертайся. Дамо тобі славу здобути!”
298] З цими словами обоє вони до безсмертних вернулись.
299] Він же, бадьорості з мови тієї набувши, подався
300] Вмить на рівнину. Усю її геть заливало водою,
301] Плавало в хвилях багато озброєння гарного й мертвих
302] Тіл юнаків. Ахілл же, підносячи високо ноги,
303] Прямо ішов проти нурту, й не міг його стримать широкий
304] Плин течії, — міць у нього велику вдихнула Афіна.
305] Але не зменшив напору й Скамандр, і проти Пеліда
306] Гнівом ще більшим скипів, і, хвилю ще вищу на нього
307] Знявши, словами такими ріку Самоента покликав:
308] “Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність
309] Конче нам треба, бо скоро Пріамове місто велике
310] Він поруйнує, — в бою проти нього не встоять трояни!
311] Допоможи ж мені швидше й з підгірних джерел і поточин
312] Ложе глибоке наповни, бурхливу здіймаючи хвилю,
313] Хай невгамовною повінню рине й несе деревини,
314] З гуркотом котить каміння, й здолаємо дикого мужа,
315] Що пересилює всіх і з безсмертними хоче рівнятись.
316] Не допоможе, гадаю, ні врода йому, ані сила,
317] Ані озброєння гарне: усе-бо в глибокій безодні
318] Тванню засмоктане вгрузне. Його ж я самого прикрию
319] Ринню морською, а зверху піску ще велику насиплю
320] Купу, щоб навіть костей Ахіллових люди ахейські
321] Не позбирали, — під тванню такою його я сховаю.
322] Це ж йому буде й могила, й не треба вже буде ахеям
323] Пагорб над ним насипать і землі віддавати останки”.
324] Мовивши це, на Ахілла метнувсь він, здіймаючи хвилю,
325] З ревом, шумуючи піною, й кров’ю, і трупами мертвих.
326] Високо вгору знялася напоєна Зевсом багряна
327] Хвиля, готова поглинути славного сина Пелея.
328] Злякано скрикнула Гера тоді, боячись за Ахілла,
329] Щоб не втягнув у свій вир потік його глибокохвилий,
330] І до Гефеста вона, свого любого сина, звернулась:
331] “Встань, кривоногий, дитя моє! Силами в битві з тобою
332] Гідним помірятись ми вирового вважаємо Ксанта.
333] Вийди на поміч мерщій, розпали своє полум’я буйне.
334] З заходу кликнуть Зефіра і з півдня бурхливого Нота
335] Йду я, щоб грізною бурею з моря вони налетіли
336] І, неугасний роздмухавши пломінь, і голови, й зброю
337] Геть спопелили троянам. А сам ти над берегом Ксанту
338] Винищ дерева і кинься на води з вогнем, не піддайся
339] Ані солодким потока словам, ні суворим погрозам.
340] І не спиняй свого шалу, аж поки сама тебе лунко
341] Я не покличу, — тоді лиш погасиш вогонь безустанний”.
342] Так говорила, й Гефест роздмухав палаючий пломінь.
343] Спеошу вогонь запалав на оівнині і без ЛІКУ меотвих
344] Воїв спалив, що лежали їх купи, Ахіллом убитих.
345] Висохла всюди рівнина, і знітились води прозорі.
346] Мовби осінній Борей, що дощами зволожену ниву
347] Сушить раптово на радість тому, хто її обробляє, —
348] Висохла так навколо рівнина, і воїнів мертвих
349] Трупи згоріли. На річку він полум’я кинув яскраве.
350] І зайнялися вогнем тамариски, і в’язи, і верби,
351] Взявся і лотос вогнем, і рясні очерети, й латаття, —
352] Все, що густо круг течій струмистих ріки проростало.
353] Риби й в’юни, знемагаючи, ці — в вировій-глибочіні,
354] Ті — в течії струменистій — туди і сюди метушились,
355] Подихом биті палким велемудрого бога Гефеста.
356] Взявся вогнем весь Потік і, озвавшись до нього, промовив:
357] “Ні, Гефесте, ніхто із богів проти тебе не встоїть, —
358] Годі й мені у бою з вогнедишним тобою змагатись!
359] Киньмо борню, — хай троян хоч і зараз Ахілл богосвітлий
360] Вижене з міста! Навіщо б я їх боронив та змагався!”
361] Так говорив він, весь в полум’ї, й світлі кипіли вже хвилі.
362] Як над великим вогнем розігрітий котел закипає
363] З салом розтопленим вепра, якого як слід годували,
364] Дрова палають сухі, і сало в котлі аж клекоче, —
365] Так же і хвилі Потоку палали й вода клекотіла.
366] Став він і плинути далі не міг, знеможений жаром,
367] Що велемудрий ним дихав Гефест. Із благанням до Гери
368] Врешті звернувся Потік і слово їй мовив крилате:
369] “Геро, чому серед інших богів лиш на мене одного
370] Син твій розгнівався? Перед тобою не стільки я винен,
371] Скільки інші богове, що стали троянам на поміч.
372] Можу-бо я, якщо так ти накажеш, її припинити, —
373] Хай же припинить і він. Крім того, тобі я клянуся
374] Згубної днини од війська троянського не одвертати,
375] Навіть коли б ненаситним охоплена полум’ям Троя
376] Вся запалала в огні, що його запалили ахеї!”
377] Тільки-но Гера-богиня почула це білораменна,
378] Мовила так до Гефеста вона, свого любого сина:
379] “Годі, Гефесте, дитя моє славне! Адже не годиться
380] Бога безсмертного кривдити нам задля смертного люду!”
381] Так говорила, й Гефест вогонь погасив божественний.
382] Хвилі назад повернулись до течій своїх струменистих.
383] Як вгамувалася Ксантова сила, обидва негайно
384] Бій припинили. Хоч сердилась Гера, а стримала зваду.
385] Та серед інших богів учинилася раптом страшенна
386] Звада, — серця з їх грудей поривались у сторони різні.
387] З шумом великим зіткнулись вони, аж земля застогнала
388] Й небо велике вгорі загриміло. З висот олімпійських
389] Зевс їх почув, і радістю серце у нього заграло
390] В грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися.
391] Довго вони не вагалися. От розпочав тоді битву
392] Щитопробивний Арей, із мідяним ратищем перший
393] Кинувся він на Афіну і слово їй мовив лайливе:
394] “Знову ти, мухо собача, на зваду богів підбиваєш,
395] Горда й зухвала, куди завела тебе високодумність?
396] Не пам’ятаєш хіба, як сина Тідея підбила
397] Ранить мене, а сама спрямувала свій спис проти мене
398] Й перед очима усіх пройняла мені тіло прегарне.
399] Нині ж за вчинене зло сподіваюсь тобі відомстити”.
400] Мовлячи так, по страшній, отороченій пишно егіді,
401] Що не проб’є її й Зевсова блискавка, тяжко ударив, —
402] В неї Арей закривавлений списом ударив великим.
403] Трохи назад одступивши, камінь схопила Афіна
404] Чорний, великий, пощерблений, — за давнини його в поле
405] Ціла громада людей прикотила межу позначати.
406] Вцілила в шию Ареєві ним і всю міць одібрала.
407] Впавши, він вкрив сім пелетрів, скупав у пилюці волосся,
408] Брязнула зброя на нім. Засміялась Паллада Афіна
409] І з похвальбою до нього промовила слово крилате:
407. Пелетр — міра довжини, приблизно тридцять два метри. Також міра поверхні — приблизно стільки ж квадратних метрів.
410] “Дурню, то й досі не знав ти, наскільки міцніша твоєї
411] Сила моя, що зважився нині зі мною рівнятись!
412] Матері так ти своєї спокутуєш врешті прокльони, —
413] Лиха наслала вона тобі в гніві за те, що ахеїв
414] Кинув і став ти до помочі високодумним троянам”.
415] Мовивши це, одвернула Афіна ясні свої очі.
416] В час той Арея, що тяжко стогнав, Афродіта за руку,
417] Зевсова донька, взяла, і з натугою він опритомнів.
418] Щойно це Гера-богиня побачила, білораменна,
419] Зразу ж вона до Афіни промовила слово крилате:
420] “Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню!
421] Знову ця муха собача веде людовбивцю Арея
422] Крізь колотнечу жорстокого бою. Жени її далі!”
423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем,
424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою
425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли.
426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній,
427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:
428] “От якби й інші богове, що стали троянам на поміч,
429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв,
430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта,
431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, —
432] То із цією війною давно б уже ми покінчили
433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!”
434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна.
435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:
436] “Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить
437] В час, коли б’ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу,
438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись!
439] То починай же. Ти — віком молодший. Мені ж починати
440] Буде негарно — й родивсь я раніш, і досвідчений більше.
441] Блазню дурний ти із серцем безпам’ятним! Ти ж і забути
442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона,
443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса
444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися
445] За договірну платню, й він почав нам накази давати.
446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста,
447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне.
448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих
449] Пасти на зритих ярами узгір’ях лісистої Іди.
450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори
451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав
452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив.
453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв’язати
454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю.
455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю.
456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися,
457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам.
458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш
459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни
460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини”.
461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:
462] “Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним
463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних
464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно
465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами,
466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно
467] Зваду між ними оцю, — лай люди самі повоюють”.
468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором
469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю.
470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів,
471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:
472] “Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу
473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу!
474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер?
475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі
476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних,
477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись”.
478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.
479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,
480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:
481] “Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла
482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде,
483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю
484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив.
485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати,
486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись.
487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки
488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною”.
489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила
490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши
491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим.
492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі.
493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка,
494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши,
495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось,
496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши.
497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:
498] “В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно
499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає.
500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш,
501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала”.
502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром
503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала.
504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася.
505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю
506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна,
507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу
508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:
509] “Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба
510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?”
511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:
512] “Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна
513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади”.
514] Так між собою вони розмову провадили щиру.
515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну,
516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно,
517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї.
518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись,
519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми,
520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же
521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих.
522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке
523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,
524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, —
525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.
526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній.
527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали
528] Гнані жахом трояни, — тож опору більше чинити
529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко,
530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:
531] “Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки
532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько
533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні.
534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути,
535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори:
536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!”
537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, —
538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч
539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель.
540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті,
541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини
542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло
543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути.
544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські,
545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу —
546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, —
547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього
548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою,
549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми.
550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця,
551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось.
552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:
553] “Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану
554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо,
555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу.
556] А коли їм я надам в сум’ятті утікати безладно
557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів
558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди
559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь…
560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці,
561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся.
562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині,
564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, —
565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої.
566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший.
567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись?
568] Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,
569] В ньому одна лиш душа, і люди його називають
570] Смертним, — але вшанував його славою Зевс громовладний”.
571] Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне
572] Серце його поривалося битись і збройно змагатись.
573] Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо
574] Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться,
575] І не злякається, хоч би почувши і псів валування;
576] Хоч би й забігши вперед, — її влучить мисливий стрілою,
577] Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги
578] В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, —
579] Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий
580] Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом.
581] Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий,
582] Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:
583] “Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле,
584] Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати!
585] Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою!
586] Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх,
587] Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками,
588] Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне,
589] Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!”
590] Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, —
591] Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном,
592] Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута
593] З олова, — ратище мідне пробити її не здолало
594] Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді.
595] Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора
596] Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив,
597] Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом,
598] І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти.
599] Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець,
600] На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним,
601] Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти.
602] Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім,
603] Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає.
604] Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче,
605] І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався.
606] Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли
607] Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город.
608] З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста
609] Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався,
610] Хто залишився убитий. І хвилею всі утікали
611] В город, кого лиш могли донести туди ноги й коліна.
