Клятви. Огляд війська з мурів. Двобій Александра і Менелая
1] От як скінчили вожді загони свої шикувати,
2] Ринули з криком і гуком трояни вперед, наче птиці, —
3] З криком таким журавлині ключі у високому небі
4] В вирій тікають від злої зими і дощів безнастанних,
5] До Океану-ріки із криком таким відлітають,
6] Смерть і загибель мужам несучи, низькорослим пігмеям, —
7] Напад на них вони лютий вчиняють у млі світанковій.
2. Характерна відмінність: трояни наступають “з криком і гуком” (що було властиве варварам), а ахеї — “мовчки” (рядок 8), як і личить цивілізованому грецькому війську.
5. Океан згідно з гомерівськими уявленнями — найбільша ріка в світі, що омиває весь суходіл.
6. Пігмеї у старогрецьких легендах — плем’я карликів, що нібито жило десь на території нинішнього Єгипту. З ними вели запеклу боротьбу журавлі, прилітаючи в ті місцевості на зиму.
8] Мовчки, незламною дишучи силою, вийшли ахеї,
9] Кожен готовий в душі один одному поміч подати.
10] Як над гірськими вершинами Нот розливає тумани,
11] Для пастухів — немилі, для злодія ж — кращі від ночі, —
12] Видно не далі в тій млі, ніж падає кинутий камінь, —
13] Так під ногами у воїв, що йшли, підіймалися хмари
14] Куряви, швидко-бо всі по рівнині вони виступали.
10. Нот — південний вітер.
15] А як, одні проти одних прямуючи, близько зійшлися,
16] Вийшов з троянського війська вперед Александр боговидий,
17] Вбраний у барсову шкуру і з луком кривим за плечима,
18] Й гострим мечем. У руках тримав два списи мідногострі
19] І, потрясаючи ними, усіх викликав він аргеїв
20] Найхоробріших — поміряти сили в страшному двобої.
16. Александр — Паріс.
21] Щойно побачив його Менелай, Ареєві любий,
22] Як перед військом великими кроками той виступає,
23] Радість відчув, мов лев зголоднілий, що здобич натрапив,
24] Дику на скелях козу чи рогатого оленя раптом
25] Вгледівши. Жадібно здобич зубами він рве, хоч навколо
26] Вже його пси прудконогі та юні ловці оточили.
27] Радість так само відчув Менелай, з боговидим Парісом
28] Близько зустрівшись: за кривду жадав він йому відплатити.
29] В повнім озброєнні він з колісниці на землю зіскочив.
30] Щойно побачив ізблизька його Александр боговидий
31] Перед рядами, серце у грудях йому затремтіло,
32] В шереги воїв своїх одступив він, тікаючи смерті;
33] Наче в ущелинах гір подорожній, дракона зустрівши,
34] Враз усім тілом тремтить, і вбік відскакує швидко,
35] І утікає чим дужче, і лиця йому полотніють, —
36] В страхові так затремтів перед сином Атрея й сховався
37] В лави стрункі гордовитих троян Александр боговидий.
38] Бачив те Гектор і став словами ганьби докоряти:
39] “Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник!
40] Краще б ти зовсім на світ не родивсь чи безшлюбний загинув!
41] Як би хотів я того, та й для тебе це краще, ніж нині
42] Перед всіма такого безчестя й неслави зазнати!
43] Чуєш, як з тебе регочуться довговолосі ахеї,
44] Що первоборцем хоробрим вважали тебе, на твій красний
45] Дивлячись вигляд, у тебе ж ні сили в душі, ні відваги!
46] Й як ти насмілився, бувши таким, в кораблях мореплавних,
47] Товаришів назбиравши надійних, пливти через море,
48] До чужоземців пройти і зухвало із дальнього краю
49] Викрасти жінку прекрасну, невістку мужів списоборних,
50] Батькові твому на горе, і місту, й народові всьому,
51] Та ворогам лиш на радість, для себе ж самого — на сором!
52] Чом же Ареєві любого ти не пождав Менелая?
53] Знав би, в якого ти мужа дружину відняв пишноцвітну!
54] Не помогли б ні кіфара тобі, ні дари Афродіти,
55] Кучері й врода, якби ти у куряві мертвий валявся.
56] Та боязкі ті трояни занадто, а то вже давно б ти
57] Був у каміннім хітоні за лихо, яке заподіяв”.
57. Камінний хітон — мова йде про побиття камінням.
58] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий:
59] “Гекторе, лаєш мене недарма, справедливо ти лаєш.
60] Завжди-бо серце твоє непохитне, немовби сокира,
61] Що в деревину впинається й розмах посилює в теслі,
62] Як корабельного бруса майстерно і вправно він теше.
63] Так же і в грудях у тебе тверде й безтрепетне серце.
64] Тільки дарів чарівних золотої не гань Афродіти.
65] Славних дарів божественних не гоже-бо людям зрікатись —
66] Тільки боги їх дають, сам ніхто їх одержать не може.
67] А як бажаєш тепер, щоб бій розпочав я й змагався,
68] Хай посідають на землю трояни усі і ахеї,
69] Вийду тоді я вперед з Менелаєм, Ареєві любим,
70] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв я із нею.
71] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,
72] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.
73] Ви ж, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,
74] В широкоскибій Трої живіть, а ті вернуться в Аргос,
75] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну”.
76] Так він сказав. Слова його з радістю вислухав Гектор,
77] Вийшов вперед із лав він троянських і лави їх стримав —
78] Спис ухопив посередині, й стали вони нерухомо.
79] Довговолосі ж, із гнутих націлившись луків, ахеї
80] Стріли метать почали і кидати в нього камінням.
81] Голосно крикнув тоді володар мужів Агамемнон:
82] “Стійте, аргеї, заждіть, не стріляйте, синове ахеїв!
83] Слово нам хоче промовити Гектор шоломосяйний”.
84] Так він сказав, і враз зупинили свій запал трояни
85] Й мовчки стояли. До ратей обох тоді Гектор промовив:
86] “Слухайте, Трої сини й в наголінниках мідних ахеї,
87] Що говорив Александр, від якого вся звада між нами.
88] Він закликає троян, а з ними так само й ахеїв
89] Пишну з плечей своїх зброю на землю зложить многоплідну,
90] Сам же він вийде вперед з Менелаєм, Ареєві любим,
91] Битися з ним за Єлену й скарби, що взяв він із нею.
92] Хто переможе й себе у двобої проявить сильнішим,
93] Жінку з скарбами її хай веде за собою додому.
94] Ми ж договір про дружбу засвідчимо в клятвах священних”.
95] Так він сказав. Всі навколо стояли в мовчанні глибокім.
96] Врешті озвався із словом до них Менелай гучномовний:
97] “Слухайте ж ви і мене. Найтяжчим-бо пройняте болем
98] Серце моє. І сам-бо я мислю — вже час розійтися
99] Мирно аргеям з троянами. Досить вже лиха зазнали
100] Через цю зваду мою і призвідця її Александра.
101] Той з нас обох, кому долею суджена смерть і загибель,
102] Хай умирає. Інші ж із миром усі розійдіться.
103] Та приведіть сюди чорне ягня і білу ягницю —
104] Сонцю й Землі. Для Зевса ми інше іще приведемо.
105] Силу Пріамову теж приведіть, щоб клятви завірив
106] Сам він, бо високодумні синове його й віроломні, —
107] Зевсових клятв щоб ніхто не посмів би зухвало порушить.
108] Наче той вітер, витають молодших людей міркування.
109] Стане ж до справи старіший, то пильно вперед і назад він
110] Гляне, — так, щоби вийшло обом сторонам якнайкраще”.
103. Землі (Геї) та підземним богам приносили в пожертву тварин темної масті, а Сонцю (Геліосові) та небесним богам — масті світлої.
111] Так він промовив. І радість троян охопила й ахеїв:
112] Блисла надія тоді, що війна осоружна скінчиться.
113] Скочили всі з колісниць, поставили коней рядами,
114] Зброю із себе зняли й на землю одні проти одних
115] Склали близенько — два війська лиш смужка мала розділяла.
116] Гектор окличників двох до міста послав невідкладно
117] Пару ягнят привести і Пріама старого покликать.
118] А одночасно й Талтібія вирядив вождь Агамемнон
119] До кораблів крутобоких негайно іти і пригнати
120] Звідти ягня, і не смів Агамемнона він не послухать.
121] Звістку білораменній Єлені Іріда приносить,
122] Вигляд зовиці прибравши, дружини Антеноріда, —
123] Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину
124] Мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу.
125] В домі застали Єлену — та ткала великий, подвійний
126] Плащ пурпуровий, на нім бойові гаптувала змагання
127] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв,
128] Що від Ареєвих рук перетерпіли стільки за-неї.
129] Близько спинившись, їй мовила так прудконога Іріда:
130] “Вийди-но, люба красуне, поглянь, яке діється диво
131] Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв!
132] Вів на рівнину одних проти одних Арей многослізний
133] Воїв отих, войовничого сповнених, згубного шалу,
134] Й от вони мовчки стоять, війна поміж них припинилась,
135] Сперлись усі на щити, списи повтикали у землю.
136] Тільки один Александр з Менелаєм, Ареєві любим,
137] Вдвох на великих списах змагатися будуть за тебе.
138] Хто переможе, тому ти дружиною любою станеш”.
139] Мовивши це, богиня солодке бажання збудила
140] В неї до першого мужа, і міста, й батьків її милих.
141] Швидко вона, срібно-біле напнувши тонке покривало,
142] Вийшла з світлиці своєї, рясні проливаючи сльози,
143] І не сама: з нею разом зійшли дві служниці додолу,
144] Етра, Піттеєва донька, й Клімена услід велеока.
145] От незабаром вони до Скейської брами добігли,
146] В вежі над брамою там з Пріамом, Пантоєм, Тіметом,
147] Лампом, і Клітієм, та Гікетаоном, віттю Арея,
148] Ще й Укалегон удвох із Антенором, мудрі обидва, —
149] Люду старійшини всі над брамою в вежі сиділи,
150] Надто старі, щоб іти воювати, але — красномовці,
151] Вславлені скрізь, неначе цикади, що в лісі зеленім,
152] Сидячи в вітті дерев, виспівують солодкозвучно.
153] Так і троянські вожді на вежі сиділи високій.
154] Щойно уздріли Єлену вони, що доходила вежі,
155] Стиха між себе крилаті слова почали промовляти:
156] “Ані троян неможливо, ні мідноголінних ахеїв
157] Ганить, що злигоднів безмір за жінку таку вони терплять.
158] Страшно обличчям своїм на богинь вона схожа безсмертних.
159] Та хоч яка вона є, кораблем хай додому вертає,
160] Тільки б надалі нещасть не лишала ні нам, ні потомкам”.
161] Так говорили, Пріам же до себе Єлену покликав:
162] “Люба дитино, підходь-но сюди і сідай біля мене.
163] Першого мужа побачиш, і родичів близьких, і друзів.
164] Передо мною не винна ти, винні лиш вічні богове, —
165] То лиш вони повели на війну многослізну ахеїв.
166] Ти ж назови мені тут ім’я того велетня мужа,
167] Що за ахеянин то, високий такий і могутній?
168] Є між ахеями зростом і постаттю й вищі за нього,
169] Але такого прекрасного й гідного виглядом мужа
170] Очі мої ще не бачили. Тож на державця він схожий”.
171] В відповідь мовить Єлена йому, між жінок богосвітла:
172] “Свекоре любий, я страх і пошану до тебе вчуваю.
173] Краще б лиха мене смерть обняла того дня, коли з сином
174] Я від’їжджала твоїм, світлицю лишаючи шлюбну,
175] Донечку милу, й родину мою, і улюблених подруг.
176] Але не сталося так, отим-то й слізьми умліваю.
177] Зараз тобі відповім, що хочеш ти знати й питаєш.
178] Перед тобою — широковладний Атрід Агамемнон,
179] Славний державець, до того іще й списоборець могутній.
180] Дівер він був мені, сучці безстидній! Якби ж то ним був він!”
181] Так говорила, і старець, із нього дивуючись, мовив:
182] “Благословенний богами Атріде, від роду щасливий!
183] Скільки у владі твоїй синів пробував ахейських!
184] Був я в Фрігії колись, виноградними лозами славній,
185] Бачив я там бистрокінних фрігіян загони численні,
186] Військо Отрея й полки богорівного бачив Мігдона.
187] Вздовж узбережжя Сангарія їхній стояв тоді табір.
188] Був же тоді поміж ними і я як їхній союзник
189] В день той, коли амазонки з’явилися муйоподібні.
190] Стільки їх все ж не було, скільки тут бистрооких ахеїв”.
184. Фрігія — країна на заході Малої Азії.
186. Отрей (Пріамів шуряк) і Мігдон — фрігійські владарі.
187. Сангарій — ріка у Фрігії (нині Сакар’я).
189. Амазонки (амазони) — легендарне плем’я жінок-войовниць, що ніби жили на північному узбережжі Азовського моря чи в Малій Азії.
191] Другим тоді Одіссея уздрівши, спитав її старець:
192] “Люба дитино, тепер і про цього скажи мені — хто він?
193] Хоч головою він нижчий таки, ніж Атрід Агамемнон,
194] А як поглянути — ширший від нього грудьми і плечима.
195] Зброю свою бойову на землю він склав многоплідну,
196] Сам же, немов той овен, він шереги війська обходить.
197] Справді-бо він таки на барана густорунного схожий,
198] Що крізь отару проходить численних овець срібнововних”.
199] В відповідь мовить йому народжена Зевсом Єлена:
200] “Муж цей — Лаерта старого то син, Одіссей велемудрий.
201] Він між народом Ітаки, скелястого острова, виріс,
202] В хитрощах знається всяких і тямить в порадах розумних”.
203] Мудрий Антенор з таким тоді словом до неї звернувся:
204] “Чистая правда усе, що зараз ти мовила, жінко,
205] Бо задля тебе колись посланцем Одіссей богосвітлий
206] Вже приїздив був сюди з Менелаєм, Ареєві любим.
207] В домі своєму приймав я обох, частував їх гостинно:
208] Запам’ятав я і постаті їхні, й поради розумні,
209] Як на нараду троян обоє приходили разом,
210] Стоячи, пліч шириною з-між них Менелай вирізнявся,
211] Сидячи поряд із ним, Одіссей здавався ставнішим.
212] А починали на зборах слова вони й задуми ткати,
213] То Менелай говорив хоч виразно, але швидкомовно
214] Й коротко дуже — не був говіркий, балакун многослівний,
215] Стисло умів промовляти, хоч віком він був і молодший,
216] А як підводився з місця свого Одіссей велемудрий —
217] Довго мовчки стояв, утупивши очі у землю,
218] Берла ні взад, ні вперед не хилив у своїй-він правиці,
219] А непохитно тримав, немовби до того незвиклий.
220] Скажеш ти — чимсь роздратований він чи якийсь навіжений.
221] Тільки як видобув він із грудей своїх голос могутній —
222] Мова його гомоніла, як та снігова хуртовина,
223] Й годі із смертних комусь тоді з Одіссеєм змагатись.
224] Не дивувались і ми вже, який він був доти на вигляд”.
225] Третім Еанта побачивши, знову спитав її старець:
226] “Хто ж бо ахеянин цей, величавий такий і могутній?
227] Всіх перевищив аргеїв він зростом і пліч шириною”.
228] Мовить йому довгошатна Єлена, з жінок богосвітла:
229] “Велетень цей — то Еант, оплот і опора ахеїв.
230] З другого боку, як бог, стоїть серед воїнів крітських
231] Ідоменей, кругом його крітські вожді оточили.
232] Часто його Менелай пригощав, Ареєві любий,
233] В нашому домі, коли приїздив він із острова Кріту.
234] Бачу я й інших там нині усіх бистрооких ахеїв —
235] Легко пізнала б я кожного й навіть на ймення назвала б.
236] Воєначальників двох лиш не можу знайти я між ними —
237] Кастора, коней впокірника, й п’ястю бійця Полідевка,
238] Рідних братів моїх: мати моя їх обох породила.
239] Чи з Лакедемона любого з військом вони й не рушали,
240] Чи й доплили аж сюди на своїх кораблях мореплавних,
241] Га не бажають до бою із іншими разом ставати,
242] Глуму й зневаг боячись, що на долю мені випадають”.
243] Мовила так, але їх узяла вже земля життєдайна
244] У Лакедемоні, там, де мила була їх отчизна.
245] В час той окличники в жертву богам несли через місто
246] Пару ягнят і плід польовий, що серця звеселяє,
247] Вина в козиних міхах. Ідей же, окличник, кратеру
248] Ніс у руках осяйну і келихи золотоплавні.
249] Так, підійшовши до старця Пріама, його умовляв він:
250] “Встань, Лаомедонтіаде, зовуть тебе кращії люди
251] З-поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв
252] Вийти до них на рівнину засвідчити клятви священні.
253] Твій-бо син Александр з Менелаєм, Ареєві любим,
254] З довгими стануть списами за жінку двобоєм змагатись.
255] Хто переможе, той жінку і всі її скарби здобуде.
256] Ми, договір про дружбу засвідчивши в клятвах священних,
257] В широкоскибій житимем Трої, ті вернуться в Аргос,
258] Кіньми багатий, в Ахею, жінками вродливими славну”.
259] Так він сказав, і жахнувся Пріам староденний, і коней
260] Бистрих велів запрягать. За хвилину був повіз готовий.
261] Вийшов старець на нього і взявсь за натягнуті віжки.
262] Поряд Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.
263] Коней крізь Скейські ворота вони на рівнину погнали.
264] Скоро туди прибули, де трояни й ахеї стояли,
265] Із колісниці своєї на землю зійшли многоплідну
266] І посередині разом пішли між троян і ахеїв.
267] З місця тоді підвелися володар мужів Агамемнон
268] І Одіссей велемудрий. Окличники славні жертовних
269] Тут же овець привели, і вина у блискучій кратері
270] їм намішали, і воду зливали державцям на руки.
271] Син же Атрея рукою свій витягнув ніж, що звичайно
272] В нього при боці висів біля піхов меча величезних,
273] Вовну відрізав з голів у ягнят, і окличники зараз
274] Пороздавали її троянським вождям і ахейським.
275] Руки здіймаючи, голосно став Агамемнон молитись:
276] “Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
277] Сонце, що бачиш усе з високості, все чуєш на світі,
278] Ріки, й земля, і ви, що в підземних оселях нещадно
279] Мертвих караєте всіх, хто зламав за житА свою клятву,
280] Свідками будьте ви нам, охоронцями клятві священній!
281] Як у двобої отут уб’є Александр Менелая,
282] Хай залишає Єлену собі з дорогими скарбами,
283] Ми ж попливемо назад на своїх кораблях мореплавних.
284] Але якщо Александра уб’є Менелай русокудрий,
285] Хай нам трояни Єлену назад із скарбами повернуть,
286] Повністю хай і пеню, як належить, аргеям заплатять,
287] Так, щоб пам’ять про це й для майбутніх потомків лишилась.
288] А як платити не схоче Пріам і Пріамові діти
289] Те, що належить, коли б Александр у двобої загинув,
290] Тут і надалі лишусь за пеню я оту воювати,
291] Поки нарешті війни не завершу кінцем переможним”.
276. їда — назва двох гірських хребтів: на Кріті, а також у Малій Азії, недалеко від Трої (про нього тут і йде мова). На верховині Іди Зевс мав одну із своїх осель.
292] Мовив і, горла ягнят полоснувши нещадною міддю,
293] Враз їх на землю поклав, ті ж, останній спускаючи подих,
294] В судорогах трепетали: бо ж сил позбавила мідь їх.
295] Потім, у чаші з кратери черпнувши вина, з молитвами
296] Вічноживущим богам творить почали узливання.
297] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:
298] “Зевсе, преславний, великий, та інші богове безсмертні!
299] В першого з тих, хто клятву священну порушить посміє,
300] Мозок нехай по землі, немов це вино, розіллється
301] В них і в дітей їх, жінками ж інші нехай володіють”.
302] Так говорили. Та цих молитов не послухав Кротон.
303] В час той Пріам Дарданід таким до них словом озвався:
304] “Слухайте, Трої сини і мідноголінні ахеї!
305] Я в Іліон, вітрами овіяний, зараз вертаюсь.
306] Сили немає на власні дивитися очі, як буде
307] Битись мій син дорогий з Менелаєм, Ареєві любим.
308] Знає один тільки Зевс та інші богове безсмертні,
309] Хто з них на смерть у двобої приречений долі велінням”.
310] Мовив, і, в повіз поклавши овнів отих, муж богорівний
311] Вийшов на нього й сам і узявсь за натягнуті віжки.
312] Поруч Антенор із ним на прегарній стояв колісниці.
313] До Іліона назад удвох вони разом вернулись.
314] Гектор тим часом, Пріама дитя, й Одіссей богосвітлий
315] Спершу одміряли місце двобою і, вкинувши потім
316] В мідянокутий шолом жеребки, потрусили, щоб мати
317] Знак, кому першому кидати мідного списа в двобої.
318] Руки здіймаючи, стали обидва народи молитись.
319] Так не один виголошував з-поміж троян і ахеїв:
320] “Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий!
321] Дай, щоб той з них, хто винен у зваді оцій поміж нами,
322] Смертю побитий, зійшов у А’ідову темну оселю,
323] Ми ж свою дружбу у клятвах священних зміцнили б навіки”.
324] Так говорили. Шоломосяйний труснув жеребками
325] Гектор, назад одвернувшись. І випав Парісові жереб.
326] Всі посідали рядами там саме, де кожен рисистих
327] Коней тримав на припоні й оздоблена зброя лежала.
328] От пишнокосої муж Єлени, Паріс богосвітлий,
329] Свій обладунок прегарний на плечі почав одягати.
330] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні,
331] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши.
332] Потім і панцир на груди свої надягнув, що від брата
333] Мав Лікаона: йому-бо якраз він приходивсь до міри.
334] Через плече перевісив він срібноцвяхований мідний
335] Меч свій і щит — міцний і великий — узяв із собою.
336] Голову дужу шоломом покрив він, кутим майстерно,
337] З кінською гривою, — страшно над гребнем вона розвівалась.
338] Вибрав і списа міцного, що саме прийшовсь до долоні.
339] Зброю так само почав бойову й Менелай одягати.
332-333. Паріс як лучник не носив важкого панцира, тож мусив позичати його у свого брата Лікаона.
340] А як у лавах своїх нарешті озброївся кожен,
341] Вийшли вони на середину поміж троян і ахеїв,
342] Погляди грізно схрестивши. Були всі охоплені жахом —
343] І конеборні трояни, і мідноголінні ахеї.
344] Близько один проти одного стали на змірянім полі
345] І в войовничім завзятті списами лише потрясали.
346] Перший метнув уперед Александр довготінного списа
347] Й сильно ударив Атріда у щит, на всі сторони рівний,
348] Міді ж, проте, не пробив, і зігнулося вістря списове
349] В броні щита. Після цього підняв Менелай, син Атрея,
350] Мідного списа, до Зевса взиваючи, батька живущих:
351] “Дай мені, Зевсе, помститись над тим, хто так мене скривдив,
352] Хай від моєї руки Александр богосвітлий загине,
353] Так щоб навіть і той, хто лиш має родитись, жахався
354] Дружні чуття зневажать і злом за гостинність платити”.
355] Так він сказав, замахнувся, метнув довготінного списа
356] Й сильно ударив Паріса у щит, на всі сторони рівний.
357] Зразу щита простромив осяйного могутнім він списом,
358] Що й через панцир пройшов, оздоблений пишно й багато.
359] Проти самої пахвини роздер Александру хітона
360] Спис той. Та вчасно крутнувсь він і чорної смерті уникнув.
361] З піхов Атрід тоді вихопив срібноцвяхований меч свій
362] І, розмахнувшись, ударив по гребню шолома. Зламався
363] Меч аж на три і чотири уламки і з рук його випав.
364] Тяжко зойкнув Атрід, на широке поглянувши небо:
365] “Зевсе, наш батьку, ніхто із богів не вредніший за тебе!
366] На Александрові я вже помститись гадав за підступність,
367] Та поламавсь мені меч у руках, і з міцної долоні
368] Марно мій спис вилітав, — його ж бо, проте, не убив я!”
369] Так він сказав, ухопив за шолом довгогривий Паріса
370] І поволік, шарпонувши, до мідноголінних ахеїв.
371] Ніжну шию стискав Александрові ремінь узорний,
372] Що за підв’язку шоломові був під його підборіддям.
373] Вже б і його доволік, невимовної слави зажив би,
374] Коб Афродіта за ними не стежила, Зевсова донька,
375] І не порвала той ремінь, з волової кроєний шкури.
376] Тож порожній шолом у могутній руці опинився.
377] Розмахом дужим його до мідноголінних ахеїв
378] Кинув герой, і вони тут же шолом підхопили.
379] Сам же знов до Паріса він кинувсь, бажаючи вбити
380] Мідяним списом. Та легко його із очей Афродіта
381] Скрила, як можуть це тільки богове, імлою вповивши,
382] І віднесла до шлюбних покоїв його запашистих.
383] Потім Єлену покликати вийшла. Знайшла її швидко
384] В вежі високій — круг неї троянські жінки там сиділи.
385] Тихо смикнула її за нектарнопахуше одіння
386] Й мовить їй, вигляду сивої жінки прибравши, старої
387] Прялі, яка, при Єлені іще в Лакедемоні живши,
388] Вовну їй пряла чудову, і та її дуже любила.
389] Вигляду прялі прибравши, їй мовила так Афродіта:
390] “Швидко зі мною іди. Александр тебе кличе додому.
391] В шлюбнім покої сидить він на тонко обточенім ложі,
392] Сяючи вродою й шатами. Ти не сказала б ніколи,
393] Що із двобою він щойно вернувся, — або у танок він
394] Має іти, або по танкові присів опочити”.
395] Мовила так і в грудях всю душу її схвилювала.
396] Та як прекрасну побачила шию богині Єлена,
397] Перса, жагою наповнені, й блиском осяяні очі,
398] Серцем жахнулась і так, озвавшись до неї,— сказала:
399] “О безпощадна, для чого ти знов спокусить мене хочеш?
400] Може, ще далі, у місто якесь заведеш многолюдне
401] Аж у Фрігії самій чи в принаднім краю Меонії,
402] Де серед смертних людей теж серцю твоєму є любий?
403] Чи не тому, що тепер Менелай переміг Александра
404] Світлого й хоче додому негідну мене повернути,
405] Чи не тому ти до мене прийшла — лихеє кувати?
406] Йди вже до нього сама, стежок відречися богівських,
407] Хай вже ніколи нога твоя більш на Олімп не ступає,
408] Оберігай його спокій і вічно терпи все від нього,
409] Поки тебе як дружину або як невольницю прийме.
410] 1 Я ж не піду вже до нього, — стелить йому спільнеє ложе —
411] Сором мені і ганьба. Троянські жінки після цього
412] Справді мене засміють. Я вже й так перетерпіла досить”.
401. Меонія — країна в Малій Азії, пізніше називана Лідією.
413] Гнівом уся спалахнувши, промовила їй Афродіта:
414] “Змовкни, зухвала, не сердь мене, бо як розгніваєш, кину
415] Й так же зненавиджу сильно тебе, як раніше любила,
416] Серед троян і данаїв лиху розпалю я до тебе
417] Злобу й ненависть, і ти ганебною смертю загинеш”.
418] Мовила так, і злякалася Зевсова донька Єлена,
419] І, срібно-білим ясним покривалом накрившися, мовчки
420] Вийшла услід божеству, від троянських жінок потаємно.
421] До Александрових разом дійшли вони пишних покоїв,
422] Знов до роботи своєї челядниці жваво взялися,
423] І до високої спальні ввійшла між жінок богосвітла.
424] В руки стілець на усміхи щедра взяла Афродіта
425] Й до Александра його поставила ближче богиня.
426] Сіла Єлена, дочка егідодержавного Зевса,
427] Й, очі убік одвернувши, корить почала свого мужа:
428] “З бою вернувся? Бодай би краще там і загинув,
429] Здоланий мужем могутнім, колишнім моїм чоловіком!
430] Чи не хваливсь ти, що над Менелаєм, Ареєві любим,
431] Маєш велику і в силі, і в списі, й в руці перевагу?
432] Що ж, повертайся й виходь з Менелаєм, Ареєві любим,
433] Битися знов сам на сам. Та все-таки я тобі раджу
434] Втриматись краще і більше з русявим отим Менелаєм
435] На нерозважний не йти поєдинок, не битись двобоєм
436] Так необачно, щоб тут же він списом тебе не приборкав!”
437] Відповідаючи, так Паріс тоді мовив до неї:
438] “Гнітом докорів гірких не гніти мені душу, дружино!
439] Нині мене переміг Менелай при підтримці Афіни,
440] Завтра ж його я здолаю, — адже й біля нас є богове!
441] Ну, а тепер у постелі зажиймо розкошів кохання!
442] Ще-бо мій розум ніколи таке не мутило бажання,
443] Навіть як викрав тебе з Лакедемона я чарівного
444] На кораблях мореплавних, і ми на Кранаї, скелястім
445] Острові, вперше коханням і ложем з тобою з’єднались, —
446] Весь я коханням горю і солодкого повен жадання”.
444. У коментаторів нема єдиної думки щодо того, який з островів у “Іліаді” зветься Кранай.
447] Так він сказав і до ложа пішов, а за ним і дружина.
448] Поки на ложі різьбленому разом вони спочивали,
449] Син Атрея, як звір той, гасав серед натовпу всюди,
450] Чи не угледить нараз Александра, подібного богу.
451] Та ні від кого з троян і союзників славних дізнатись
452] Про Александра не міг Менелай, Ареєві любий.
453] З дружби ніхто не ховав би його, якби тільки побачив,
454] Всім він ненависний був, немовби та чорна загибель.
455] Мовив до них тоді так володар мужів Агамемнон:
456] “Слухайте, Трої сини, і дардани, і військо союзне!
457] Бачили ви — переміг Менелай, Ареєві любий,
458] Тож аргів’янку Єлену з усім її скарбом багатим
459] Видайте нам і пеню заплатіть, як належить, за неї,
460] Так щоб пам’ять про це й для майбутніх потомків лишилась”.
461] Так говорив їм Атрід, і схвалили ту мову ахеї.
