Порушення клятв. Обхід війська Агамемноном
1] Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса
2] На золотому помості, і юна володарка Геба
3] Всім розливала нектар, вони ж золоті піднімали
4] Келихи в честь одне одного і поглядали на Трою.
5] Та заманулось Кронідові словом ущипливим Геру
6] Подратувати, і от жартома він до неї промовив:
2. Геба — богиня, дочка Зевса і Гери, уособлення молодості. На учтах богів, де вони споживають амбросію і п’ють нектар, в обов’язок Геби входить наливати келихи.
7] “Дві між богинями тут заступниці є в Менелая:
8] Гера аргейська і з нею Алалкоменіда Афіна.
9] Справді сидять тут обидві й, здаля поглядаючи тихо,
10] Слухають слово його. Афродіта, на усміхи щедра,
11] Завжди з Парісом усюди, від згуби його захищає.
12] От врятувала й сьогодні, коли вважав себе мертвим.
13] Та переміг же, проте, Менелай, Ареєві любий.
14] Тож поміркуймо тепер, як далі спрямуємо справу —
15] Знову жахливу розпалим війну й бойову колотнечу
16] Поміж народів чи згоди між ними дамо досягнути?
17] В разі якщо це милим здається для вас і приємним,
18] Хай непорушним лишиться Пріама владущого місто,
19] А аргів’янку Єлену нехай Менелай забирає”.
8. Алалкоменіда — богиня Афіна. Ім’я це виникло від назви беотійського міста Алалкомени. Там був один з найдавніших у Греції храмів Афіни. Існувало навіть повір’я, ніби вона в цьому місті народилась, і що це ніби рятувало місто від ворожих вторгнень. Інші версії міфа мають деякі відмінності: Алалкоменей — перша людина, що з’явилася в Беотії дуже давно, ще коли на небі не було й місяця. Він заснував місто, став порадником Зевса, виховував його дочку Афіну.
20] Так він сказав, і з обуренням слухали Гера й Афіна.
21] Поруч сиділи вони і троянам біду замишляли.
22] Тільки Афіна мовчала й ні слова із уст не зронила,
23] Хоч і лютилася гнівом на Зевса, могутнього батька.
24] Гера ж у грудях не стримала гніву свого і сказала:
25] “Немилосердний Кроніде, яке-бо ти вимовив слово!
26] Чи надаремним бажаєш і марним ти труд мій зробити
27] Й піт, що в трудах обливалася ним я і коней трудила,
28] Воїв ахейських на горе Пріамові й дітям збиравши?
29] Дій, як ти волиш, та інші того не схвалять богове”.
30] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зевс хмаровладний:
31] “О безпощадна! Яку ж бо Пріам і Пріамові діти
32] Прикрість тобі учинили, що в тебе на думці одно лиш,
33] Як Іліон зруйнувати, прегарно збудоване місто?
34] Лиш через брами та мури високі ввірвавшись до нього,
35] Тільки Пріама живцем із дітьми поглинувши й інших
36] Трої синів, лиш тоді б свою ти наситила злобу.
37] Що ж, як хочеш роби. Хай надалі лише ця незгода
38] Не обертається в зваду між мною й тобою велику.
39] Ще тобі інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
40] Як заманеться колись і самому мені зруйнувати
41] Місто, в якому мужі проживатимуть любі для тебе,
42] Дай мені волю тоді і гніву мого ти не стримуй,
43] Так же, як зараз і я проти волі тобі уступаю.
44] Скільки під сонцем ясним, під зоряним неба наметом
45] Гарних є міст і держав, де люди живуть земнородні,
46] Серцем моїм над всіма Іліон я шаную священний
47] І на чолі із Пріамом народ списоборця Пріама.
48] Там мій ніколи олтар без учт не лишався належних,
49] Чи узливань, чи жертовного диму, що нам подобає”.
50] В відповідь мовила Гера йому, велеока владарка:
51] “А як на мене, то три є міста, мені найлюбіших:
52] Аргос, і Спарта, й до них широкодорожня Мікена.
53] Що ж, руйнуй їх, як стануть для серця твого осоружні.
54] Ні заступатись за них, ні перечить тобі я не буду.
55] Хай би перечила я, як станеш ти їх руйнувати, —
56] Не досягну тим нічого, бо ти набагато сильніший.
57] Та не повинен же труд і мій залишатися марним.
58] Я божество, як і ти, бо одного з тобою ми роду.
59] Старшою все ж таки Кронос мене породив гнучкомудрий,
60] Двічі поважну, — і родом, і тим, що тобі за дружину
61] Стала, а ти ж над всіма безсмертними владу тримаєш.
62] Будьмо ж одне перед одним поступливі в цьому обоє.
63] Я — тобі, ти — мені, щоб і інші боги це за приклад
64] Мали для себе. А зараз — скажи якнайшвидше Афіні,
65] Щоб поспішала на поле змагання троян і ахеїв
66] І намовляла троян порушити першими клятви,
67] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям”.
68] Так говорила, й уважив їй батько людей та безсмертних,
69] І до Афіни промовив одразу ж він слово крилате:
70] “Вируш негайно у путь до війська троян і ахеїв,
71] Спробуй намовить троян порушити першими клятви,
72] Що їх недавно дали вони гордим у славі ахеям”.
73] Так він Афіну на те спонукав, до чого та й прагла.
74] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських,
75] Наче зоря, що син гнучкомудрого Кроноса нею
76] Шле мореплавцям чи війська широким загонам знамення
77] Світло-яскраве, і сиплються іскри навкруг незліченні.
78] Схожа на неї злетіла на землю Паллада Афіна
79] І серед війська упала. Всіх жах охопив невимовний —
80] І конеборних троян, і мідноголінних ахеїв.
81] Так не один говорив, на сусіда поглянувши зблизька:
75. Зоря, що нею Зевс подає мореплавцям чи військам знак, — метеор.
82] “Знову жахлива почнеться війна й бойова колотнеча
83] Поміж народів — невже ж таки миру не дасть осягнути
84] Зевс, наших воєн людських керівник і верховний правитель?”
85] Так не один виголошував серед троян і ахеїв.
86] Вигляду Антеноріда прибравши, бійця Лаодока,
87] Поміж троянських мужів замішалась тим часом Афіна —
88] Чи богорівного де не натрапить Пандара між ними?
89] Скоро в юрбі могутній Лікаона син бездоганний
90] В очі їй впав. При могутніх стояв він рядах щитоносних
91] Війська того, що сам він привів з-над Есепових течій.
92] Близько підходить і мовить вона йому слово крилате:
88. Пандар — син Лікаона з Зелеї, вождь лікійців, що населяли територію в Малій Азії, неподалік від Трої, найзнаменитіший лучник у троянському війську.
93] “Хочеш мене ти послухать, Лікаона сину розумний?
94] От коли б зважився бистру пустить ти стрілу в Менелая,
95] Мав би подяку троян і слави у них ти зажив би,
96] А щонайбільше з усіх — в молодого вождя Александра.
97] Перший тепер він тобі багаті приніс би дарунки,
98] Тільки б побачив лише, як Атрід Менелай войовничий,
99] Пострілом стятий твоїм, на вогнище сходить скорботне.
100] Тож в Менелая славетного кидай стрілу свою прямо,
101] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,
102] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,
103] Щойно додому повернешся в мури Зелеї священні”.
104] Так говорила Афіна і впевнила розум безумця.
105] Зняв із плеча свого лук він, гладенько обтесаний з рогу
106] Дикої сарни швидкої, що сам, затаївшись в засаді,
107] В груди стрілою поцілив її, коли мала стрибнути
108] З бескиду й тут же замертво навзнак на скелю упала.
109] Роги над лобом у неї долонь на шістнадцять здіймались.
110] їх, обробивши ретельно, з’єднав роготокар майстерний,
111] Вилощив лук і на край приладнав золотеє окільце.
112] Лук спорядив і, об землю обперши, його натягнув він,
113] Товариші ж хоробрі щитами його заступили,
114] Щоб не наскочили часом Арея синове, ахеї,
115] Перш ніж впаде Менелай войовничий, Атрея нащадок.
116] З сагайдака він, віко ізнявши, невживану вийняв
117] З нього крилату стрілу — скорбот провинницю чорних,
118] Швидко наклав ту гірку він стрілу на лук з тятивою,
119] Давши обіт Аполлону Лікійському, славному луком,
120] Щедру йому принести гекатомбу з ягнят первородних,
121] Щойно додому він вернеться в мури Зелеї священні;
122] Взявши стрілу й молотком її вправивши в жилу волову,
123] Він до грудей тятиву притулив, а залізко до лука.
124] Тільки-но дугоподібний він лук натягнув свій великий,
125] Лук задзвенів, тятива загула, і стріла гостродзьоба
126] Враз полетіла, жадаючи вцілити в натовп ворожий.
127] Та не забули блаженні боги, Менелаю, про тебе,
128] Й перша з них — Зевсова донька Афіна, що здобич дарує.
129] Стала вона біля тебе й стрілу відхилила колючу,
130] Легко від тіла її відігнала, немовби та мати
131] Муху зганяє з дитини, повитої сном найсолодшим.
132] Вістря її скерувала в те місце, де череса злотні
133] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили.
134] В міцно пов’язаний черес гіркеє утрапило вістря,
135] Наскрізь пробила стріла майстерно оздоблений пояс
136] І пройняла вона й панцир, оздобами пишними вкритий,
137] Навіть пов’язку, що тіло йому від списів захищала
138] Захистом певним, — навіть її вона теж пронизала,
139] Тіло героєві ледь зачепивши, по шкірі дряпнула,
140] Й цівкою чорно-багряною кров з тої рани побігла.
141] Як меонійські жінки чи карійські слонову фарбують
142] Пурпуром кість, щоб наличники нею оздобити кінські,
143] І бережуть її дома — й багато комонників хтіло б
144] Мати її, але жде на державців оздоба коштовна:
145] Разом і коням краса, і візничому слава і шана, —
146] Так і тобі, Менелаю, збагрились пурпурною кров’ю
147] Стегна й гомілки стрункі, аж до кісточок, що над ступнею.
148] З жаху тоді затремтів державець мужів Агамемнон,
149] Чорну побачивши кров, що з рани відкритої бігла.
150] З жаху тремтів весь тоді й Менелай, Ареєві любий.
151] Та як побачив зазублини й зав’язь стріли він над тілом,
152] Знову йому до грудей вернулася духа бадьорість.
153] Важко зітхнувши, — навколо й усе товариство зітхало, —
154] Взяв Менелая за руку й сказав володар Агамемнон:
155] “Брате мій любий! Тобі на загибель ту склав я угоду,
156] Проти троян одного з ахеїв поставивши битись!
157] Ось тебе ранено — клятву священну зламали трояни!
158] Але ні клятвенна кров баранів не буває даремна,
159] Ні узливання, ні потиск правиць, що ми ними клялися.
160] Як не віддасть їм тепер олімпієць, то все ж неодмінно,
161] Хоч і пізніш, а віддасть, а ті вже заплатять за зраду
162] І головами своїми, й жінками, і рідними дітьми.
163] Добре-бо знаю це все і розумом я, і душею.
164] День той настане колись — Іліон загине священний.
165] З ним же загине Пріам і весь люд списоборця Пріама.
166] Зевс, що в ефірі живе, з висоти свого трону, Кроніон,
167] Темною сам потрясе тоді з неба егідою, в гніві
168] За віроломство й обман. І збудеться все неодмінно.
169] Але страшна мені буде скорбота й печаль, Менелаю,
170] Якщо тепер ти умреш, досягнувши кінця свого віку,
171] Вкритий ганьбою до Аргоса спраглого я повернуся.
172] Згадувать зразу ж почнуть ахеї тоді про вітчизну.
173] На похвальбу і Пріамові, й іншим троянам покинем
174] Ми аргів’янку Єлену. Твої зотліватимуть кості
175] В полі під Троєю, справа ж нескінчена так і лишиться.
176] Скаже тоді не один із троян гордовито зухвалих,
177] Ставши ногою, славетний Атріде, на пагорб твій гробний:
178] “О, коли б так і завжди свій гнів виявляв Агамемнон,
179] Як задаремно тепер привів сюди військо ахейське
180] 11 з кораблями порожніми знов повернувся додому,
181] В край вітчизняний, хороброго кинувши тут Менелая”.
182] Скаже він так, і тоді — хай земля мене рідна поглине”.
183] Щоб підбадьорить його, Менелай йому мовить русявий:
184] “Духом кріпися, щоб страху не сіять у війську ахейськім.
185] 1 Гостра не впала стріла на місця небезпечні”, спочатку
186] Пишно мережаний черес затримав її та запона
187] Потім з пов’язкою, що мідники мені хитро склепали”.
188] Відповідаючи, мовить владущий йому Агамемнон:
189] “О, коли б то й було так, улюблений мій Менелаю!
190] Рану досвідчений лікар огляне твою і цілющих
191] Ліків дасть, щоб чорні тобі заспокоїти болі”.
192] Зразу ж покликаний був ним Талфібій, окличник божистий:
193] “Кликни, Талфібію, хай Махаон сюди прийде негайно,
194] Того Асклепія син, що лікарем був бездоганним,
195] Хай Менелая огляне, хороброго сина Атрея.
196] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
197] Ранив його — на славу собі та усім нам на горе”.
198] Так він сказав, і послухався мови тієї окличник.
199] Швидко крізь лави ахеїв проходить він міднохітонних,
200] Скрізь Махаона шукаючи. Бачить нарешті — стоїть він,
201] Колом могутніх оточений військ щитоносних, що з Трікки,
202] Коням поживної, разом із ним у похід вирушали.
203] Близько спинившись, промовив до нього він слово крилате:
201. Трікка — річка у Фессалії.
204] “Сину Асклепія, кличе владущий тебе Агамемнон,
205] Щоб Менелая оглянув, хороброго сина Атрея.
206] Лучник якийсь із троянських рядів чи лікійських стрілою
207] Ранив його — на славу собі та усім нам на горе”.
208] Так він сказав, і душу йому він у грудях стривожив.
209] Разом пішли вони вдвох через табір широкий ахеїв.
210] А як до місця дійшли, де лежав Менелай русокудрий
211] Ранений, кращі круг нього ахейські зібралися колом
212] Люди, і от Махаон посередині став богорівний,
213] І витягати почав він стрілу, що вп’ялася у черес,
214] Та на стрілі поламались при тому зазублини гострі.
215] Він розстебнув йому черес мережаний, потім запону
216] Витяг з пов’язкою, що мідники йому хитро склепали,
217] Рану оглянув тоді, що стріла заподіяла гостра,
218] Висмоктав кров і цілющими ліками рану посипав,
219] Як зичливий Хірон ще колись научив його батька.
220] Так клопоталися над Менелаєм вони гучномовним.
221] Рушили разом на них загони троян щитоносні.
222] Зброю схопили й ахеї тоді і за січу згадали.
223] Ти не побачив би, щоб Агамемнон дрімав богосвітлий,
224] Десь би ховався від страху або не хотів воювати, —
225] Він, навпаки, поривався у бій, що людей прославляє,
226] Й кинув мережані міддю свої колісниці і коней,
227] Що аж хропіли здаля, де тримав за вузду їх візничий
228] Еврімедонт, Птолемеєм народжений, сином Пірея.
229] Напоготові звелів йому бути Атрід, якщо, військом
230] Сам порядкуючи скрізь, утому в суглобах відчує.
231] Так, оглядаючи воїв, він пішки обходив їх лави.
232] Бачив, що в бій поривається хто з бистрокінних данаїв,
233] То біля них зупинявся й таким підбадьорював словом:
219. Хірон — мудрий кентавр, що жив на горі Пеліоні (у Фессалії, неподалік від Олімпу), вихователь героїв багатьох грецьких міфів. З-поміж усього іншого навчав він їх і лікарської справи.
319. Еревталіон — вождь аркадійців. Про бій з ним Нестор докладніше оповідає в рядках 132-156 VII пісні.
234] “Хай не вгасає, аргеї, вам шал бойового завзяття!
235] Допомагать віроломним ніколи Зевс-батько не буде.
236] Ті, що священну посміли порушити першими клятву,
237] Трупом будуть своїм ніжнотілим шулік годувати,
238] їхніх дружин молодих ми в полон з нетямущими дітьми
239] На кораблях повеземо до себе, їх місто узявши”.
240] А як де бачив, що бою страшного хтось хоче уникнуть,
241] Тих усіляко соромив і гнівними лаяв словами:
242] “Гей, боягузи й хвальки, невже вам не сором, аргеї?
243] Що це ви топчетесь тут, немов оленята безтямні,
244] Що, перебігши полями розлогими й втомлені дуже,
245] Раптом пристануть, і в серці снаги у них більше немає.
246] Так от безтямно ви топчетесь тут і до бою не йдете.
247] Чи дожидаєте, поки дорвуться трояни до наших
248] Гарнодеменних човнів аж при березі сивого моря,
249] Впевнитись хочете, чи захистить вас рукою Кроніон?”
250] Так от, накази бійцям даючи, він обходив їх лави.
251] От підійшов він до крітян, пробившися ледве крізь натовп.
252] З Ідоменеєм відважним до бою вони споряджались, —
253] Він у передніх рядах був, на вепра потужністю схожий.
254] А Меріон тилові підбадьорював воїв загони.
255] Серцем зрадів, їх уздрівши, володар мужів Агамемнон,
256] Ідоменеєві мовив тоді він слово ласкаве:
257] “Ідоменею, тебе над усіх бистрокінних данаїв
258] Я поважаю — чи то на війні, чи то в іншому ділі,
259] Чи то на учті, коли іскристе вино із водою
260] Кращі з ахейських синів у кратерах мішають почесних.
261] Справді, в той час, коли інші довговолосі ахеї
262] Мірою п’ють, то перед тобою наповнений келих
263] Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням.
264] В бій вирушай і вияви доблесть, якою пишався!”
265] Ідоменей йому, крітян провідця, у відповідь мовив:
266] “Сину Атреїв, завжди тобі я товаришем вірним
267] Буду, як сам я раніш обіцяв, ще й кивнув головою.
268] Та спонукай-бо тих інших довговолосих ахеїв
269] Бій починати мерщій, бо трояни зламали священну
270] Клятву. Смертна загибель і всякі нещастя надалі
271] їх дожидають, вони-бо порушили першими клятву”.
272] Так він сказав, і Атрід, радіючи, далі подався.
273] Він підійшов до Бантів, пробившися ледве крізь натовп.
274] В бій споряджались обидва, йшла хмарою з ними піхота.
275] Як козопас із чатівні високої інколи бачить
276] Хмару, від моря бурним Зефіровим посвистом гнану,
277] І від смоли чорнішою здалеку хмара здається,
278] Й суне над морем вона, і веде ураган за собою,
279] Дивиться з жахом пастух і жене до печери отару, —
280] Так за Бантами вслід, поспішаючи в січу жорстоку,
281] Паростків Зевса хоробрих густі посувались загони,
282] Чорні як хмара, щитами й списами наїжені грізно.
283] Серцем зрадів, їх побачивши, владар мужів Агамемнон
284] Та, їх обох окликаючи, слово їм мовив крилате:
285] “Славні Банти хоробрі, ахеїв вожді міднобронних!
286] Вам підбадьорень не треба, й наказувать вам я не буду.
287] Добре й самі ви народ спонукаєте битись завзято.
288] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,
289] Дух такий самий палав би у кожного воїна в грудях,
290] Скоро б упало подолане місто державця Пріама,
291] Нашими взяте руками й дощенту зруйноване нами”.
292] Так він сказав і, від них відійшовши, до інших подався.
293] Нестор зустрівсь йому далі, пілоський гучний красномовець,
294] Товаришів шикував він і кликав їх битись завзято;
295] Поруч великий стояв Пелагон, і Аластор, і Хромій
296] Разом з Біантом, керманичем люду, й владущим Гемоном.
297] Воїв комонних та їх колісниці вперед він поставив,
298] Ззаду ж — пішого війська хороброго лави численні,
299] Певним оплотом в бою; а в середину пхнув полохливих,
300] Щоб навіть той, хто не хтів, примушений був воювати.
301] Воям комонним він першим наказував рівно рядами
302] Коней тримати своїх, не збиваючись в купу безладну.
303] “Щоб із комонників жоден, на силу і вмілість поклавшись,
304] Не виривався один уперед із троянами битись.
305] Не відступав би й назад — це й інших ослабити може.
306] Хто ж налетить своїм повозом на колісницю ворожу,
307] Списа вперед виставляй — цей спосіб є самий найкращий.
308] Так наші предки міста і мури міцні руйнували,
309] Маючи розум такий же і запал у грудях той самий”.
310] Так підбадьорював їх у війнах досвідчений старець.
311] Серцем зрадів, це побачивши, владар мужів Агамемнон,
312] Нестора зразу ж окликнув і слово промовив крилате:
313] “Старче, коли-бо то так, як дух твій у грудях коханих,
314] Ноги були неослабні і сили колишні буяли!
315] Та невідхильна гнітить тебе старість. Нехай би хто інший
316] їй підкорявся, а ти б молодим залишився й надалі”.
317] Мовив до нього у відповідь Нестор, їздець староденний:
318] “Хтів би, Атріде, і сам я лишатись таким, як у давню
319] Пору, коли богосвітлого вбив я Еревталіона.
320] Та усього заразом не дарують людині богове.
321] Був я колись молодий, а тепер от — насунулась старість.
322] Але й таким між комонників вийду, порадою й словом
323] їх направляючи, це — і право старих, і пошана.
324] А на списах нехай списники б’ються молодші, снагою
325] Кріпші за мене, які на свою покладаються силу”.
326] Так він сказав, і Атрід подався, радіючи, далі.
327] Вершника він Менестея зустрів тоді, сина Петея,
328] Що між афінян стояв, побудників кличів воєнних.
329] А недалеко від нього стояв Одіссей велемудрий,
330] І навкруги кефаленці, в боях неослабні, стояли
331] Лавами. Тут-бо не чути було їм кличів воєнних,
332] Тільки-но ще почали вирушати одні проти одних
333] І конеборні трояни, й ахеї. А ці все на місці
334] Ждали, коли якийсь інший ахеїв загін, підоспівши,
335] Кинеться проти троян, щоб січу й самим розпочати.
336] Бачачи це, їх лаять владущий почав Агамемнон
337] Та, їх обох окликаючи, мовив їм слово крилате:
338] “Сину Петея-державця і паростка Зевса самого,
339] Й ти лиш на підступи хитрі й лукавство зажерливе здатний!
340] Що ж ви лякливо ховаєтесь тут, дожидаючи інших?
341] Вам би обом у лавах передніх належало бути
342] Й інших палаючій битві назустріч вести за собою.
343] Ви-бо про учти найпершими чули від мене обидва
344] В час, коли учту старійшинам ми готували, ахеї.
345] Любо тоді вам було печеню смачну споживати,
346] З келихів медосолодке вино досхочу собі пити.
347] Нині ж дивитись вам любо, щоб десять загонів ахейських
348] Поперед вас воювали і гострою билися міддю!”
349] Глянув спідлоба і мовив йому Одіссей велемудрий:
350] “Що за слова в тебе линуть, Атрід, крізь зубів огорожу?
351] Як же це ми уникаємо бою, коли ми, ахеї,
352] Проти троян конеборних Ареєву лють піднімаєм?
353] Схочеш, то ти ще побачиш, якщо це тебе так турбує,
354] Як Телемахів батечко любий та кинеться перший
355] Проти троян конеборних. Слова ти на вітер пускаєш!”
356] І, усміхаючись, мовив владущий йому Агамемнон,
357] Гнів Одіссея помітивши, взяв він назад своє слово:
358] “О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
359] Ні дорікати тобі, ні наказів давать я не буду,
360] Знаю-бо добре, що замірів сповнене доброзичливих
361] Серце у грудях твоїх, що однаково мислиш зі мною.
362] Тож уперед! Залагодим потім, якщо було слово
363] Прикре між нами. Нехай же боги його з вітром розвіють!”
364] Так він сказав і, від них одійшовши, до інших подався.
365] Стрівсь Діомед йому, високодумний Тідея нащадок,
366] З кіньми стояв він на кованій гарно своїй колісниці.
367] Син Капанея, могутній Стенел, стояв біля нього.
368] Глянув на сина Тідея і лаять почав Агамемнон
369] Та, окликаючи, слово до нього промовив крилате:
370] “Слухай, Тідея відважного, коней впокірника, сину!
371] Що ж ти сховався лякливо й на поле боїв позираєш?
372] Батько твій рідний Тідей не умів так від страху тремтіти,
373] Завжди в передніх рядах він любив воювать з ворогами, —
374] Так говорили, хто бачив у ділі його. Але сам я
375] І не стрічав, і не бачив. Та, кажуть, він всіх перевищив.
376] Сам, без війни, лише гостем, колись увійшов у Мікени
377] З рівним богам Полініком до війська людей набирати.
378] Мавши облогою йти на священні мури фіванські,
379] Дуже просили вони їм дати союзників славних.
380] Ті уже згодились дати і те прохання схвалили.
381] Але їх Зевс одвернув, показавши знамення зловісні.
382] Отже, пішли вони далі й до лук подалися зелених
383] Над оболонню Асопу, що плине в густих очеретах.
384] Звідти Тідея послом ізнов спорядили ахеї.
385] От він у Фіви пішов і застав там багато кадмеїв —
386] Учту справляла у домі своїм Етеоклова сила.
387] Тільки візничий Тідей, хоч і був поміж ними чужинцем,
388] Все ж не злякавсь, опинившись один між численних кадмеїв.
383. Асоп — ріка в Беотії.
388. Кадмеї (нащадки Кадма) — фіванці. Існує міф про фінікійця Кадма, який у пошуках своєї сестри Європи, спокушеної Зевсом, прибув до Греції. Він став засновником міста Кадмеї, пізніше названого Фівами. Його супутників понищив дракон, якого Кадм убив, а зуби його посіяв, і з тих зубів виросли озброєні люди, що відразу почали між собою криваву зваду, в якій і погинули всі, крім п’ятьох, і від цих п’ятьох ведуть свій початок найзнатніші роди фіванців.
389] Він викликав на змагання і всіх у борні дуже легко
390] Перемагав: була помічницею в нього Афіна.
391] Злобу в душі затаївши, кадмеї, погоничі коней,
392] Потай в засаду поставили, як повертавсь він додому,
393] П’ятдесятьох юнаків, і вождів було двоє із ними —
394] Славний Меон Гемонід, на бога безсмертного схожий,
395] І Автофонів син Поліфонт, войовник нездоланний.
396] Але Тідей їм обом заподіяв загибель ганебну.
397] Всіх повбивав, одному лише дав повернутись додому —
398] Тільки Меона пустив, на знамення здавшись богівське.
399] От який був Тідей етолійський! А син народився
400] Слабший за нього в бою, хоч, може, на зборах і кращий”.
401] Так він сказав. На те Діомед не відмовив могутній,
402] Він шанобливо докори державця шановного слухав.
403] А Капанея славетного син до владущого мовив:
404] “Сину Атреїв, знаючи правду, в олжу не вдавайся.
405] Ми від батьків хоробріші й пишаємось тим справедливо.
406] Ми-бо недавно взяли і Фів семибрамних твердиню,
407] З меншою силою війська прийшовши під мури міцніші,
408] Вірячи в божі знамення і Зевса великого поміч.
409] Наші ж батьки загинули через безтямну зухвалість.
410] Тим-то й не став-бо ти нас в однаковій честі з батьками”.
406-410. Існують розповіді про два походи аргів’ян проти беотійських семибрамних Фів. Перший похід семи героїв закінчився невдачею “через безтямну зухвалість”: один із учасників походу, Капаней, Сфенелів батько, зійшовши на фіванський мур, вигукнув, що навіть Зевсова блискавка не зжене його з муру. Розгніваний Зевс скинув його тоді і змусив усе військо до втечі. Другий похід — “похід епігонів” — здійснили сини попередніх учасників, серед них Сфенел і Діомед. Вони здобули і зруйнували Фіви.
411] Глянув спідлоба і так Діомед на те мовив могутній:
412] “Дядечку, краще помовч і мови моєї послухай.
413] Не докорю Агамемнону я, людей вожаєві,
414] Що закликає у бій в наголінниках мідиих ахеїв.
415] Вкриється славою він, якщо переможуть ахеї
416] Трої синів, і впадуть Іліона священного мури;
417] Вкриється смутком, якщо переможені будуть ахеї.
418] Краще згадаймо з тобою ми шал бойового завзяття!”
419] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
420] Грізно від того на грудях вождя, що кинувся в битву,
421] Мідь забряжчала, аж острах і мужнього серцем обняв би.
422] Так наче хвилі морські, охмареним гнані Зефіром,
423] Грімко об берег столунний б’ючись, раз у раз набігають, —
424] Спершу зростають у морі вони, а потім на берег
425] З гуркотом ринуть страшенним, і аж понад скелі стрімчасті
426] Хвилі сягають горбаті і шумом солоним плюються, —
427] Так раз у раз і данаїв фаланги одна за одною
428] Йшли безустанно у бій, і кожній давали накази
429] Воєначальники, й мовчки ішли всі, й ніхто б не подумав,
430] Що тут є стільки народу, і в кожного голос є в грудях.
431] Йшли у мовчанні, покірні вождям, і лиш блискала ясно
432] Зброя в оздобах рясних, що в ній у похід вирушали.
433] Військо ж троянське, як вівці в кошарі заможного мужа,
434] Сотнями збившись, стоять, коли молоко у них доять,
435] І безустанно бекають, чуючи голос ягняток, —
436] Гамір такий у троянців лунав по їх цілому війську.
437] Та не у всіх був однаковий крик, не однакова мова,
438] Різноманітні змішались тут різних народів говірки.
439] Цих підбиває Арей, а тих — ясноока Афіна,
440] Жах, і Острах, і Звада, в жадобі своїй ненаситна,
441] Мужоубивці Арея сестра і товаришка вірна.
442] Спершу маленька на зріст, виростаючи, згодом сягає
443] Неба вона головою, сама ж по землі йде цогами.
444] От вона й тут, між ворожі проходячи юрми, однаку
445] Сіяла в них ворожнечу і множила стогони людські.
440. Діти Арея Жах і Острах (в оригіналі Деймос і Фобос) та його сестра Звада (Еріс) — уособлення почуттів, пов’язаних з війною.
446] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
447] Разом зіткнулися шкіра щитів, і списи, і зусилля
448] Мідянозбройних мужів. Одні об одні ударялись
449] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
450] Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
451] Тих, що губили і гинули, й кров’ю земля підпливала.
452] Так, як у повінь потоки, із пагір спадаючи буйно,
453] Котять ярами із сніжних джерел свої води бурхливі
454] І у долині просторій їх шумно зливають докупи,
455] А з-над бескету пастух іздалеку гомін той чує, —
456] Так і од військ протиборних — і брязкіт, і крики лунали.
457] Перший поверг Антілох Ехепола, Талісія парость,
458] Славного воїна з-поміж передніх загонів троянських.
459] В гребінь шолома гривастого перший його він ударив,
460] В лоб йому’списа всадив, і глибоко в кість увігналось
461] Мідяне вістря, і тьма Ехеполові очі укрила.
462] Наче та вежа, упав він на землю в цій битві жорстокій.
463] Впалого тіло за ноги вхопив володар Елефенор,
464] Син Халкодонта, начальник абантів, душею великих,
465] І поволік з бойовища, жадаючи швидше із нього
466] Лати здійнять. Та не довго тривало його намагання.
467] Вгледів душею великий Агенор, як труп волочив він,
468] В ребра, що випадком той оголив під щитом, нахилившись,
469] Списом сягнув міднокутим і руху все тіло позбавив.
470] Щойно той випустив дух свій, як січа страшенна зчинилась
471] Поміж троян і ахеїв. Вовками один на одного
472] Кидались дико вони, й розпанахував воїна воїн.
464. Абанти — давнє плем’я, відоме особливою войовничістю.
473] Син Теламона Еант убив Сімоесія, парость
474] Антеміона квітучу; в долину з батьками своїми
475] З Іди зійшовши колись, щоб отари провідать овечі,
476] На берегах Сімоентових мати його породила,
477] Тим-то й назвали його Сімоесієм. Але віддячить
478] За піклування батькам своїм любим не встиг він: коротким
476. Сімоент — ріка біля Трої.
479] Вік його став перед списом великого духом Еанта.
480] Першим він вийшов вперед, і спис йому в груди улучив,
481] В правий сосок; і, пройнявши плече йому, вийшло іззаду
482] Мідяне вістря, й на землю упав він у порох, неначе
483] Той осокір, що на луках в розлогій долині зростає,
484] Рівний, стрункий, лиш вершина гіллям увінчана пишно.
485] Та блискучим сокири залізом зітнув його тесля,
486] Щоб на обіддя колісне для доброго воза погнути,
487] Й от він нерушно на березі річки лежить і всихає.
488] Так Антемід Сімоесій лежав, богорідним Бантом
489] Зброї позбавлений. З натовпу раптом, націлившись гострим
490] Списом, ударив його син Пріама, Антіф зброєсяйний,
491] Та промахнувсь, — Одіссея хороброму другові Левку
492] Втрапив у пах, коли той іще трупа волік з бойовища.
493] Випав із рук його мертвий, і сам він поліг біля нього.
494] Гнівом спахнув Одіссей, товариша вбитим уздрівши,
495] Виступив з лав наперед, блискотливою міддю окутий,
496] Біля полеглого став і, навкруг озирнувшися, раптом
497] Списа блискучого кинув, і от відступили трояни
498] Перед навальністю мужа. Та й кинутий спис був не марно:
499] В Демокоонта поцілив, нешлюбного сина Пріама, —
500] Той з Абідоса прибув, де коней тримав прудконогих.
501] Списом ударив його Одіссей, за товариша гнівний,
502] Прямо у скроню, і вийшло крізь голову з другого боку
503] Мідяне вістря, і тьма Пріамідові очі укрила.
504] Важко зваливсь він на землю, аж зброя *іа нім забряжчала.
505] І відступили передні ряди і осяйливий Гектор.
506] З криком великим аргеї, полеглих тіла відволікши,
507] Рушили всі уперед. Це вгледів з твердині Пергаму
508] Й гнівом скипів Аполлон та гучно троян підбадьорив:
507. Пергам — укріплений центр, цитадель Трої.
509] “Сміло вперед, конеборні трояни! Звитяги аргеям
510] Не уступайте, — не з каменю шкіра у них, не з заліза,
511] їй не затримати мідь, що ударом тіла розсікає!
512] Тут не воює й Ахілл, пишнокосої парость Фетіди:
513] Гнів свій, для серця болючий, плекає він перед човнами”.
514] Грізний їм бог так гукав із твердині; а Зевсова донька,
515] Трітогенея славетна, снаги додавала агеям,
516] В натовпі ходячи скрізь, де бачила духом ослаблих.
517] Амарінкіда Діора тим часом приборкала доля —
518] В праву гомілку при кісточці саме поранений був він
519] Каменем гострим: фракійський проводар у нього улучив,
520] Пейрой, син дужий Імбраса, із города Ени прибулий.
521] І сухожилля порвав йому камінь безстидний обидва,
522] Й кість розтрощив, і Діор похитнувся, і навзнак звалився
523] В порох, до друзів обидві свої простягаючи руки
515. Трітогенея — Афіна. Це її ім’я пояснюють по-різному. Найімовірніше пояснення — народжена на березі беотійської річки Трітону.
524] Й дух випускаючи. Раптом підбіг той, що цілив у нього,
525] Пейрой, і списа ввігнав йому близько від пупа, й на землю
526] Випали нутрощі всі, і тьма йому очі окрила.
527] Кинувсь Тоант етолієць, ледь Пейрой схиливсь, і ударив
528] В груди його над соском і списа встромив у легені.
529] Ближче Тоант підбігає і, вирвавши списа важкого
530] В нього з грудей, свій гострий вихоплює меч і, ввігнавши
531] Прямо в живіт, відбирає фракійцеві подих останній.
532] А обладунку не зняв: обступили убитого друзі,
533] З чубом на тім’ї фракійці, списи наставляючи довгі,
534] Й хоч був величний Тоант, і могутній, і мужністю славний,
535] Геть відігнали його, й відступив він, жахаючись серцем.
536] Так і лежали один біля одного в поросі поряд
537] Двоє вождів — фракійців і мідянозбройних епеїв.
538] А навкруги — з обох станів — багато загинуло й інших.
539] Битву цю гудити муж не наважився б навіть сторонній,
540] Хоч і без жодної шкоди, не ранений гострою міддю,
541] Вештався б він серед бою, й водила б Паллада Афіна,
542] Взявши за руку його, і від стріл і списів боронила.
543] В день той загинула сила-силенна троян і ахеїв,
544] В порох упавши чолом і один біля одного лігши.
