Поєдинок Гектора з Бантом, похорон полеглих
1] Мовивши так, від брами подався осяйливий Гектор,
2] Поруч ішов його брат Александр, обоє душею
3] Прагнули швидше почать воювати і з ворогом битись.
4] Так же, як бог мореплавцям тоді посилає жаданий
5] Вітер попутний, коли сосновими веслами бити
6] Хвилю вони потомились і м’язи їх мліть починали, —
7] Перед троянами так з’явились обидва жадані.
8] Від Александра поліг там Менестій, народжений в Арні,
9] Ареїтоїв потомок, якого озброєний києм
10] З Філомедусою мав велеокою Арни володар.
11] Гектор же списом загостреним втрапив у карк Ейонея
12] Під міднокутим обіддям шолома, й той зразу ослаб весь.
13] Главк, Гіпполоха нащадок, лікійських мужів поводатар,
14] Списа у плечі всадив Іфіноєві в січі жорстокій,
15] Дексія сину, в ту мить, як на свій мав скочити повіз, —
16] З повоза тут же упав він на землю і зразу ослаб весь.
9. “Ареїтоїв потомок… озброєний києм…” — Міфи розповідають про войовничого володаря беотійського міста Арни Ареїтоя, що користувався єдиною зброєю — залізною палицею. Його переміг аркадський володар Лікург, убив і забрав собі його зброю. Про це далі, в цій же самій пісні, рядки 138-156.
17] Щойно побачила їх ясноока богиня Афіна,
18] Як вони нищать аргеїв нещадно у січі жорстокій,
19] Кинулась зразу з вершин олімпійських вона і помчала
20] До Іліона священного. Це Аполлон із Пергама
21] Бачачи, вийшов назустріч, — бажав він троянам звитяги.
22] Стрілись обоє вони біля дуба, і перший до неї
23] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:
24] “Нащо це, так поспішаючи, доню великого Зевса,
25] Ти із Олімпу зійшла? Що великий твій дух схвилювало?
26] Може, бажаєш на користь данаїв мінливу звитягу
27] Перехилить? До троян же, що гинуть, нема в тебе жалю!
28] Ради послухай моєї — це краще було б набагато.
29] Тож припинім на сьогодні змагання воєнні між ними
30] Й січу шалену. Згодом нехай собі б’ються, аж поки
31] Вщент Іліон рознесуть, якщо вже так вашому серцю
32] Бажано, вічні богині, в руїнах це бачити місто”.
33] Відповідаючи, мовила так ясноока Афіна:
34] “Так, дальносяжче, хай буде! З думкою саме такою
35] Я із Олімпу й сама прибула до троян і ахеїв.
36] Та скажи, як ти хочеш війну поміж них припинити?”
37] Мовив тоді владар Аполлон, син могутнього Зевса:
38] “В Гектора, коней впокірника, смілість велику збудімо, —
39] Викличе, може, когось із данайських героїв хоробрих
40] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.
41] Діткнуті цим за живе в наголінниках мідних ахеї
42] Виставлять мужа самі, щоб із Гектором бився божистим”.
43] Мовив він так, і погодилась з ним ясноока Афіна.
44] Син же Пріамів коханий Гелен відчув своїм серцем
45] Волю богів, до якої по спільній прийшли вони згоді.
46] От підійшов він до Гектора й мовив таке йому слово:
47] “Гекторе, сину Пріамів, до Зевса розумом схожий!
48] Ради послухай моєї — тобі ж я доводжуся братом.
49] Хай посідають на землю з троянами разом ахеї,
50] Ти ж тоді найхоробрішого поміж ахеями виклич
51] Вийти один на один і в бою позмагатись завзятім.
52] Ще-бо не суджено вмерти тобі й досягнути кончини, —
53] Голос такий від богів, що живуть споконвіку, почув я”.
54] Мовив він так, і з великою радістю вчув його Гектор,
55] Вийшов між військ посередині й стримав фаланги троянські,
56] Спис посередині вткнувши, і всі посідали навколо.
57] Стримав тоді й Агамемнон красивоголінних ахеїв.
58] А ясноока Афіна і сам Аполлон срібнолукий,
59] Яструбів постать прибравши, удвох на високому сіли
60] Дубі всевладного батька, егідодержавного Зевса,
61] І милувались на воїв. Ті посідали рядами,
62] Міддю шоломів, списів і щитів наїжачившись густо.
63] Як від Зефіра, що раптом війнув, набігаючи брижі
64] Моря вкривають гладінь, аж море усе почорніє, —
65] Брижами так під рядами троян і ахеїв рівнина
66] Вся хвилювала. Став Гектор між лавами їх і промовив:
67] “Слухайте, Трої сини і красивоголінні ахеї!
68] Те вам скажу, до чого у грудях мій дух спонукає.
69] Клятви здійснить не дозволив нам високовладний Кроніон,
70] Але, замисливши лихо, призначив нам битись, аж доки
71] Або захищене баштами візьмете наше ви місто,
72] Або самі тут поляжете всі при човнах мореплавних.
73] Наймужніші-бо тут серед вас із мужів всеахейських.
74] В кого із них є у серці бажання зі мною змагатись,
75] Вийде нехай наперед — з богосвітлим Ректором битись.
76] Так говорю я, і Зевс хай буде між нами за свідка.
77] В разі противник здолає мене довголезою міддю,
78] Зброю хай зніме мою й віднесе до човнів крутобоких,
79] Тіло ж додому віддасть, щоб трояни і жони троянські
80] Мали можливість вогнем померлого труп спопелити.
81] В разі ж його подолаю, і дасть Аполлон мені славу,
82] Зброю із нього зніму й віднесу до священної Трої
83] Й там її в храмі меткого стрільця Аполлона повішу,
84] Тіло ж віддам однести до міцних добропалубних суден,
85] Щоб віддали його спаленню довговолосі ахеї
86] Й пагорб могильний насипали над Геллеспонтом просторим.
87] Скаже хто-небудь колись у людських поколіннях наступних,
88] На кораблі многовеслому в морі йдучи винно-темнім:
89] “Воїна, вмерлого в давню годину, ось пагорб могильний,
90] Мужнього в битві його пересилив осяйливий Гектор”.
91] Скажуть отак коли-небудь, і слава моя не загине”.
92] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо —
93] Сором було відмовлятись, прийняти ж той виклик боялись.
94] Врешті підвівсь Менелай і обурено став говорити,
95] З гнівним докором, аж серце тяжко у нього стогнало:
96] “Горе мені! О хвальки! Ахеянки-бо ви, не ахеї!
97] Ну ж і ганьба вас укриє тепер із страшних найстрашніша,
98] Якщо з данаїв ніхто не вийде із Ректором битись!
99] В землю, сидячи тут, у випар води оберніться!
100] Серця нема в вас у грудях, і випаде вам лиш неслава!
101] Сам проти нього я виступлю збройно. А жереб звитяги
102] Високо в небі безсмертні боги в своїй волі тримають”.
103] Мовивши так, обладунки прегарні він став одягати.
104] Тут би й життя тобі край, Менелаю, від рук нездоланних
105] Гектора, бо набагато могутніший був він за тебе, —
106] Стримали все ж тебе, кинувшись разом, державці ахейські.
107] Сам Агамемнон, Атреїв паросток широковладний,
108] Брата правицю схопив і, на ймення назвавши, промовив:
109] “Ти знавіснів, Менелаю, годованцю Зевсів! Не личить
110] Коїть дурниці тобі. Хоч і важко, а втриматись треба.
111] З мужем сильнішим од тебе не зважуйся зопалу битись,
112] З Гектором, сином Пріама, його-бо страхаються й інші,
113] Навіть Ахілл з ним вступати у бій, що веде нас до слави,
114] Йшов не без трепету, хоч набагато за тебе сильніший.
115] Отже, іди і спокійно сідай до свого товариства.
116] Іншого вишлють когось із Гектором битись ахеї.
117] Хоч і безстрашний він сам і бою запеклого спраглий,
118] Певен я, з радістю він коліна розправить, як вийде
119] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви”.
120] Цими словами умовив брата герой, була слушна
121] Мова його, й той послухав охоче. Із пліч Менелая
122] Товариші його з радістю тут же зняли усю зброю.
123] Нестор підвівся тоді з-між аргеїв і так до них мовив:
124] “Горе нам! Смуток великий на землю спадає ахейську.
125] Тяжко тепер заридає Пелей, сивочолий комонник,
126] Мудрий порадник і славний промовець серед мірмідонян!
127] Радісно так він мене у своєму розпитував домі
128] Та про аргеїв питав, про рід їх увесь і потомків.
129] А як почув би, що інші тремтять перед Гектором нині,
130] Руки свої до безсмертних він, певно, підніс би з благанням
131] Дух його з тіла послати мерщій до оселі Аща!
132] Був би я, Зевсе, наш батьку, й Афіно, і ти, Аполлоне,
133] Юний, як в дні, коли битись при водах швидких Келадонту
134] З лавами воїв пілоських аркадські зійшлись списоборці
135] Фейських твердинь недалеко, де хвилі Ярдану струмують!
136] Еревталіон аркадян очолював, муж богорівний,
137] Ареїтоя вождя він на плечах носив обладунок,
138] Ареїтой же божистий прозвання носив києзбройця, —
139] Так його звали й мужі, і жінки, підперезані пишно:
140] Він-бо не з луком, не з списом довженним ходив воювати, —
141] Києм залізним ворожі подолував легко фаланги.
142] Та Лікург його вбив, не силою лиш, а лукавством,
143] Десь у проході вузькім, де згуби не міг одвернути
144] Києм залізним, — Лікург його списом своїм вже навиліт
145] Встиг проколоти, і той навзнаки повалився на землю.
146] Зняв обладунки звитяжець, даровані мідним Ареєм.
147] Довго він сам їх носив, ідучи в колотнечу Арея,
148] А як постарів Лікург у покоях своїх владаревих,
149] Еревталіону, другові любому, дав їх носити.
150] Наймужніших на бій він у зброї цій став викликати.
151] Всі трепетали, боялись, ніхто не насмілювавсь вийти.
152] Але підбив мене дух мій незламний до бою вступити
153] З воєм зухвалим, хоч віком я був поміж них наймолодший.
154] Вийшов я битися з ним, і дала мені славу Афіна —
155] Впав від моєї руки ставніший, могутніший воїн
156] І розпростертий лежав, на всі боки розкинувшись важко.
157] Був би я знов молодий, і мав би я силу колишню,
158] Стрів би в бою тоді Гектор противника шоломосяйний!
159] Скільки не є тут між вами хоробрих мужів всеахейських,
160] Та немає охочих назустріч до Гектора вийти”.
133-135. Фея — портове місто в Еліді (західна частина Пелопоннесу, на узбережжі Іонійського моря), Ярдан — ріка там же, Келадонт — її притока.
161] Старець їм так докоряв, і дев’ять мужів підвелося.
162] Вийшов між ними найперший володар мужів Агамемнон,
163] Вслід Діомед за ним вийшов могутній, нащадок Тідея,
164] Слідом за ними Еанти, шаленої сповнені сили,
165] Ідоменей вслід за ними та Ідоменеїв товариш
166] Встав, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний,
167] Слідом за ним Евріпіл, осяйливий син Евемона,
168] Син Андремонів Тоант, а за ним Одіссей богосвітлий —
169] З Ректором битись вони богосвітлим усі зажадали.
170] Знову звернувся до них тоді Нестор, їздець староденний:
171] “Кидайте жереб по черзі тепер — кому припаде він,
172] Той допоможе нехай красивоголінним ахеям.
173] Він допоможе також і самому собі, якщо вийде
174] Цілий із жаху війни, із цієї жахливої битви”.
175] Так він сказав, і кожен з них, свій жеребок позначивши,
176] Кинув його у шолом Агамемнона, сина Атрея.
177] Вої ж тоді, до богів здіймаючи руки, молились.
178] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:
179] “Зевсе, наш батьку! Бантові хай чи сину Тідея
180] Випаде, чи пишнозлотних Мікен владареві самому!”
181] Так говорили вони, а Нестор, їздець староденний,
182] Взяв жеребки й потрусив у шоломі, й, як всі того прагли,
183] Випав Бантові жереб. Окличник проніс його колом,
184] Справа йдучи по зібранню, й показував славним ахеям.
185] Але ніхто за свого не признав його, кожен зрікався.
186] Врешті до того дійшов він, по зборах проходячи колом,
187] Чий був значок на отім жеребку, — д’ осяйного Банта.
188] Руку простяг він до нього, наблизившись, дав йому жереб.
189] Глянувши, той упізнав жеребок свій і з радісним серцем
190] Кинув під ноги на землю його і, озвавшись, промовив:
191] “Друзі, це мій жеребок, і сам я всім серцем радію,
192] Гектора-бо подолать богосвітлого я сподіваюсь.
193] Ви ж, поки я свою бойову налягатиму зброю,
194] До владаря помоліться, могутнього Зевса Кроніда,
195] Тільки безмовно, про себе, щоб вас не почули трояни.
196] Можна і вголос, проте, бо чого б це ми мали боятись!
197] Хто б не хотів мене силою змусить чи вмінням лукавим,
198] Не приневолить, однак, відступить, — не таким недолугим
199] На Саламіні-бо я, сподіваюсь, родився і виріс!”
200] Мовив він так, і вони помолились до Зевса Кроніда.
201] Так не один говорив, поглядаючи в небо широке:
202] “Зевсе, наш батьку, що з Іди владариш, великий, преславний,
203] Дай перемогу Бантові й слави окрий його сяйвом!
204] А коли Ректора любиш і дбаєш також і про нього,
205] То подаруй їм обом і силу однакову й славу!”
206] Мовили так, а Бант у мідь одягався блискучу.
207] А, бойовий обладунок на тіло увесь одягнувши,
208] Рушив на ворога він, як виходить Арей велетенський,
209] В бій ідучи поміж воїв, яких підбиває Кроніон
210] До ворожнечі у злобі взаємній, що душу з’їдає.
211] Так і Еант велетенський ішов тоді, захист ахеїв,
212] Грізним лицем усміхався, а знизу міцними ногами
213] Кроки широкі робив, довготінним стрясаючи списом,
214] Спостерігаючи це, душею раділи аргеї.
215] Трепет троян обійняв, і дрож їм пробіг по суглобах,
216] Навіть у Ректора в грудях сильніше забилося серце.
217] Та не міг вже ніяк він назад одступить і укритись
218] В лавах троянських, бо сам же його викликав він до бою.
219] Близько Еант підійшов, мов муром, надійно прикрившись
220] Мідним щитом семишкірним, що Тіхій зробив для героя,
221] Кращий поміж лимарями, а мав він у Гілі оселю.
222] З шкур од сімох бугаїв годованих злагодив щит він
223] Ясноблискучий, і восьмий ще шар був із міді на ньому.
224] Груди щитом цим закривши, Еант тоді, син Теламона,
225] Став перед Гектором близько й, йому похваляючись, мовив:
220-221. Гіла — місто в Беотії. Міф оповідає, ніби в Плі показували платан, під яким лимар Тіхій частував свого гостя Гомера, що там виконував свої пісні. Згадку про Тіхія Гомер нібито вставив до “Іліади” із вдячності за гостину.
226] “Гекторе, нині, коли ми один проти одного вийшли,
227] Знатимеш ясно, чи є між данаїв ще інші герої,
228] Окрім Ахілла, мужів переборця із лев’ячим серцем.
229] Біля своїх крутобоких човнів мореплавних лежить він,
230] На Агамемнона гнівом палаючи, пастиря люду.
231] Є ще між нами такі, що здатні з тобою зустрітись,
232] Навіть багато ще є. Починай же борню і змагання!”
233] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:
234] “Теламоніде Еанте божистий, володарю люду!
235] Годі зі мною тобі як з дитям розмовляти безсилим
236] Або з жоною, що в ділі воєннім не тямить нічого.
237] Добре на битвах-бо знаюся я і на мужоубивствах,
238] Знаюся, як у бою повертати направо й наліво
239] Щит сухошкірий та в січі кривавій із нй*м виступати;
240] Знаю, як з повозом кінним у вир бойовий уриватись,
241] Знаю, як танець Арея вести у бою рукопашнім.
242] Та на такого, як ти, крадькома нападати не хочу,
243] Підступом діючи, — тільки одверто, аби лише вдало!”
244] Мовивши так і метнувши свого довготінного списа,
245] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,
246] В мідну поверхню, що шаром ще восьмим лежала на ньому.
247] Шість шкуратяних шарів пронизав у нім спис непоборний,
248] В сьомому шарі застряг. Розмахнувшись тоді, в свою чергу,
249] Богонароджений кинув Еант довготінного списа
250] І Пріамідові втрапив у щит його рівноокруглий.
251] Наскрізь пробив броню осяйну тоді спис величезний
252] І, через панцир пройшовши, оздоблений дуже майстерно,
253] Сину Пріама хітона роздер саме проти пахвини
254] Спис той. Та він одхилився і чорної смерті уникнув.
255] Повиривали руками обидва списи свої довгі
256] Й знову зчепились, неначебто леви оті кровожерні
257] Чи кабани лісові, нездоланної сповнені сили.
258] Гектор Бантові в щит посередині списом ударив,
259] Міді, проте, не пробив, тільки вістря у нього зігнулось.
260] Кинувсь Еант на щит супротивника й з розмаху наскрізь
261] Списом пройняв, і хитнувся герой, що вперед поривався,
262] Ранений в шию, і чорна, струмуючи, кров полилася.
263] Не припинив боротьби, проте, Гектор шоломосяйний,
264] Лиш відступив і, схопивши рукою могутньою камінь,
265] Що серед поля лежав, важкий, почорнілий, пошерхлий,
266] Влучив Бантові він у страшний його щит семишкірний,
267] Прямо в опуклу середину, так що аж мідь задзвеніла.
268] Слідом за ним і Еант, набагато ще більший схопивши
269] Камінь, як жорно млинове, і ним розмахнувшися, кинув
270] Із неймовірною силою, й в щит посередині втрапив,
271] Ранивши Гектору милі коліна, і навзнак упав він,
272] Груди прикривши щитом. Та підвів Аполлон його зразу ж;
273] І на мечах врукопаш вони стали б рубатися зблизька,
274] Якби не вісники Зевса й окличники смертного люду,
275] Що підійшли до них, — цей від троян, а той від ахеїв
276] Мідянозбройних — Ідей і Талфібій, розумні обидва.
277] Берла вони поміж них простягли, і окличник троянський
278] Слово промовив Ідей, досвідчений в мудрих порадах:
279] “Годі вам, любі сини! Припиніть ви борню і змагання!
280] Ви ж обидва водно хмаровладному Зевсові любі,
281] Ви обидва хоробрі бійці — це побачили всі ми,
282] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі”.
283] Відповідаючи, мовив до нього Еант Теламоній:
284] “Хай же, Ідею, слова твої й Гектор так само повторить.
285] Викликав сам на двобій найсміліших мужів він ахейських.
286] Хай же і зараз почне, а я вслід за ним підкорюся”.
287] В відповідь Гектор великий сказав йому шоломосяйний:
288] “Обдарував тебе бог і силою, й зростом, Еанте,
289] Й розумом, та й на списах ти найкращий боєць між ахеїв,
290] Тим-то давай припинім на сьогодні борню і змагання
291] Збройне. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
292] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу.
293] Ось уже ніч западає, а добре скоритися ночі.
294] Як же ахеїв обрадуєш ти при човнах мореплавних,
295] А щонайперше рідних та друзів, які є у тебе.
296] Я ж у великому місті владики старого Пріама
297] Радістю втішу троян і в довгім одінні троянок,
298] Що до оселі богів за мене молитися прийдуть.
299] Тож обміняймось багатими нині з тобою дарами,
300] Щоб говорив про нас кожен з троян і кожен з ахеїв:
301] “Билися в лютій вони ворожнечі, що душу з’їдає,
302] А розійшлись після бою у злагоді й дружбі взаємній”.
303] Мовив це й дав він Бантові срібноцвяхований меч свій
304] Разом із піхвою й гарно скроєним пасом ремінним,
305] А Теламоній віддав йому пояс, шо пурпуром сяяв.
306] Так розлучились вони, і пішов з них один до ахеїв,
307] Другий — до шумного війська троян. А ті серцем раділи,
308] Дивлячись, як повертається цілий до них і здоровий
309] Гектор, що сили Еанта і рук нездоланних уникнув, —
310] В місто його повели, хоч живим уже бачить не ждали.
311] Так повели і Еанта красивоголінні ахеї
312] До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.
303-305. Коментатори вказують: Еант загинув, кинувшись на меч, який йому подарував Гектор, а Ахіллес, убивши Гектора, прив’язав його труп до колісниці поясом, якого одержав Гектор у дар від Еанта. Звідси й грецьке прислів’я, що навіть і дарунок ворога шкодить. Найвідоміше це прислів’я у тій формі, якої надав йому Вергілій: “Данайців боюсь і з дарами прибулих” (“Енеїда”, II, 49. Переклад М. Білика).
313] Як у намети вони зібрались до сина Атрея,
314] Взявши бика п’ятирічного, — владар мужів Агамемнон
315] В жертву приніс задля них всемогутньому Зевсу Кроніду.
316] Оббілували і, шкуру обдерши, всього порубали,
317] Дрібно порізали й кожен шматок на рожен настромили,
318] Потім старанно засмажили й згодом з рожнів познімали,
319] І, закінчивши роботу, до гойної учти взялися,
320] Нарівні всіх частували, ніхто не лишивсь без частунку.
321] М’яса довженним шматком із самої хребтини Еанта
322] Почастував Агамемнон, Атреїв син широковладний.
323] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
324] Перший снувати свої міркування почав староденний
325] Нестор, що завжди поради умів подавати найкращі.
326] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
327] “Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
328] Довговолосих багато ахеїв тут голови склали,
329] Темну кров їх пролив біля хвиль повноводних Скамандру
330] Буйний Арей, і спустилися душі їх всі до Аїду.
331] От чому треба, щоб зранку війну припинили ахеї,
332] Ми ж зберемось, і на мулах сюди й на волах привеземо
333] Вбитих тіла, й недалеко від наших човнів мореплавних
334] Спалимо їх, щоб кожен дітям хоч кості батьків їх
335] Міг привезти, як повернемось ми до своєї вітчизни.
336] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, ми насиплем
337] Серед рівнини і зразу ж зведемо навколо високі
338] Стіни для захисту нам і нашим човнам мореплавним.
339] А посередині вправлену міцно поставимо браму,
340] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
341] Зовні, за стінами близько, ми рів прокопаєм глибокий.
342] Стан оббігаючи наш, він кінних затримає й піших
343] В час, коли наступом рушать трояни на нас войовничі”.
344] Так він сказав, і всі владарі його мову схвалили.
345] А в іліонськім акрополі, близько від дому Пріама,
346] Страшно бурхливе троян вирувало тим часом зібрання.
347] Першим Антенор розсудливий став серед них говорити:
348] “Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
349] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
348. Дардан — син Зевса, предок Пріама. Отже, дарданіди — нащадки Дардана. В переносному розумінні — троянці.
350] Нині ж, давайте, вернімо Атрідам Єлену аргейську
351] Разом зі скарбом її. Адже й досі, ламаючи клятви,
352] Ми цю провадим війну. Нічого я доброго з цього
353] Не сподіваюсь, якщо ми не зробимо так, як я раджу”.
354] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця Єлени
355] Пишноволосої встав чоловік, Александр богосвітлий,
356] Відповідаючи, він йому слово промовив крилате:
357] “Не до вподоби мені, Антеноре, оте, що ти мовив!
358] Міг би ти іншу, напевно, подати нам кращу пораду.
359] А якщо справді, без жарту, ти все це обдумано мовив,
360] То, мабуть, розум у тебе самі одібрали богове.
361] Тож до троян, упокірників коней, хотів би я мовить.
362] Прямо скажу я тепер: не віддам я дружини своєї.
363] Скарб же, що з Аргоса з нею привіз я до нашого дому,
364] Весь я готов повернуть, ще й од себе до нього додати”.
365] Так він промовив і сів. Із свого тоді місця підвівся
366] Старець Пріам Дарданід, до безсмертних подібний порадник.
367] З наміром добрим до них він почав говорити й промовив:
368] “Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
369] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
370] Йдіть і, як завжди, вечерю у місті своїм споживайте
371] Та не забудьте про варту й про що кому слід пильнувати.
372] До кораблів крутобоких хай піде Ідей на світанку
373] Й скаже Атрея синам, Агамемнону із Менелаєм,
374] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався.
375] Хай ще й таке перекаже їм” слово розумне, чи згодні
376] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
377] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
378] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу”.
379] Так він сказав, і слухали всі, і з ним були згодні.
380] Стали війська по загонах вечерю свою споживати.
381] До кораблів крутобоких подався Ідей на світанку,
382] Тут він данаїв застав, Ареєвих слуг, на зібранні
383] Біля корми корабля Агамемнона. От перед ними
384] Став посередині й так промовляв голосистий окличник:
385] “Сину Атреїв і ви, найславніші вожді всеахейські!
386] Славний Пріам та інші трояни достойні звеліли
387] Переказати, чи буде для вас те приємне і миле,
388] Що говорив Александр, від якого і розбрат почався:
389] Скарб, що в своїх Александр кораблях крутобоких до себе
390] В Трою привіз — бодай би він з ними раніше загинув! —
391] Все він готов повернуть, ще й од себе до нього додати.
392] А Менелая славетного шлюбної, каже, дружини
393] Він не віддасть, хоч трояни до того його й спонукали.
394] Та доручили ще й інше вам слово сказати, чи згодні
395] Перепочить од війни злошумливої, поки ми вбитих
396] Спалимо. Згодом ми знову почнемо змагання, аж поки
397] Нас божество не розніме, комусь дарувавши звитягу”.
398] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
399] Але нарешті озвався тоді Діомед гучномовний:
400] “Нам не годиться тепер ні скарб Александрів приймати,
401] Ані Єлену саму! Нерозумній дитині й то ясно,
402] Що для троян уже злої загибелі сіті готові!”
403] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
404] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
405] От до Ідея звернувся тоді володар Агамемнон:
406] “Чув ти, Ідею, і сам ті слова, що сказали ахеї,
407] Те, що у відповідь мовили. Згоден цілком я із ними.
408] А щоб померлих спалить, проти цього і я не перечу.
409] Не подобає-бо нам зволікати із мертвих тілами.
410] Скоро померли вони — їх треба вогнем заспокоїть.
411] Гери муж громоносний за свідка хай Зевс мені буде!”
412] Мовлячи так, до безсмертних богів він здійняв своє берло.
413] До Іліона священного тут же Ідей повернувся.
414] Разом зібравшись, трояни й дарданці на площі сиділи
415] Й ждали всією громадою, поки Ідей від ахеїв
416] Вернеться. От він вернувся й, між них посередині ставши,
417] Все, як було, розповів. Заходились негайно трояни
418] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
419] З другого боку, й аргеї з човнів мореплавних спішили
420] Звозити мертвих — одні, а інші — рубати дерева.
421] Сонце промінням новим вже навколо осяяло ниви,
422] З плавно пливучих глибин Океану зійшовши на світлий
423] Шлях свій небесний, як стрілись у полі обидва загони.
424] Важко було впізнавать серед мертвих їм кожного мужа,
425] Поки зчорнілої крові із трупів не змили водою;
426] Сльози гіркії ллючи, їх на повози зносили потім.
427] Вголос ридать боронив їм Пріам, і безмовно трояни
428] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
429] І, попаливши вогнем, в Іліон повертались священний.
430] З другого боку, так само і мідноголінні ахеї
431] Мертвих складали на вогнища, тяжко сумуючи серцем,
432] І, попаливши вогнем, до човнів крутобоких вертались.
433] Вдосвіта другого дня, коли з ночі ще ледь розвиднялось,
434] Вже круг багаття зібрались добірні синове ахейські,
435] Пагорб могильний над вогнищем, спільний для всіх, спорудили
436] Серед рівнини й навкруг повиводили зразу ж високі
437] Вежі на захист собі і їхнім човнам мореплавним.
438] А посередині вправлену міцно поставили браму,
439] Щоб через неї проїхати кінні могли колісниці.
440] Зовні, за стінами близько, ще й рів прокопали глибокий,
441] Довгий, широкий, а вздовж його палі міцні повбивали.
442] Так в своїм стані трудилися довговолосі ахеї.
443] В час той боги сиділи круг Зевса, що блискавки мече,
444] Й спостерігали великі діла міднозбройних ахеїв.
445] З словом звернувся до них Посейдон, землі потрясатель:
446] “Зевсе, наш батьку, хто з смертних на всьому просторі земному
447] Задуми й наміри схоче тепер виявляти безсмертним?
448] Глянь же на мур, що звели його довговолосі ахеї
449] Круг кораблів, ще й навколо глибоким його обкопали
450] Ровом! А чи принесли ж і безсмертним вони гекатомби?
451] Скрізь ця лунатиме слава, де промінь світання сягає.
452] Те ж, що, працюючи, місто поставили ми з Аполлоном
453] Лаомедонту-героєві, піде назавжди в непам’ять!”
452-453. Згідно з міфом, мури Трої для владаря Лаомедонта вибудували боги Аполлон і Посейдон. Лаомедонт відмовився заплатити за це, і боги наслали на його володіння потвору, що пожирала людей. Оракул прорік, що Лаомедонт може звільнитися від страховиська лише тоді, коли віддасть йому свою дочку Гесіону. Геракл убив потвору і визволив Гесіону. Та Лаомедонт ошукав Геракла, не давши йому обіцяних в нагороду за подвиг коней, і Геракл скарав його смертю.
454] З гнівним обуренням мовив у відповідь Зезс хмаровладний:
455] “Що це ти кажеш, землі потрясателю вельмимогутній?
456] Хай би цих задумів інший з богів побоявся безсмертних,
457] Слабший багато за тебе й руками і силою духу, —
458] Скрізь твоя слава лунає, де промінь світання сягає!
459] Слухай же, прийде ще час, коли довговолосі ахеї
460] Із кораблями своїми поїдуть до рідного краю,
461] Вщент поруйнуєш ті мури і скинеш весь груз той у море,
462] А узбережжя розлоге ізнову пісками укриєш,
463] Щоб від великого муру ахейського й сліду не стало”.
464] Так між собою тоді богове про це розмовляли.
465] Сонце тим часом зайшло, і справу скінчили ахеї.
466] Потім биків закололи й вечеряти сіли в наметах.
467] В час той до них із вином кораблі прибули мореплавні
468] З Лемносу, що спорядив для ахеїв Евней, син Ясона,
469] Люду вождя, з яким Ппсіпіла його породила.
470] Двом Атрея синам, Агамемнону та Менелаю,
471] Тисячу мірок вина послав Леонід у дарунок.
472] Там же черпали вино собі довговолосі ахеї,
473] Хто, обмінявши за мідь, а хто за блискуче залізо,
474] Хто за шкуру волячу, а хто і за цілу корову,
475] Хто за невільника навіть. І учту бучну влаштували.
476] Так цілу ніч провели тоді довговолосі ахеї
477] В стані своїм, а трояни й союзники їх — в Іліоні.
478] Так цілу ніч, лихе замишляючи, Зевс велемудрий
479] В небі гримів, аж страхом блідим їх усіх огорнуло.
480] З кубків на землю вино проливали вони, і ніхто з них
481] Пити не смів, не вчинивши раніш узливання Кроніду.
482] Врешті всі полягали і сну споживали дарунки.
468. Ясон (Іасон) — герой міфічного походу аргонавтів до Колхіди по золоте руно.
