Перервана битва
1] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
2] Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний
3] На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.
4] Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:
5] “Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!
6] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
7] Хай же ніхто із богів — чоловіча то стать чи жіноча —
8] Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться
9] Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу^жінчити.
10] А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,
11] Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,
12] Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,
13] Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,
14] В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,
15] Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,
16] В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.
17] Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.
18] Хочете, може, самі ви, богове, упевнитись в тому, —
19] Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю
20] Та ухопіться разом за нього, боги і богині,
21] Але стягнути із неба на землю причинця усього,
22] Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!
23] А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,
24] То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.
25] Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу
26] Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.
27] От я наскільки за всіх — за людей і безсмертних — сильніший”.
13. Тартар — найглибша і найтемніша частина підземного світу, Аїду. її уявляли за схемою типової давньогрецької в’язниці, де під основною будівлею була ще й підземна частина, — темниця, яма.
28] Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,
29] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
30] Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:
31] “Батьку Кротоне, над усіма владарями найвищий!
32] Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,
33] Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,
34] Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.
35] Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.
36] Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,
37] Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву”.
38] Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:
39] “Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом
40] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний”.
41] Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих
42] Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;
43] В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,
44] Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю
45] Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,
46] Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.
47] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
48] В Гар гар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.
49] Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,
50] Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.
51] Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині
52] Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.
48. Гаргар — одна з верховин гори Іди.
53] Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї
54] Саме кінчали і зброю уже почали одягати.
55] З другого боку, й трояни також готувались до бою,
56] Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,
57] Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.
58] Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло
59] Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.
60] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
61] Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля
62] Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись
63] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
64] Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
65] Тих, що губили і гинули, й кров’ю земля підпливала.
66] З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,
67] Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.
68] А як дійшло до середини неба високого сонце,
69] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
70] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —
71] Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.
72] І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв —
73] Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся
74] Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.
75] Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю
76] Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,
77] Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.
78] Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,
79] Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.
80] Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,
81] Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени
82] Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,
83] В тім’я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,
84] Грива рости починає — це найнебезпечніше місце.
85] З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.
86] Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.
87] Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись
88] Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька
89] Вбігли в саме сум’яття із їхнім візничим одважним
90] Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,
91] Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,
92] Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:
93] “О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
94] Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?
95] Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!
96] Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!”
97] Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,
98] До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.
99] Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,
100] Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого
101] Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:
102] “Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!
103] Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,
104] Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.
105] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то
106] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині
107] Мчати туди і сюди — у погоні і втечі так само.
108] Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.
109] Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм
110] Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,
111] Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій”.
112] Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.
113] Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати —
114] Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.
115] Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.
116] Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,
117] Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.
118] Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,
119] Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,
120] Еніопея, сина відважного духом Фівея, —
121] Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди
122] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
123] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
124] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Ректору серце.
125] Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати
126] Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні
127] Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він
128] Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов
129] Із батогом на повіз — бистрими правити кіньми.
130] Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.
131] Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,
132] Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:
133] Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю —
134] Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.
135] Полум’я грізне знялося від сірки, що буйно палала.
136] Переполохані збилися під колісницею коні.
137] В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,
138] Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:
139] “Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!
140] Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?
141] Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю
142] Славою, — згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,
143] Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,
144] Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший”.
145] Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:
146] “Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,
147] Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!
148] Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:
149] “До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!”
150] Скаже з хвальбою, й тоді — хай земля мене швидше поглине”.
151] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:
152] “Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!
153] Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,
154] Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,
155] Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,
156] Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!”
157] Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней
158] У бойове сум’яття. Йому вслід і трояни, і Гектор
159] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.
160] Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:
161] “Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних —
162] Місцем почесним, і м’ясом найкращим, і келихом повним.
163] Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.
164] Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури
165] Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою
166] До кораблів своїх, — смерть наведу я на тебе раніше”.
167] Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:
168] Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?
169] Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,
170] Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,
171] Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.
172] Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:
173] “Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
174] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
175] Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє
176] І перемогу, і славу велику, й данаям — загибель!
177] Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували
178] Мури слабкі та нікчемні, — не стримать їм нашої сили!
179] Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.
180] А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,
181] То пам’ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.
182] Полум’ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,
183] Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих”.
184] Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:
185] “Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!
186] Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,
187] Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,
188] Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,
189] І підливала вина, коли прагло вам серце напою,
190] Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.
191] Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем
192] Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,
193] Нібито він золотий — і сам, і до нього руків’я,
194] Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем
195] Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.
196] Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,
197] Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних”.
185. Клички коням дано переважно за мастю: Ксант — буланий, Подарг — білоногий (або, згідно з іншою інтерпретацією, прудконогий), Етон — гнідий, Ламп — білий.
198] Мовив він так з похвальбою. З досади володарка Гера
199] Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.
200] До Посейдона вона, до великого бога звернулась:
201] “Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе
202] Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?
203] Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги
204] Стільки привозили їх, — поможи їм здобути звитягу!
205] Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,
206] Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, —
207] Сумно йому довелось би сидіти самому на їді”.
203. Геліка і Еги — міста в Ахаї, відомі як осередки культу Посейдона.
208] З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:
209] “Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!
210] Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,
211] Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший”.
212] Так між собою вони розмову провадили щиру,
213] В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі
214] Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,
215] Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний
216] Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.
217] Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,
218] Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка
219] Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.
220] Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,
221] В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,
222] На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,
223] Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули —
224] Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,
225] Так і в Ахілловім стані, — обоє з країв поставали
226] Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.
227] Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:
228] “Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!
229] Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,
230] Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,
231] М’яса биків пряморогих там поїдаючи вволю
232] І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,
233] Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень
234] Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті
235] Гектора, — скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!
236] Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною
237] Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?
238] На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,
239] Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.
240] Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,
241] Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.
242] Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:
243] Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,
244] Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!”
245] Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,
246] Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,
247] З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,
248] В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.
249] Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,
250] 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.
251] Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,
252] Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.
253] Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,
247. Орел — Зевсів птах. Поява орла — ознака того, що Зевс зглянувся на благання.
254] Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,
255] Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.
256] Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,
257] Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,
258] Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима
259] Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.
260] З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.
261] Слідом — Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,
262] Далі — обидва Еанти, шаленої повні відваги,
263] Далі ще — Ідоменей із товаришем Ідоменея
264] Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;
265] Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве’мона син світлосяйний;
266] Тевкр був за ними дев’ятий, — гнучкий напинаючи лук свій,
267] Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.
268] Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,
269] Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою
270] Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,
271] Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався
272] Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.
273] Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?
274] Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,
275] Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,
276] Амопаон, Поліе’мона син, із бійцем Меланіппом, —
277] Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.
278] Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,
279] Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,
280] Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:
281] “Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!
282] Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям
283] І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,
284] В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.
285] Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.
286] Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.
287] Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна
288] Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,
289] Першому я після себе тобі дам почесний дарунок —
290] Або триніжок, або колісницю із парою коней,
291] Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе”.
292] Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:
293] “Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?
294] Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене —
295] Не спочиваю, — з дня, як троян ми до міста прогнали,
296] Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.
297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,
298] Глибоко в тіло вони уп’ялись юнакам войовничим,
299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю”.
300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає
301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама
303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;
304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила
305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.
306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,
307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,
308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.
309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає
310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
311] Схибив він знову, — стрілу Аполлон відхилив йому бистру,
312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:
313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди
314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,
317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати
318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,
319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.
320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю
321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,
322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.
323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,
324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор
325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї
326] Груди йому відокремлює — найнебезпечніше місце! —
327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,
328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.
329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.
330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата —
331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.
332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, —
333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, —
334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.
335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,
336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.
337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.
338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,
339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду
340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, —
341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,
342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.
343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато
344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,
345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями
346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали
347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,
348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих
349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.
350] Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера
351] І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:
352] “Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,
353] Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?
354] Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель
355] Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує
356] Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!”
357] В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:
358] “Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,
359] В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,
360] Та мій батько недобрими в серці лютує думками,
361] Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.
362] Він не згадає, як часто я сина його рятувала,
363] Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.
364] Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина
365] Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.
366] О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,
367] Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового
368] Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,
369] То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!
370] Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,
371] Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,
372] Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.
373] Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.
374] Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,
375] Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,
376] В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,
377] Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,
378] Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.
379] Тож не один із троян своїм м’ясом і жиром наситить
380] Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!”
363. Еврістей — син Стенела і внук Персея. В день, коли мав народитися Геракл, Зевс вихвалявся, що ось народиться могутній герой, який пануватиме над усіма сусідніми народами й над усім тим родом, що походить від самого Зевса (Персеїди). Гера ж подіяла так, що раніше від Геракла народився Еврістей. Таким чином герой Геракл став слугою полохливого й недолугого Еврістея. За його наказом Геракл мусив звершити дванадцять подвигів, останнім з них був той, про який тут іде мова, — треба було винести з Аїду страшного триголового пса Кербера. Бог підземного царства дав дозвіл забрати пса в тому разі, якщо Геракл зуміє приборкати його, не вживаючи зброї. Геракл придушив шию пса, зв’язав його й приніс показати Еврістеєві, а потім знову відніс до Аїду. В цьому Гераклові допомагала Афіна.
381] Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера —
382] Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней
383] Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.
384] Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
385] Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,
386] Ніжноузорний, м’який, що своїми руками зіткала,
387] І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,
388] В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,
389] В полум’яну колісницю ввійшла і спис ухопила
390] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
391] Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.
392] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,
393] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
394] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
395] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
396] В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.
397] Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,
398] І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:
399] “Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм
400] Мчати вперед, — не на добре ця звада зі мною їм вийде!
401] Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:
402] Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,
403] З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,
404] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
405] їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.
406] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
407] Геру ж не так я виную, не так обурений нею, —
408] Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла”.
409] Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда
410] З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.
411] Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,
412] їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:
413] “Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?
414] Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.
415] Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:
416] Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,
417] З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,
418] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
419] Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.
420] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
421] Геру ж не так він винує, не так обурений нею, —
422] Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.
423] Ти ж, поганюча, ти — сука безстидна, якщо на самого
424] Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись”.
425] Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.
426] Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:
427] “Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи
428] Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.
429] Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,
430] Як кому випаде. Хай олімпієць у серці розсудить
431] Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить”.
432] Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.
433] З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней
434] І до божистого жолоба поводом їх прив’язали,
435] А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,
436] Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,
437] Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.
438] Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней
439] З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.
440] Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,
441] Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.
442] Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім
443] Сів, — під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.
444] Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера
445] Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.
446] Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;
447] “Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?
448] Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,
449] Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!
450] Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,
451] Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,
452] Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,
453] Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.
454] Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:
455] На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,
456] Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних”.
457] Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.
458] Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.
459] Слухала мовчки Афіна й ні слова на те*не сказала,
460] Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.
461] Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:
462] “О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
463] Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,
464] Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,
465] Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.
466] Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.
467] Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,
468] Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву”.
469] Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:
470] “Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,
471] Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше
472] Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.
473] В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,
474] Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий
475] В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,
476] В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.
477] Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він
478] Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю
479] Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,
480] В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,
481] Навіть без радості вітру, — лиш Тартар глибокий навколо, —
482] Хоч би й туди у блуканнях зайшла, — твій гнів роз’ярілий
483] Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!”
479. Япет (Іапет) — титан, син Урана і Геї, якого Зевс, як і Кроноса, ув’язнив у глибинах Тартару.
480. Гіперіон — епітет-ім’я сонця і бога сонця Геліоса.
484] Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.
485] Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,
486] Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.
487] їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,
488] Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.
489] Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,
490] Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,
491] В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.
492] З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм
493] Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він
494] Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому
495] Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.
496] Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:
497] “Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
498] Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,
499] Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.
500] Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала
501] Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.
502] Але тим часом і ми скорімося темряві ночі
503] Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих
504] Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;
505] Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших
506] З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,
507] Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.
508] Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,
509] Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,
510] 1 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї
511] Не поривались тікать по хребтові широкого моря,
512] Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,
513] Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,
514] Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу
515] На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло
516] На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!
517] Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,
518] Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними
519] Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.
520] 1А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий
521] Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,
522] Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.
523] Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.
524] Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,
525] Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.
526] Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.
527] Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,
528] Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.
529] Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,
530] Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,
531] На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.
532] Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,
533] Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я
534] Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.
535] Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе
536] Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших
537] Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих
538] Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно
539] Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,
540] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,
541] Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!”
542] Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.
543] Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,
544] До колісниць своїх віжками їх поприв’язував кожен;
545] Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших
546] З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,
547] Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато
548] І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.
549] Пахощі жиру солодкі до самого неба двносив
550] Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,
551] Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,
552] І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.
553] Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи
554] На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.
555] Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі
556] Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,
557] Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів’я,
558] Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,
559] Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, —
560] Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою
561] Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.
562] Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо
563] По п’ятдесят чоловік, осяяних полум’ям світлим.
564] Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,
565] На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.
