Зміст шістнадцятої пісні. День тридцять сьомий
Телемах приходить до Евмея, і той приймає його з великою радістю. Він посилає Евмея в місто сповістити Пенелопу про повернення сина. Одіссей, підкоряючись Афіні, відкривається Телемахові; вони обмірковують разом, як умертвити женихів. Тим часом ці останні, підбурювані Антіноєм, змовляються вчинити замах на Телемахове життя; але Амфіном радить їм насамперед довідатись про Зевсову волю. Пенелопа, дізнавшись про їх змову, докоряє Антіноєві; Еврімах лицемірно намагається її заспокоїти. Евмей повертається до своєї оселі.
Упізнання Одіссея Телемахом
Вдосвіта встав Одіссей, і з божистим удвох свинопасом
Стали сніданок собі готувати, вогонь розпаливши,
А пастухів вони пасти свиней перед тим відрядили.
Враз підійшов Телемах, але чуйні собаки гавкучі
5] Все ж не загавкали. Та спостеріг Одіссей богосвітлий —
Пси завиляли хвостами, і кроки людини почув він,
І до Евмея озвався, промовивши слово крилате:
“Хтось там, Евмею, до тебе прийшов, — якийсь твій товариш
Чи із знайомих хто-небудь, — не гавкають чуйні собаки,
10] Тільки хвостами виляють, та й кроки чиїсь-то я чую”.
Ще не скінчив він і мови цієї, як син його любий
Став на поріг. Свинопас здивовано з місця схопився
Й виронив посуд із рук, в якому іскристе вино він
Саме з водою мішав. До господаря кинувсь назустріч,
15] Голову став цілувати, й ясних його ока обидва,
Й руки обидві, а з лиць його сльози ряснії збігали.
Так наче батько, що рідного в щирій любові вітає
Сина, який з чужини по десятому році вернувся,
Одинака, що пізно родився, тривоги завдавши, —
20] Так Телемаха божистого став свинопас богосвітлий
І обнімати, й всього цілувать, наче смерті уник він.
Врешті спромігся крізь сльози промовити слово крилате:
“Світло ясне моє, ти вже вернувсь, Телемаху! Не думав
Я тебе бачити з дня, як відплив з кораблем ти на Пілос!
25] Ну-бо, заходь же, дитя моє любе, дай глянуть на тебе,
Втішитись дай, що ти прямо сюди з чужини повернувся!
Ти-бо не часто у нас, пастухів, тут у полі буваєш,
Більше у місті живеш. І як тобі не остогидне
Бачити там увесь час юрбу женихів знахабнілих!”
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Так воно й буде, татуню. Прибув я сюди задля тебе,
Щоб і побачити навіч тебе, й твоє слово почути,
Чи то удома ще мати моя, чи, може, із нею
Інший вже хтось одруживсь, Одіссеєве ж ложе самотнє
34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.
35] Навіть уже й не застелене, лиш павутинням запнуте”.
В відповідь мовив йому свинопас, розпорядник пастуший:
“Досі душею незламна вона і весь час непохитна
Дома сама пробуває, і в смутку й сльозах безустанних
Ночі безсонні і дні їй безрадісно довгі минають”.
40] Мовивши так, він од нього прийняв мідногострого списа,
Й через камінний поріг увійшов Телемах тоді в хату.
З місця свойого підвівсь перед ним Одіссей, його батько.
Та Телемах його стримав і мовив, озвавшись до нього:
“Гостю, сиди! Для себе ми й інше тут знайдемо місце
45] В нашій хатині. Ось чоловік цей мене десь посадить”.
Так говорив він, і сів той на місце своє. Свинопас же
Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном.
Сів на цім місці тоді й улюблений син Одіссеїв.
Потім в мисках дерев’яних подав свинопас їм печене
50] М’ясо, яке від вечері вчорашньої в нього лишалось,
В кошики плетені хліба з верхом поклав їм небавом,
В чаші кленовій вино розмішав їм, як мед той, солодке,
Справивши все це, він проти божистого сів Одіссея.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
55] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Богоподібного врешті спитав Телемах свинопаса:
“Звідки, татуню, прибув цей чужинець? І як мореплавці
В нашу Ітаку його привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас він дістався”.
60] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
“Зараз, дитя моє любе, всю правду тобі розповім я.
Хвалиться він, що родом з просторого Криту походить,
Що в багатьох він містах побував, серед різного люду,
В довгих блуканнях, — таку божество йому випряло долю.
65] Зараз же він, з корабля переїжджих феспротів утікши,
В хату до мене прийшов, — його я тобі доручаю.
Зробиш, як знаєш, а він допомоги благає твоєї”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Словом, Евмею, своїм боляче мені серце ти вразив.
70] Як же у домі своєму чужинця я можу прийняти?
Ще молодий-бо, на руки свої я покластись не можу,
Щоб захиститись од мужа, що кривдити нас починає.
Мати моя своїм серцем і досі ще надвоє важить —
Чи залишатись зі мною і дому свого пильнувати,
75] Ложе шануючи мужове й славу свою у народі,
Чи за котримсь із ахеїв піти, найзначнішим між тими,
Хто її сватає, з тим, хто дарунків приносить найбільше.
Гостя ж чужинця, якщо вже прибув до твойого він дому,
В плащ і хітон одягну та в інше одіння красиве,
75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.
80] Меч йому дам двоєсічний і пару сандалій на ноги
І споряджу, куди серцем своїм і душею він прагне.
А якщо хочеш, то сам в цій хатині ти ним попіклуйся,
Я ж йому й одіж сюди надішлю, і все, що потрібно
Для харчування, щоб ти з товариством своїм не втрачався.
До женихів же у місто іти йому в кожному разі
Я б не дозволив, бо надто нахабні вони і зухвалі.
Не поглумились би з нього на прикрість мені і досаду.
А одному, хоч би й дужому, проти громади такої
Важко що-небудь зробить, — все одно вони будуть сильніші”.
90] В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
“Друже, якщо і мені тут вільно втрутитися в мову, —
Любе моє виривається серце з грудей, коли чую,
Скільки безчинств женихи, як розказуєш ти, натворили
В домі твоїм, проти волі такого, як ти, чоловіка.
95] От що скажи мені: ти добровільно піддавсь їм чи, може,
Всі тебе люди ненавидять, голосом ведені божим?
Чи на братів нарікаєш, бо вправі на них покладатись,
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Був би такий я, як ти, молодий і з такою ж душею,
100] Чи Одіссея б я був бездоганного син, а чи й сам він, —
Вернеться ще він з блукань, ще дає на те доля надію, —
Хай мені голову вражий зітне чужоземець, якщо я
Згубою сам не нагряну на всіх женихів знахабнілих,
До Одіссея, сина Лаерта, у дім увійшовши.
105] Хоч би юрбою мене одного вони всі й подолали,
Краще убитим у домі своєму волів би я бути
Й трупом лягти, ніж без краю на їхні безчинства дивитись,
Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових
Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять,
110] Як розливають вино і всі прощають припаси
Так безрозсудно, безтямно, без краю-кінця і без глузду”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Зараз, чужинче, одверто всю правду тобі розповім я:
Ні ворожнечі до мене в народі, ні гніву немає,
115] Не нарікав на братів я, що вправі на них покладатись
Кожен в борні, хоча б і яка була бійка велика.
Одинаками-бо вів нам Кроніон усі покоління:
Мав одного лише сина Лаерта мій прадід Аркесій,
Мав одного й Одіссея Лаерт; Одіссей же мене лиш
120] Мав одного, і того на недолю він дома покинув.
Тим-то й багато так люду ворожого в нашому домі:
Скільки на цих островах державців не є можновладних —
З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,
Скільки їх тут не кермує на цій кременистій Ітаці,
125] Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.
Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю
їх домаганням покласти не може, вони ж об’їдають
Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!
Тільки заховано це у лоні богів всемогутніх.
130] Швидше ж, татуню, іди до розумної ти Пенелопи
І розкажи, що я з Пілосу цілий вернувся й здоровий.
Я ж залишуся у тебе, аж поки назад ти прибудеш,
Все їй звістивши самій, щоб інший про це із ахеїв
Хтось не довідавсь. Багато-бо хто мені лихо готує”.
135] В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
“Знаю я все й розумію. Й так само, як кажеш ти, думав.
Ти ж усю правду тепер розкажи мені щиро й одверто.
Чи й до Лаерта нещасного треба мені із цією
Вістю зайти? Хоч і дуже він за Одіссеєм журився,
140] Та доглядав, проте, в полі роботи і з челяддю в домі
їв він і пив, коли серце у грудях до того схиляло.
З того ж часу, як своїм кораблем ти у Пілос подався,
Більше він, кажуть, не їсть і не п’є, як звичайно бувало,
Не доглядає й роботи, а тільки з плачем та зітханням
145] В смутку сидить, і в’яне усе на костях його тіло”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Шкода, та все ж залишімо його, хоч і як це нам гірко!
Тільки б од власного вибору щось нам залежало, смертним,
Спершу обрав би лиш день я повернення батька додому.
150] Матері все сповістивши, вертайся назад, до Лаерта ж
Сам у полях не блукай; а їй ти скажи, щоб до нього
Ключницю, нашу служебку, вона якнайшвидше послала
Потай од інших, а та хай старого про все повідомить”.
Мовивши це, відіслав свинопаса. Сандалії взявши,
155] Той їх до ніг підв’язав і до міста пішов. Від Афіни
Не заховалось, що вийшов Евмей свинопас із кошари.
Ближче вона підійшла, на вигляд мов жінка прекрасна,
Росла й ставна, в рукоділлях жіночих майстриня уміла.
Ставши у дверях, вона Одіссеєві тільки з’явилась,
160] А Телемах не побачив і зовсім її не помітив, —
Не перед кожним відкрито себе виявляють богове, —
Лиш Одіссей її бачив та пси, що, й не гавкнувши навіть,
Із скавучанням від страху з кошари усі повтікали.
Злегка бровами кивнула вона. Одіссей богосвітлий
165] Враз догадався, до муру високого вийшов із хати
І зупинивсь перед нею. До нього звернулась Афіна:
“О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
Зараз же синові слово скажи, не таївшись од нього,
Як вам удвох, женихам уготовивши смерть і загибель,
170] В місто славетне податись. Сама ж бо від вас я недовго
Осторонь буду, — готова я поряд із вами до бою”.
Тут Одіссея жезлом золотим доторкнулась Афіна.
Випраним чисто плащем і хітоном вона йому спершу
Плечі укрила й осанку ставну й моложавість вернула.
175] Знову смуглявий він став, і повніш заокруглились лиця,
Чорною знов бородою усе обросло підборіддя.
Все це зробивши, вона відійшла, Одіссей же в хатину
Знов повернувся. Дуже здивований син його любий
Вбік свої очі відвів, боячись, чи не бога він бачить.
180] Врешті озвався і слово до нього промовив крилате:
“Зараз ти іншим здаєшся, мій гостю, ніж був ти раніше.
Інше ти маєш одіння, і зовсім не те твоє тіло.
Чи не один ти з богів, що простором небес володіють?
Зглянься на нас і дозволь принести тобі жертву священну
185] І золоті коштовні дарунки. О, змилуйсь над нами!”
В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий:
“Ні, я не бог, і чому до безсмертних мене ти рівняєш?
Батько я твій, за якого в зітханнях ти стільки скорботи
Терпиш весь час і насильств від людей зазнаєш ти зухвалих!”
190] Мовивши це, почав цілувати він сина, й струмили
З лиць його сльози на землю, що стримував їх він до того.
Та Телемах не повірив, що то перед ним його батько,
Й, знову до нього звернувшись, у відповідь так йому мовив:
“Не Одіссей ти, не батько мій, ні, — то якийсь мене зводить
195] Бог, щоб я потім ще більше зітхав після того і плакав.
Смертній людині ніяк-бо таке неможливо зробити
Розумом власним, лиш богу, як з’явиться він перед нами,
Легко зробити себе молодим чи старим — як захоче.
Щойно ти дідом старим тут сидів у брудному лахмітті
200] Й схожий уже на богів, що простором небес володіють”.
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
“Ні, Телемаху, не слід ні надто вже так дивуватись,
Ні сумніватися так, коли дома вже батько твій любий.
Інший сюди Одіссей ніякий до вас не прибуде,
205] Це ж бо я сам, що стільки недолі зазнав у блуканнях,
Аж по двадцятому році до рідного краю вернувся.
Те ж, що тут сталось, то справа Афіни, що здобич дарує, —
Отже, й мене, як схотілося їй, — бо усе вона може, —
То на убогого старця подібним зробила, то раптом
207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, — богиня-войовниця, — вважалась і богинею воєнної здобичі.
210] На молодого, красивого мужа у гарнім одінні.
Легко-бо вічним богам, що простором небес володіють,
Чи звеличати, чи зовсім принизити смертну людину”.
Так він промовив і сів. Рясні проливаючи сльози,
Став Телемах обнімати свого благородного батька.
215] Стриматись більше не в силі, обидва вони заридали.
Плакали ревно вони, від хижих птахів голосніше —
Кань пазуристих або надморських орлів, що з гнізда в них
Позабирали селяни малих пташенят, ще безперих.
Так жалібні вони сльози обоє з-під брів проливали.
220] В уболіванні й журбі так зайшло б їм і сонце за обрій,
Та Телемах обізвався нарешті і мовив до батька:
“Як тебе, батьку мій любий, яким кораблем мореплавці
В нашу Ітаку сюди привезли? І що то за люди?
Вже ж бо не пішки сюди, я гадаю, до нас ти дістався”.
225] В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
“Зараз, мій сину, одверто всю правду тобі розповім я.
Славні мене привезли мореплавці-феаки, що й інших
Переправляють по морю людей, хто до них прибуває.
Спав на швидкім кораблі я, вони ж провезли мене морем,
230] І на Ітаку зсадили, й дарів надавали коштовних —
Міді, і золота, й безліч усяких тканин і одежі.
Все це лежить у печері заховане з волі безсмертних.
Нині ж сюди я прибув за порадливим словом Афіни —
Обміркувати удвох, як лихих ворогів нам позбутись.
235] Перелічи ж мені зараз усіх женихів, щоб докладно
З певністю знав я — і скільки їх є там, і що то за люди.
Отже, я в серці своїм бездоганнім усе розсудивши,
Зважу тоді, чи здолали б одні ми з тобою, без інших,
Справитись з ними, чи й інших покликати нам доведеться”.
240] Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Батечку любий, багато я чув про діла твої славні,
Й рук твоїх міць бойову, і мудрість твою у пораді.
Все ж я дивуюсь, сказав ти занадто, — адже неможливо
Проти такої їх сили змагатися двом чоловікам.
245] Тих женихів не один-бо десяток, не два, а багато
Більше. От зараз чисельність їх знатимеш ти докладніше.
Тільки з Дуліхію тут п’ятдесят їх і двоє добірних
Є юнаків, а з ними ще й шестеро є челядинців.
З Сами їх двадцять чотири сюди прибуло чоловіка,
247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, — тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п’ятдесят.
250] З Закінту двадцять ахеїв до того ж наїхало юних
Та із самої Ітаки дванадцять мужів найзнатніших.
Є з ними разом окличник Медонт, і пісняр божественний,
Є ще й прислужники два, досвідчені різати м’ясо.
Отже, якби ми наважились вийти на всіх, хто є в домі,
255] Не довелось би зазнать нам гіркої, страшної відплати.
Краще зміркуй, чи не можна знайти нам собі оборонців, •’
Зваж, хто душею прихильний до нас в обороні нам став би”.
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
“Тим-то й скажу тобі я, ти ж послухай мене й пам’ятай це;
260] Зваж-но, чи досить того, що й батько наш Зевс, і Афіна
Нам допоможуть, чи треба нам інших шукать оборонців”.
Відповідаючи, так Телемах тямовитий промовив:
“Ті, кого ти називаєш, найкращі для нас оборонці.
Хоч вони й високо в хмарах живуть, на людей вони інших
265] І на безсмертних богів свою владу відтіль простягають”.
В відповідь мовив незламний в біді Одіссей богосвітлий:
“Лиш небагато часу вони будуть обоє лишатись
Осторонь бійки завзятої, щойно поміж женихами
Й нами зав’яжеться справа Ареєва в домі моєму.
269. Справа Ареєва — тобто бойова сутичка.
270] Ти ж, як тільки світанок настане, йди швидше додому
І з женихами зухвалими там перебудеш тим часом.
Трохи пізніше й мене свинопас запровадить до міста
В вигляді старця з торбами, жебрущого вбогого діда.
Хоч і почнуть мене в домі твоєму вони зневажати,
275] Серцем своїм і зневаги, й образи ті знось терпеливо.
Хоч би й за ноги по хаті за двері мене волочили
Й навіть ударили чимось, — дивися й на це ти спокійно,
Стиха ласкавими лиш умовляй їх словами безчинства
Ці припинити. Тільки, напевно, вони умовлянь тих
280] Вже не послухають. Близько-бо день, що їх вирішить долю.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
Щойно Афіна до серця вкладе мені це велемудра,
Я головою кивну тобі. Ти ж, це помітивши, зразу
Зброю, для бою придатну, всю, скільки не є її в домі,
285] Скрізь позбирай і склади десь на поверсі в затишнім схові
Разом усю. Женихів же, як це спостерігши, про неї
Стали б питати, солодкими знов заспокоїш словами:
“Я її виніс од диму. На ту вона зброю й не схожа,
Що залишив Одіссей, як походом подався до Трої, —
288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.
290] Вся від дихання вогню почорніла вона й пошкарубла.
Ще й важливішу Кротон у серце поклав мені думку:
Як би, упившись вином і сварку якусь розпочавши,
Ви не поранили тут один одного та не зганьбили
Сватання й учти. Бо тягне до себе людину залізо”.
295] Тільки для нас ти обох два мечі приготуй, і два списи,
Й два із бичачої шкури щити, щоб у руки узяти,
Як нападать почнемо. Женихам же Паллада Афіна
З Зевсом-порадником розум цілком затуманять тим часом.
Ще тобі й інше скажу я, а ти заховай в своїм серці:
300] Якщо ти справді мій син і походженням з нашої крові,
Хай не почує ніхто, що тут Одіссей, в своїм домі,
Ані Лаерт, ані той свинопас хай нічого не знає,
Ані з домашніх хто-небудь, ні навіть сама Пенелопа.
Тільки удвох — я і ти — будем настрої знати жіночі,
305] Й чоловіків-челядинців ми можемо так перевірить.
Хто з них шанує нас, хто нас боїться у серці своєму
Й хто ні пошани до нас, ні поваги нітрохи не має”.
Відповідаючи, син йому ось що промовив пресвітлий:
“Батьку мій, в твердості серця мого ще не раз ти, гадаю.
Впевнишся, — досі у нім легкодухості ще не бувало.
Та невелика, проте ж, і користь для обох нас, гадаю,
Буде із того, — подумати трохи й над цим попрошу я.
Довго тобі по своїх довелось би ходить володіннях,
Поки про кожного все б ти розвідав. А в домі спокійно
315] Нищили б наше тим часом майно ті зухвальці без жалю.
Що ж до жінок, то їх перевірити й зараз прошу я —
Хто з них тебе не шанує й яка поміж ними невинна.
Чоловіків же по їхніх кошарах, проте, я не хтів би
Перевіряти, — встигнемо це ми й пізніше зробити,
320] Якщо ти й справді мав знак від Зевса-егідодержавця”.
Так між собою вони провадили стиха розмову.
А до Ітаки міцний корабель вже підплинув тим часом —
Той, що на Пілос возив Телемаха і всіх його друзів.
Зразу ж, як тільки зайшли уже в глибоководну затоку,
325] На суходіл вони витягли свій корабель чорнобокий,
Снасті потому позносили з нього пособці відважні,
А подарунки до Клітія в дім віднесли вони цінні.
Потім окличника в дім послали вони Одіссеїв,
Щоб повідомлення він передав Пенелопі розумній,
330] Що Телемах наказав корабель припровадити в місто,
Сам же лишився у полі, та хай не боїться нічого
Мужня владарка, й слізьми вона ревними хай не вмліває.
Отже, зустрілись окличник тоді й свинопас богосвітлий,
Що з однаковою вістю до жінки тоді поспішали.
335] А до домівки божистого володаря підійшовши,
Перед всіма на подвір’ї жінками окличник промовив:
“Вже твій улюблений син, володарко, додому вернувся”.
До Пенелопи тоді й свинопас підійшов і тихенько
Все розповів їй, що син її любий звелів розказати.
340] А як доручення повністю виконав, зразу ж подався
Він до свиней своїх, дім і подвір’я її залишивши.
А женихи зажурились, уражені звісткою тою,
Натовпом вийшли вони з господи за мур височенний
І кружкома проти брами вхідної усі посідали.
345] Перший тоді Еврімах, син Поліба, між ними озвався:
“Друзі, велику вдалось Телемахові справу здійснити,
Путь цю відбувши зухвалу! А ми ж говорили — не вдасться!
Отже, на воду чорний спустім корабель щонайкращий,
Вірних зберім веслярів і вирядім їх якнайшвидше,
350] Хай сповістять вони тих, щоб негайно додому вертались”.
Ще не скінчив він і слів цих, коли Амфіном, обернувшись,
Вгледів, що вже корабель їх — у глибоководній затоці
Й люди спускають вітрила і весла уже прибирають.
Він од душі розсміявся і так до присутніх промовив:
355] “Нічого їх сповіщати, ось тут вони вже, у затоці!
Може, з богів хто сказав їм, а може, й самі вони в морі
Бачили той корабель, а догнати його не здолали”.
Так він сказав, а вони повставали й на берег побігли.
На суходіл уже витягли там корабель чорнобокий,
Всі уже й снасті позносили з нього пособці відважні.
Потім юрбою на площу самі подалися, нікому
Ні з молодих, ні з старих не дозволивши з ними сидіти.
Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
“Горе! Боги із біди чоловіка цього врятували!
Цілими днями на скелях, овіяних вітром, сиділи
Наші дозорці позмінно. А вже як заходило сонце,
Ми не на суші спокійно проводили ніч, а на морі
В бистрім своїм кораблі дожидали ясного світанку,
На Телемаха чигаючи, щоб захопить його й тут же
370] Вбити. А бог тим часом додому його допровадив.
Отже, подумаймо, як Телемахові тут учинити
Злую загибель, щоб він її вже не уникнув. Я певен,
Поки живий він, не вдасться нам діло своє довершити.
Сам-бо розумний уже і в думках він своїх, і в порадах,
375] Люди ж тугешні до нас прихильності не виявляють.
Діймо ж раніше, ніж сам він ахеїв до площі міської
Всіх позбирає. Бо гаятись довго не буде, я певен,
Гніву свого не гамуючи, перед всіма він розкаже,
Як готували ми смерть йому наглу, але не устигли.
380] Люди ж ті нас не похвалять, про намір лихий наш почувши.
Як би нам лиха вони не вчинили та нас не прогнали
З нашого краю, — тоді в чужину нам іти доведеться.
Упередить його треба й за містом схопити у полі
Чи у дорозі. Скарби всі й запаси його заберемо
381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.
385] І між собою по згоді поділимо ми, а домівку
Неньці його віддамо і тому, хто одружиться з нею.
А як моя ця порада вам не до вподоби й ви хтіли б,
Щоб залишивсь він живий і добром володів би отецьким,
То перестаньмо збиратись і серцю приємні достатки
390] Тур проїдати. Нехай її кожен із власного дому
Сватає, віном її добиваючись. Вийде за того
Заміж вона, хто більш принесе і хто їй судився”.
Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.
Врешті тоді Амфіном озвався до них і промовив,
395] Нісів син ясносвітлий, Арета владущого парость.
Він із Дуліхію був, на пшеницю багатого й трави,
Був водієм женихів і найбільше із них Пенелопі
Мовою був до вподоби, та й серце він мав непогане.
Отже, розсудливо він озвався до них і промовив:
400] “Друзі мої! Ніколи не зважився б я Телемаха
Вбити. Страшна-бо то річ — убивати людину із роду
Володарів. Спитаймо раніше в богів ми поради.
Буде на це нам ухвальний від Зевса великого вирок —
Сам тоді вб’ю я його, ще й усіх вас до того закличу,
405] А заперечать боги — до стримання й я закликаю”.
Так говорив Амфіном, і вподобалась їм його мова.
З місць повставали усі й подалися у дім Одіссеїв,
Та, увійшовши, у кріслах вони посідали різьблених.
Спало тим часом на думку тоді Пенелопі розумній
410] До женихів, проте, вийти, надмірно уже знахабнілих.
Знала вона, що для сина її тут загибель готують,
Все розповів їй окличник Медонт, що їх змову підслухав.
Входить владарка в кімнату з жінками служебними разом.
До женихів увійшовши із ними, в жінках богосвітла,
415] Стала вона під одвірком, що дах підпирає надійно,
Й, лиця закривши собі світлистим, ясним покривалом,
До Антіноя з докором звернулася й так говорила:
“Гей, Антіною, підступний зухвальцю! Кажуть про тебе
Люди ітакські, що ти між ровесників — найвидатніший
420] Радою й словом розумним. Та зовсім не так воно справді!
Як, божевільний, посмів Телемахові ти готувати
Смерть і загибель? Чи зважив на тих, що моляться, в кого
Свідком є Зевс? Це ж нечестя — для іншого коїти лихо!
Мабуть, забув, як батько до нас утікав твій од страху
421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.
425] Перед своїми ж людьми? Страшний він на себе накликав
Гнів їх за те, що, до зграї тафійських піратів приставши,
Лиха накоїв феспротам, що з нами були у союзі.
Хтіли убить його й любе з грудей його вирвати серце.
Ще й всю поїсти у нього завидну худобу численну.
430] Та Одіссей не пустив їх і стримав, хоч як намагались.
Ти ж його дім об’їдаєш безчесно, шлюбну дружину
Сватаєш, сина шукаєш убити й смутиш мене тяжко.
Тож перестань, вимагаю, та й іншим звели схаменутись”.
В відповідь так Еврімах, син Поліба, до неї промовив:
435] “Мудра Ікарія донько, славетна умом Пенелопо!
Будь спокійна, нехай твоє тим не тривожиться серце.
В світі такого нема і не буде, такий не родився,
Хто б на сина твого Телемаха смів руку підняти,
Поки живу на землі і поки ще світ я цей бачу!
440] От що скажу я тобі, і справді це так воно й буде:
Кров його чорна відразу ж на списі моїм заструмує!
Городоборець мене Одіссей ще дитям на коліна
Часто до себе садив і шматками печені смачної
З рук годував, ще й червоним давав запивати напоєм.
445] Тим-то мені й Телемах від інших усіх найдорожчий
Приятелів. Запевняю, не варт йому смерті боятись
Від женихів. А від бога, звичайно, її не уникнеш”.
Так заспокоював він, а сам готував йому згубу.
Вийшла тоді Пенелопа наверх, у світлисті покої,
450] Й за Одіссеєм, за мужем коханим, там плакала, доки
Сон їй солодкий на вії звела ясноока Афіна.
До Одіссея й до сина прийшов свинопас богосвітлий
Ввечері, в час, як вони, заколовши свиню однорічну,
Вже готували вечерю. Тим часом Афіна, близенько
455] До Одіссея, сина Лаерта, тоді підійшовши,
Вдарила злегка жезлом і знов обернула у старця
В рванім лахмітті, на те, щоб не міг свинопас упізнати
І не побіг би у дім до розважної він Пенелопи
З вістю, якої б у серці своїм не здолав затаїти.
460] Перший тоді Телемах озвався до нього й промовив:
“Ти вже прийшов, богосвітлий Евмею? Що чути у місті?
Чи повернулись додому оті женихи гордовиті
З засідки вже, чи й досі чатують, хоч я уже дома?”
В відповідь ти йому так, свинопасе Евмею, промовив:
465] “Якось не спало на думку питати про це й дізнаватись,
Містом ішовши, — серце мене якмерщій спонукало
Переказати сповіщення й швидше додому вернутись.
Товаришів твоїх бистрий посол на путі мені стрівся,
Вісник, — про все він раніше від мене звістив твою матір.
470] Знаю я й інше також, бо власними бачив очима:
Як повертався й над містом вже був я, де пагорб Гермесів,
Раптом побачив швидкий відтіля корабель я, що входив
В нашу затоку. Багато людей метушилось на ньому, —
Аж угинавсь од щитів він увесь і списів двоєсічних.
475] Мабуть, вони це й були, я гадаю, — напевне ж не знаю”.
Мовив він це, й Телемахова сила всміхнулась священна,
Глянув він нишком на батька, щоб лиш свинопас не помітив.
Всю закінчивши роботу, вечерю вони зготували
Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.
480] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Всі про постелю згадали і сну спожили подарунки.
