Зміст двадцять третьої пісні. Вечір Тридцять дев’ятого і ранок сорокового дня
Евріклея приносить радісну звістку Пенелопі, яка йде разом з нею до бенкетного покою. Пенелопа не зразу впізнає свого чоловіка. Щоб обманути жителів міста, Одіссей розпочинає шумний танок; обмившись у купальні, він повертається до Пенелопи і, відкривши їй таємницю, розвіює всі її сумніви. Усі лягають спати. Одіссей і Пенелопа розповідають одне одному свої пригоди. З настанням ранку Одіссей іде до свого батька Лаерта.
Пенелопа впізнає Одіссея
Вийшла, радіючи серцем, до верхніх покоїв старенька
Оповістить господині, що дома вже муж її любий.
Жваво коліна їй рухались, ноги її поспішали.
Стала вона в головах господині і так їй сказала:
5] “Встань, Пенелопо, дитя моє любе, — на власнії очі
Зараз побачиш того, за ким увесь час так тужила.
Вдома вже твій Одіссей, хоч і пізно, але повернувся,
Поубивав женихів він зухвалих, що дім руйнували,
Нищили наше надбання, над сином насильства чинили”.
10] Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:
“Матінко люба, чи розум тобі не боги помутили!
Можуть безумних вони і з великорозумних зробити
І безрозсудну людину вчинити розважною можуть.
Розум ушкоджено твій, а був він у тебе здоровий.
15] Нащо глузуєш ти з мене, коли так болить мені серце.
Мову облудну ведеш і притьмом од солодкого будиш
Сну, що усю огорнув мене, любі склепивши повіки?
Я ще ніколи так міцно не спала від дня, коли раптом
В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав.
20] Отже, спускайся назад і до нижніх вертайся покоїв!
Хай би-но інша з жінок, із моїх челядинок, прибігла
З вістю такою до мене й отак би від сну розбудила,
Я б насварила її і зразу б тоді відіслала
Знов до кімнати. Тебе лише старість від цього боронить!”
25] В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:
“Я не жартую, дитя моє любе, але ж бо насправді
Дома вже твій Одіссей, кажу тобі, він повернувся, —
Це той чужинець, якого у домі всі так зневажали.
Знав те давно Телемах, що він повернувся додому,
30] Тільки розважно дотримував батькових намірів тайну,
Щоб на зухвалих мужів він помститися міг за насильства”.
Вчувши таке, Пенелопа зіскочила радісно з ліжка,
Няню стару обняла й, не ховаючи сліз на повіках
І промовляючи, з словом до неї звернулась крилатим:
35] “Люба матусю! Як щиру ти правду мені розказала
Й справді додому, як мовила ти, чоловік мій вернувся, —
Як же тоді сам-один на стількох женихів безсоромних
Міг би він руку підняти? Тож завжди їх тут цілий натовп!”
В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:
40] “Цього не знаю, не бачила, тільки убиваних стогін
Чула сама. У збудованих міцно покоях сиділи
Ми перелякані, двері на засуви щільно замкнувши,
Поки з моєї кімнати мене Телемах не покликав,
Син твій, послав його батько мене тою ж миттю покликать.
45] Я Одіссея в господі знайшла, — він стояв над тілами
Вбитих, круг нього вони на долівці, утоптаній твердо,
Всюди валялись. Ти, все це побачивши, серцем раділа б.
Кров’ю і брудом забризканий, був він на лева подібний.
Зараз всі разом лежать вони біля дверей на подвір’ї
50] Купою; тим-то великий вогонь розпалив — обкурити
Дім наш прегарний; мене ж до тебе послав він — покликать.
Швидше-бо йди, щоб до милого серця обом вам нарешті
Радість прийшла, бо надто багато ви горя зазнали.
Нині-бо справді збулись-таки давні твої сподівання:
55] Ось — і живий, і здоровий — до вогнища він повернувся
Й дома тебе і сина знайшов. Завдали йому лиха
Тут женихи, та помстився на них він у власній господі”.
Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:
“Люба матусю! Не час іще надто радіти й хвалитись!
60] Знаєш сама ти, який він у домі цім був би жаданий
Всім, особливо ж мені і сину, що ми породили.
Тільки не дуже те все вірогідне, що ти розказала,
Мабуть, то хтось із богів повбивав женихів гордопишних
В гніві на злі їх учинки та їхню пиху нестерпиму.
65] Не шанували нікого вони із людей земнородних,
Хто б не зайшов до них — злидень який чи людина статечна.
От за зухвалість таку і прийшлося їм зле. Одіссей же
Шлях до Ахеї згубив поворотний і сам десь загинув”.
В відповідь їй тоді мовила няня, стара Евріклея:
70] “Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!
Тут чоловік твій; до вогнища він повернувсь, а ти й досі
Віри не ймеш! Яке недовірливе серце у тебе!
Отже, ознаку тобі я скажу, яку легко впізнати:
Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив.
75] Мила я ноги йому і, побачивши шрам, тобі хтіла
Зразу ж сказать. Та рота рукою мені затулив він
І не дозволив сказати, — завбачливий був, обережний.
Швидше-бо йди, — готова я дати себе у заставу,
А як обманюю — хай жалюгідною смертю загину! ”
80] В відповідь їй тоді мовила так Пенелопа розумна:
“Люба матусю! Хоча б і яка будь досвідчена, важко
Замисли вічноживущих богів наперед угадати.
Але ходімо, проте, до сина мого, щоб побачить
Вбитих мужів-женихів і глянуть на того, хто вбив їх”.
85] Мовивши так, зійшла вона з верхніх покоїв. Та дуже
Серцем вагалась — здаля розмовляти з своїм чоловіком
Чи підійти і, взявши за руку, чоло цілувати.
Переступивши поріг кам’яний, увійшла до господи
Й сіла у світлі вогнистім вона супроти Одіссея,
88. Поріг кам’яний. — Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями.
90] Біля стіни. А він, на колону зіпершись високу
Й погляд свій опустивши, сидів і чекав, що дружина
Скаже поважна, його на власні побачивши очі.
Довго мовчки сиділа вона із сполоханим серцем —
То, йому дивлячись в очі, знайомі знаходила риси,
95] То у лахмітті брудному його не могла упізнати.
Врешті озвавсь Телемах, і так він до неї промовив:
“Матінко, горенько-мати! Яке в тебе серце не чуле!
Нащо мого ти сторонишся батька? Чому з ним не сядеш
Поруч, ні слова не скажеш йому, ні про що не спитаєш?
100] Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б
Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,
Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!
Завжди у тебе було твердіше від каменю серце!”
Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:
105] “Любий синочку! Серце у грудях моїх мов отерпло,
Слова не можу промовити я, ні про що запитати,
Ані поглянути прямо в обличчя. Якщо ж таки справді
Це Одіссей і додому вернувсь він, то зможемо легко
Ми упізнати самі одне одного. Є в нас ознаки,
110] Нам лиш відомі обом, а від погляду інших укриті”.
Тут усміхнувся незламний в біді Одіссей богосвітлий
І Телемахові зразу ж він слово промовив крилате:
“Що ж, Телемаху, облиш свою матір в світлиці, дозволь їй
Ще перевірить мене — хай упевниться краще небавом.
115] Поки брудний я увесь, у рванім лахмітті на тілі,
Мною гордує вона й не може мене упізнати.
Ми ж порадьмось тим часом, щоб вийшло усе в нас найкраще.
Навіть коли лиш одну хтось уб’є між народом людину
І небагато хто месником може постати за неї,
120] Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних.
Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу
Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба”.
Знову на це тоді мовив йому Телемах тямовитий:
“Сам те розваж, мій батечку любий, тож, кажуть, найкращий
125] Розумом ти між людей — щодо цього ніхто уже інший
З смертних людей змагатись, напевне, з тобою не зможе.
Ми ж тоді підем з тобою завзято, і нам, запевняю,
Все ж не забракне відваги, наскільки в нас вистачить сили”.
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
130] От що скажу я тобі, й це, по-моєму, буде найкраще:
Спершу помийтесь гарненько, в хітони тоді одягніться
Й хатнім служницям скажіть у свої прибиратись одіння.
Хай божественний співець, узявши формінгу дзвонисту,
Всіх тоді нас поведе у танці, веселощів повні,
135] Так, щоб, почувши їх, кожен вважав — тут весілля справляють,
Чи подорожній ішов би, чи хто б то не був із сусідів.
Треба, щоб чутка про вбивство мужів-женихів не раніше
Містом полинула нашим, аніж ми укритися встигнем
У загородній наш сад багатодеревний. Отам-то
140] Ми поміркуєм, яку допомогу нам дасть Олімпієць”.
Так він сказав, і вони наказу послухали радо.
Спершу помились гарненько й хітони тоді одягнули,
Вбрались ошатно й жінки; узяв і співець божественний
Дзвінкоголосу формінгу, й у всіх розбудив він бажання
145] Солодкомовного співу й веселого, жвавого танцю.
Ходором дім весь великий ходив з тупотіння гучного
Ніг чоловіків у танці й жінок, підперезаних пишно.
Тож не один говорив, почувши, що діється в домі:
“Заміж, мабуть, таки хтось довгосватну взяв володарку!
150] Ну ж і зухвала! Не вистачає у неї терпіння
Дбать про великий цей дім, поки муж її вернеться шлюбний”.
Так не один говорив, не знаючи, що воно сталось.
А Еврінома, ключниця, в домі тим часом помила
Великосердного плоть Одіссея і маслом натерла,
155] Зверху чудовий накинула плащ і хітон надягнула,
Вроди на голову вдосталь злила йому діва Афіна,
Вищим зробила на зріст і повнішим і кучері пишні,
Мовби вінок з гіацинтів, йому над чолом спорядила,
Наче тямущий митець, що золотом срібло вкриває
160] Й, різних умінь від Гефеста й Паллади Афіни навчений,
Радує око тонкими утворами свого мистецтва, —
Так вона вродою плечі окрила й чоло йому гоже.
Вийшовши з купелі, був на безсмертних він виглядом схожий.
Знов після того у крісло, з якого встав нещодавно,
162-163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі.
165] Сів навпроти дружини і так він до неї промовив:
“Дивна ти жінка! Між кволих жінок — тобі найтвердіше
Серце дали божественні висот олімпійських осельці.
Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б
Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,
170] Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!
Що ж, постели мені ложе, матусю, нехай вже окремо
Ляжу собі, — адже серце у жінки цієї залізне!”
Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:
“Дивний же й ти! Не заношусь нітрішечки я, не гордую,
175] Ані занадто гнівлюсь. Пам’ятаю я добре, яким ти
На кораблі довговеслім відплив од своєї Ітаки.
Так, Евріклеє, вигідне сама постели йому ложе
В спальні, впорядженій добре, що сам же її будував він.
Ліжко внеси йому та приготуй на нім постіль вигідну —
180] Ложе м’яке, й покривала, й світлисте до них узголів’я”.
Мовила так, щоб випробу мужу вчинити. Та гнівно
Відповідав Одіссей занадто розумній дружині:
“Жінко, яке ти колюче для серця промовила слово!
Хто ж бо то ліжко моє переставив? Та це було б важко
185] Й дуже умілій людині. Хіба що з богів хто, прийшовши,
Легко його при бажанні на інше посунув би місце.
А з-поміж смертних нікому, хоча б він і в розквіті сил був,
Не пересунуть його, є-бо певні ознаки в тім ліжку,
Вміло змайстрованім, — сам я, не інший хто, все спорядив це.
190] Кущ густолистий маслини у мене стояв на подвір’ї,
Пишний, квітучий, із стовбуром грубим, немовби колона.
Спальню круг нього я став будувати, аж поки й докінчив,
Щільно клав мур з камінців та й покрівлю ізверху поставив,
Двері міцні приладнав, до одвірків їх щільно пригнавши.
190-201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя — в природі, має символічний характер.
195] Потім з маслини тієї верхівку відтяв густолисту.
Пень обрубав, обтесавши до кореня мідяним стругом,
Якнайстаранніше брусся я вирівняв пильно по шнуру,
Злагодив ліжку підпору і свердлом усе просвердлив я.
З цього почавши, став ліжко робити, аж поки й докінчив,
200] Золотом, сріблом оздобив його і слоновою кістю,
Ремінь воловий, у пурпур забарвлений, вздовж натягнувши.
Ось я відкрив тобі ліжка ознаки. Проте ж бо не знаю,
Жінко, чи й досі там само воно, чи хто вже на інше
Місце його переніс, від оливного пня відділивши”.
201. Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца.
205] Так він сказав, а у неї і серце, й коліна зомліли,
Як пригадала ознаки, що так розповів він докладно.
Сліз не ховаючи, швидко підбігла до нього й, за шию
Міцно обнявши й цілуючи голову, так промовляла:
“О Одіссею, не гнівайсь на мене! У всьому ти завжди
210] Був розумніший за всіх. Уділили скорбот нам богове, —
Заздро було їм, щоб разом зазнали ми в юності втіхи
І на поріг би щасливої старості разом ступили.
Отже, не сердься тепер і не ремствуй на мене занадто,
Що не відразу, як глянула, щиро тебе я вітала.
215] Завжди-бо серце у мене холонуло в грудях на думку,
Щоб не прийшов і не звів який-небудь мене ошуканець
Словом лукавим, — багато ж людей є, лихих на пораду.
Тож і народжена Зевсом Єлена аргейська, напевне,
Не поділила б кохання і ложа з чужинцем, якби лиш
218-224. Приклад Єлени й Паріса (“чужинця”), наведений Пенелопою, — мало виправдана в її аргументації пізніша вставка.
220] Знала вона наперед, що ахеїв сини войовничі
Мають додому, на землю вітчизни, її повернути.
Хтось із богів на учинок її наштовхнув непристойний;
Не допускала раніш вона в серце засліплення й вади
Злої, що й наші від неї усі почалися нещастя.
225] Перелічив ти мені усі безперечні ознаки
Нашого ліжка, що інший ніхто його з смертних не бачив,
Ти лиш, та я, та одна лиш служниця моя Акторіда,
Та, що віддав мені батько, коли я сюди від’їжджала, —
Двері вона стерегла до затишної нашої спальні.
230] Переконав ти мене, хоч серце у мене й не чуле!”
Так вона мовила, він же не міг уже стримать ридання, —
Сльози ллючи, обнімав свою вірну й розумну дружину.
Як мореплавцям жадана земля, що з’явиться врешті
В час, коли добре збудовані сам Посейдон серед моря
235] Вщент розіб’є кораблі, злим вітром і хвилею гнані,
Й мало хто з тих мореплавців на берег із сивої піни
Випливе з тілом, яке солоний намул роз’їдає,
Й вийде на землю жадану він, радий, що лиха уникнув, —
Радісно так їй було на свого чоловіка дивитись,
240] Рук вона білих від шиї його не могла відірвати.
Так у сльозах і застала б їх, певно, Еос розоперста,
Та ясноока замислила інше богиня Афіна:
Довго край світу затримала ніч, а Еос злотошатну —
В хвилях ріки Океану та їй не дала запрягати
245] Коней, що людові світло несуть, Фаетона і Лампа —
Пару швидких жеребців, що Еос понад всесвітом возять.
Так до дружини промовив тоді Одіссей велемудрий:
“Ще не дійшли ми з тобою, дружино кохана, до краю
Наших випробувань, труднощі будуть іще невимірні,
245. Імена коней, що возять Еос понад світом, — Ламп і Фаетон, — означають сяйво, блиск — так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса — Лампетія та Фаетуса (див. XII. 132).
248-249. “Ще не дійшли ми з тобою… до краю наших випробувань…” — Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема “Телегонія”.
250] Дуже великі й важкі, що їх треба мені подолати.
Так мені віща Тіресія-старця душа провістила
В день той, коли я у темну оселю Аїда спускався
Товаришам і собі напитати шляхів поворотних.
Та чи не час нам, дружино, до ложа іти, щоб солодким
255] Втішитись сном, одне біля одного зрештою лігши”.
Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:
“Буде м’яка тобі постіль, як тільки її ти захочеш
Серцем своїм, як тобі вже дозволили вічні богове
В високоверхий свій дім і до рідного краю вернутись.
260] А як усе ти збагнув, що бог тобі вклав у глиб серця,
То розкажи-бо й мені про ту випробу, — згодом, гадаю,
Знатиму все я, але чи не краще раніше дізнатись?”
Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
“Дивна ти жінка! Чому наполегливо так вимагаєш
265] Все говорити? Ну що ж, розкажу, не ховавши нічого.
Серце твоє не зрадіє, немає-бо тут і для мене
Радості. По багатьох ще містах, він сказав, доведеться
Знову блукати мені, весло своє взявши доладне,
Поки людей не зустріну таких, що ні моря не знають,
270] Ні, споживаючи їжу, приправити й сіллю не вміють,
Ні кораблів ще ніколи не бачили пурпурощоких,
Ані тих весел доладних, що крила судну заміняють.
Певну ознаку він дав, не ховавши від мене нічого:
Як подорожній, мене на путі перестрінувши, скаже,
275] Що на ясному рамені я віяльну маю лопату,
Можу я в землю тоді весло устромити доладне
Й жертви священної дар принести Посейдону-владиці —
Вепра, що свині пліднить, барана, а до того й бика ще —
Та повернутись додому й священні складать гекатомби
280] В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,
Всім їм по черзі. Й не в хвилі морській мене смерть після того
Легка спіткає, — спокійно її я зустріну появу
В старості світлій моїй, навколо оточений мирним
Щастям народу свого. Все й збудеться так, говорив він”.
285] Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:
“Як визначають хоч старість нам кращу богове безсмертні,
То сподіватися слід, що й нещасть ми позбудемось наших”.
Так між собою вони розмову провадили щиру.
А Еврінома і няня у спальні тим часом постелю
290] Пишну уже їм стелили при світлі хиткім смолоскипів.
А як м’яке вони ложе старанно для них постелили,
Няня старенька пішла спочивать до своєї кімнати,
А Еврінома, їх покоївка, пішла перед ними
Із смолоскипом в руках, ведучи їх на ложе подружнє.
295] Як провела, повернулась назад. І з радісним серцем
В спальню вони увійшли, де їх давня стояла постеля.
А Телемах, свинопас і пастух, що корів випасає,
Ноги спинили свої і, танці спинивши жіночі,
Спати усі полягали у тінями вкритих покоях.
296. На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня “Одіссея” закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне закінчення, як “відхід до сну”. Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту “Одіссеї”, визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв’язний виклад.
300] От Одіссей із жоною, жаданої втіхи зазнавши,
Стали потому втішатись розмовою поміж собою.
Розповіла вона, скільки прийшлось їй, в жінках богосвітлій,
Витерпіть, бачачи в домі юрбу женихів знахабнілих,
Що задля неї стількох баранів і биків убивали
305] Найдорідніших і стільки у дзбанах вина осушили.
А Одіссей, той паросток Зевсів, розказував, скільки
Горя він людям приніс і скільки нещасть перетерпів, —
Все розповів їй. Вона ж захоплено слухала, й сон їй
Не опадав на повіки, аж поки про все розказав він.
310] З того почав, як спершу здолав він кіконів, а потім
Як до родючого краю мужів-лотофагів приїхав,
Що їм накоїв кіклоп і як він помстивсь за погибель
Доблесних товаришів, що той їх пожер так нещадно,
Як до Еола прибув і його привітав він гостинно
315] Й вирядив, та не дала йому доля дістатись до краю
Рідного, — бурею знову підхоплений, стогнучи тяжко,
Довго носивсь він по хвилях багатого рибою моря;
Як після того вони в Телепіл прибули лестригонський,
Де й кораблі їх загинули, й всі в наголінниках мідних
320] Товариші, Одіссей лише втік з кораблем чорнобоким;
Ще про Кіркеїні підступи й спритність її розповів він;
Далі про те, як в задушну Аща оселю дістався
На кораблі многовеслім фіванця Тіресія душу
Там розпитати й як всіх там супутників бачив і рідну
325] Матір свою, що його породила й дитям годувала;
Як серед моря почув він сирен голоси милозвучні;
Як між блукаючих скель він проплив, між Харібди страшної
Й Скілли, що їх ніхто із людей не минає щасливо;
Як корів Геліосових товариші його вбили,
330] Як на швидкий корабель їх сірчану метнув блискавицю
Зевс громовладний і всі тоді разом загинули славні
Товариші, він один лише смерті лихої уникнув;
Як на Огігію-острів потрапив до німфи Каліпсо,
Як вона, прагнучи мати його чоловіком, тримала
335] В гроті глибокому, як годувала й зробити безсмертним
Пообіцяла йому і навік нестаріючим мужем,
Серця ж у грудях його, проте, вона цим не схилила;
Як, перетерпівши дуже, в країну феаків прибув він,
Як від всієї душі, наче бога, його вшанували
340] Із кораблем до рідного краю його відрядили,
Міді, і золота, й одягу вдосталь йому надававши.
Мовлячи це наостанку, у сон він солодкий поринув,
Що розслабляє нам тіло й турботи сердечні відгонить.
Інше замислила тут ясноока богиня Афіна.
345] В тій годині, коли, сподівалась вона, уже досить
Втіхи зазнав Одіссей і від сну, і від ложа дружини,
Золотошатну зорю вона ранню із хвиль Океану
Вивела — світло нести для людей. Із ложа м’якого
Встав Одіссей і так до своєї промовив дружини:
347. Рання зоря золотошатна — богиня світанку Еос.
350] “Досить, дружино, обоє натерпілись ми вже тяжкого
Лиха, ти — тут, про мій поворот многотрудний додому
Плачучи гірко, мене ж, хоч і як я крізь злигодні рвався,
Зевс і всі інші богове оподаль вітчизни держали.
Нині ж, коли ми обоє жаданого ложа діждались,
355] Ти попіклуйся майном, що в домі лишилось у мене,
Я ж — худобою, що женихи змарнували зухвалі.
Сам відберу я багато, й ахеї повинні вернути
Решту, аж поки усі я обори свої не заповню.
Спершу за місто піду в наш сад я багатодеревний
360] Батька провідать шановного, — тяжко він журиться мною.
Знаю, дружино, розсудлива ти, тож тобі накажу я:
Тільки-но сонечко зійде, то й чутка по місту полине
Про женихів, що їх повбивав я у нашому домі;
Ти ж до верхніх покоїв іди і з служницями разом
365] Тихо посидь, не цікався нічим, ні про що не розпитуй”.
Мовивши це, надягнув на рамена він зброю чудову
І розбудив Телемаха, і чередника, й свинопаса
Та бойове наказав їм озброєння в руки узяти.
Без сперечання мідні вони одягли обладунки,
370] Двері тоді відчинили і вслід Одіссеєві вийшли.
Вже розвиднялося всюди навколо, та млою Афіна
Оповила їх нічною і швидко їх вивела з міста.
