Рви ромашки і левкої,
Рви квітки мої в саду;
Я зроблю тобі настої,
Де всі чари розведу.
Я навіку силу-вроду
Тим настоєм збережу;
Ласки сонця, фарби сходу
В кожнім серці я збужу.
Є в садочку ніжне зілля —
Юних любощів трава;
Після цього, мов з похмілля,
Розгориться голова.
Як полюбиш без упину,
Як полюбиш без пуття,
Прилети,— я дам краплину,—
Вік не буде забуття.
Та одну краплину зілля
Дай тому, що серце взяв,
Щоб любив до божевілля,
А за віщо… щоб не знав!
