В час шумливого прибою
Коло гострих чорних скель
Виступають, мов до бою,
Скуті лицарі юрбою
Із німих морських осель.
Трупи просять оборони,
Скаженіють і ревуть,
Шлють за хвилями прокльони
І зливають з ними дзвони
Од своїх залізних пут.
А далеко, непомітно
Утікаючи од скель,
Полохливо і самітно,
Чорним привидом безслідно
Вдалеч лине корабель.
Крик розносять буйні хвилі,
Гучно стогнуть козаки:
Де ви, де ви, легкокрилі,
Непобідні в буйній силі,
Запорозькі байдаки?
Хай загине хоч в Босфорі
Той ворожий корабель,
Що, тікаючи на морі,
Всіх нас, скутих на просторі,
Кинув з ляку коло скель.
Скуті трупи стогнуть, просять,
Кличуть помсту з берегів,
Хвилі злякано голосять
І немов зо дна виносять
Рій страшний для ворогів.
Рвуться, грають буйні хвилі,
Б’ються з морем козаки,—
Легкодонні, легкокрилі
До Босфору в буйній силі,
Вихрем линуть байдаки.
