Quasi una fantasia
І
Пал всевладного хотіння
Дух мій з темряви виводить
В вічне сяйво, де тремтіння
Більш на душу не находить.
Там не тліє думка в стисках
Тьмою зроблених законів,
А горить в яскравих блисках
Без кайданів-перепонів.
Всі тенета, павутиння —
Злий закон для комашини!
Пал всевладного хотіння
Рве закон цей в мент єдиний.
ІІ
Всі закриті таємниці
Я свавільно одтіню —
Як займаються зірниці
Блиском дивного огню;
Як ростуть пахучі трави
В темні ночі, в ясні дні,
Як русалки кучеряві
Будять води чарівні;
Як гуляють урагани,
Буйні вихорі прудкі,
Як зірниці крізь тумани
Сиплють роси на квітки;
Як доносить буря бризки
До верховин гострих скель,
Як горять огнисті блиски
В царстві зоряних пустель,—
Все, що сховано од люду,
Я натхненно проявлю,
Все достану, все добуду,
Розгадаю і вловлю!..
В смілих захватах жадання
Я палаю і горю
І огнем свого страждання
Зло в добро перетворю.
Всіх байдужих зачарую
Дзвоном радісних пісень,
Крикну, блисну, завихрую
І стемню блискучий день.
В темну далеч міжпланетну
Я, мов Демон, полечу,
І звідтіль юрбу бешкетну
Блиском ночі освічу!..
Все змішаю, все згуртую,
Розберу і розділю,
Щастя лихом загартую,
Зло у правді проявлю.
Вільні струни од Фортуни
Я дістав собі в житті,—
Війте ж, вихори-буруни,
Буйні мрії молоді!..
ІІІ
Я могутнім королем
Край свій змучений об’їду
І багато кину сліду,
Що зроблю своїм конем.
Де росли страшні гаї,
Де шуміли тільки води,
З роду в роди пішоходи
Будуть знать сліди мої.
На просторах степових
Я доріженьки зазначу
І з розпачу не розтрачу
Сили в нетрях лісових.
Не сокирою — мечем
Прорубаю пущі дикі,
І сліди мої великі
Будуть знані орачем.
Гей, мій коню чарівний,
Нашу працю, наші твори
Не затримають ні гори,
Ні терни, ні бур’яни!
Ми зазначимо сліди
В царство казки, в царство вроди,
Щоб сміліше пішоходи
Прямували до мети.
