І
Вільним, ніжним вітерком
Ти торкнулась до клавіри;
Я болючим гострим злом
Звуки викликав із ліри.
Все прожите навесні
Ти, мов фея, воскресила,
А мої, мої пісні
Всім страшні, мов дика сила.
Ми не будем грати в тон,
Нас не гріє спільна мрія;
Рух нестримний — мій закон,
Гріх землі — моя стихія.
Труять, поять душу злом,
Ну, так злом же я й уп’юся.
Віє, свище буролом,
З ним я звуками зіллюся.
Гімни сонцю, гімни дню
Ніжно линуть із клавіри,
Палом гнівного огню
Я дмухну на їх із ліри.
Груди радісно дрижать;
Грають зіроньки в намисті;
Вільно хвилями летять
Звуки радісні і чисті.
В вихрі грішного життя
Мусять чисті душі впасти!
Гріх і святість, ти і я —
Небом послані контрасти.
II
Зорі небо ожемчужать,
Зорі думоньки закружать
В недосяжній висоті;
Над розквітлим білим садом
Поміж чадом-ароматом
Бризнуть блиски золоті.
Ти, мов квітка, розів’єшся,
Вся з природою зіллєшся,
Будеш зрілості чекать,—
Я ж ілюзій не кохаю
І з твого нудного раю
Буду з реготом тікать.
Тіні думи заворожать,
Тіні душу обезбожать
В час палких, хвилинних свят,—
Ти ж назавтра будеш чути
Біль сердечної отрути
І вагу сумних утрат.
Тиша ночі, сяйво боже
Все прожите, все вороже
Можуть в серці зворушить,—
Перестань же ти коханням
І зрадливим сподіванням
Серце змучене сушить.
Я до мрійної святині
Ні в юрбі, ні в самотині
В час екстази не схилюсь,
В мене є святині власні,
Незрадливі, довгочасні —
Їм самотно я молюсь.
