В ніч, як острах суєвірний
Серце холодом різне
Або гострий сум безмірний
Смертним духом повійне,
Мир тоді — німа пустиня,
Безвідрадная тюрма,
Де марнується святиня,
Де сердець і душ нема.
В час такий бажанням диким
Вся душа моя тремтить,
Щоб всевладним, дужим криком
Смертну тишу розбудить…
