(В ніч під Купала)
Я гадаю, чи не вдасться
В темну нічку під Купала
Здибать в лісі квітку щастя,
Що надовго десь пропала.
В зимових оранжереях,
І в степах квітчастих влітку,
І в колючках, і в пиреях
Я давно шукав ту квітку.
На воді й на суходолі
Я об ній невпинно мріяв…
Та квіток людської долі
Бог по вітру не розвіяв.
Їх нема в вінках весільних
І в гірляндах погребальних,
Бо вони з-за дум свавільних
Не ростуть в місцях загальних.
Щоб не мірялася доля
Тільки справами людськими,
Їх не сіє Вічна Воля
Разом з травами пустими.
Під Купала ж кожним літом
Опівнічної години
Сяє в лісі Огнецвітом
Тая квітка край долини.
Я піду, узнаю щастя,
Незплямоване журбою…
Гей, чи вдасться, чи не вдасться,
Квітко, здибатись з тобою?
