В саду похилилася квітка осіння
На ніжнім високім стеблі
І сипле додолу доспіле насіння,
Ховаючи в мокрій землі.
За дітьми росою не капають сльози,
Бо знає те квітка й сама,
Що їх не зморозять пекучі морози,
Що їх берегтиме зима…
Вона їх обгорне товстою корою
І снігом засипле їх слід,
А інколи й сонце їм блисне порою
Промінням надії крізь лід.
