Глянь, голубко, як на небі
Ясні зорі миготять,
Глянь, як інші з їх додолу,
Наче вигнанки, летять.
То вони з висот небесних,
З величезної сім’ї
Загорілись теплим блиском
До холодної землі.
І за те, що пітьму ночі
Різав блиск їх золотий,
Сили холодно-байдужі
Їх зопхнули з висоти.
Все ж з холодного пишання
Зорі блиснули у млі
Знаком теплого єднання
До безщасної землі.
