І
Годі вже жаху і гніту вечірнього —
Зливу неясного блиску і тьми;
Годі пливти серед моря безмірного,
Нагло пливти і блукать без керми.
Сили погублені, нерви розхитані;
Серце з одчаю і з остраху мре;
В морі виблискують перли розкидані,
Тільки ж їх смілий моряк не збере.
Сонце блищатиме над аргонавтами,
Море над трупами блиском мигне;
Все покоління їх злими неправдами
Руху свавільного не пом’яне.
Рухи освячені, кров’ю оплачені
Тільки під водами збільшують іл,—
Наші то страдницькі сили затрачені,
Наші то прапори впали на діл.
II
Вільні згадки, ніжні мрії
В гніві грізної стихії
Носить з бурями Еол,
А над морем, ніби гноми,
Люди, сповнені утоми,
Проти хвиль будують мол.
Їх не ваблять трупи мертві
І не йдуть вони на жертви
До чужих свавільних бур;
Діти сонця, діти сходу
В ясний день і в непогоду
Безупинно роблять мур.
— Хто ж одірваність одважних,
Вільних, смілих, непродажних
Заплямує без ваги,
Що крізь бурі, крізь тумани,
Крізь смертельні урагани
Бачуть вільні береги?..
— Хто з вузького кругозору
Кине каменем докору
На малих працівників,
Що під сонцем, ніби гноми,
Творять моли і хороми
Вік віків?..
