Всі ми краплі в вічнім морі,
Рівні всі між нас;
Всі ми біль таїм у взорі
В наш останній смертний час.К. Д. Бальмонт
І
Не муч, не муч мене докором
За те, що й грішних я люблю!
Я весь їх гріх, і біль, і сором
Палкою кров’ю окроплю.
Моя одвага й давня святість,
Мов дим, розвіялась в борні,
Твоя ж теперішня завзятість
Давно знайома вже мені.
Навколо впали чорні тіні.
Тріпоче серце знов і знов
І кров’ю скроплює в тремтінні
Найпершу страчену любов.
Хтось невідомий, хтось могутній
Нас водить в колі тайних меж:
Колишній я, а ти майбутній —
Одно і те ж, одно і те ж.
II
Стій — ні звуку! Сльози витри!
Мить яка величная!
Розливається в повітрі
Пам’ять вічная.
Сльози зменшують величність,
Як даремно котяться;
Над землею смерть і вічність
Не розходяться.
Сили-ниточки в природі
Смертю обриваються
І в таємнім переході
Десь зливаються.
Сяють в небі в вільних хмарах
Чари нерозгадані,—
Тими чарами на марах
Руки складені.
Тими силами страждання
Тайнами увінчані;
Пал, і муки, і кохання
Вже закінчені.
Та ні звуку ж; сльози витри!
Стала мить величная;
Гордо носиться в повітрі
Пам’ять вічная.
