О віщая душа моя,
О серце, повнеє тривоги,
О як ти б’єшся край порога,
Край переходу в небуття.Ф. Тютчев
І
Не лоскоче, не лоскоче
Болю серця морок ночі,
Морок тихий, морок чорний, морок-сон;
Більш од мук непереможні
Сни погрози, сни тривожні,
І смертельний таємничий їх закон.
Повний жаху й здивування
Чую я пророкування
Тайних духів невідомих, тайних сил…
Бачу, чую: розходився,
Чорний вихор закрутився,
Віє, віє морок чорний — смертний пил!..
ІІ
Не покличу, не покличу
Я в хвилину таємничу
Вас;
Вас, найближчих, що розбили
Серце, повне палу й сили,
Вас, що пал той погасили,
Вас, що кров мою точили
Раз у раз.
Серце, серце не захоче
Вас пустити в морок ночі —
Більше віри вам не йме;
Тільки в муках переходу
Серце має нагороду —
І помре саме.
