Гори, гори! Слова огнисті
Безслідно в Лету не пливуть,
Вони, мов зорі променисті,
В кривавих блисках оживуть.
Твій дивний храм, твої чертоги —
Людьми осміяний курінь,
А ти всевладний і убогий
Стоїш похмуро, ніби тінь.
Святий огонь ти маєш в серці,
То не гаси ж його, гори!—
Палкі слова в кривавім герці
Жахливо слухали царі.
Палких промов велика сила
Заглушить гнівно дикий гул.
Згадай, які тіні Самуїла
Боявся гордий цар Саул.
Велике полум’я палило
Розпутний Рим і Карфаген,
І смів прогнать од сонця сміло
Царя суворий Діоген.
В людській зневазі полохливо
Пали серця і сам гори;
З тобою зорі так пестливо
Промінням граються вгорі.
Ти знаєш зоряні дороги
В небесну світлу далечінь;
Бідніші царствені чертоги,
Ніж твій обідраний курінь!
В тобі і горе, і одрада,
В тобі розгадка таємниць.
Сліпцями витворена влада
Перед тобою ляже ниць.