Ніжне світло на дороги
Кинув серп золоторогий,
Освітив мої путі;
Я по їх ходжу, кружляю,
І нудьгую, і гуляю
В безутішній самоті.
В сонних травах грають роси,
Бродять сили безголосі —
Я між ними сам і сам;
Груди схоплює тривога:
Я без сонця і без бога,
Мов ворожий небесам.
Гей, озвися, поле чисте,—
Де ж те птаство голосисте,
Де рулади і пісні?!
Та мовчи, мовчи про бога,
Бо кричить моя тривога,
Що огонь його в мені;
Тут дзвенять мої рулади,
Ніжні співи й серенади
Срібним дзвоном голосним.
І самітно, безпривітно
Я прямую, скільки видно,
Шляхом, квітами рясним.
