І
Здається, я крикну з душевного болю
І сон опівнічний навколо збужу!..
Охоплений міцно нудьгою-журбою,
Один по кімнаті ходжу я й ходжу.
Я більше не маю душевної змоги
Терпіти страждання отут в самоті,
Та нізвідкіль ждати мені запомоги
І нікого звати в нічній темноті.
ІІ
Я боюся серед ночі
Нерозгаданих таємниць,
Що стуляють людям очі,
Омертвляючи їх міць.
Темно, тихо і тужливо…
Тиші ж я не збережу!
Ще хвилина — і жахливо
Ніч я криком розбужу!..
