І
Нерви мої — струни;
Серце моє — ліра;
Як розходяться буруни
Диким виром серед мира,
Нерви-струни загудуть
Диким шалом.
Мов стихія б’є по струнах,
По серцях і душах юних,
Мов гармати десь ревуть.
Перепалом.
Так тривожно б’ють удари!
Десь пожежі і примари,
Смертні плями на ножах!
Крик останній! Жах!
ІІ
Як щебече, як співає
До Аврори соловей,
Фея струни розбирає,
І за нею безліч фей.
Без утоми ліра дзвонить
Переборами пісень,
Мов од туги всіх боронить,
Зустрічає ясний день.
Звуки весело, побідно
Ллються, сиплються, живуть,
Вгору, вгору непомітно
В небо сонячне пливуть.
Ніччю місяць срібновидий
Пісню слухає мою,
Віють крилами сільфіди
В пишноцвітному раю.
Ллються дзвінко серенади
Вільні, ніжні і живі,
Грають блисками каскади,
Світять огники в траві.
III
Тихо, так тихо, жалібно грає,
Ліра за щастям розбитим ридає,
Чайкою квилить
В горі, в знемозі…
Мати голівоньку хилить
В полі над сином при битій дорозі,
Вітер поволі носить ридання;
Голови хилять сумно воли.
Тяжкі, болючі в грудях стискання
Серце звели.
