І
Як живуть мири надземні,
Ми гадаєм з давніх пір,
Як там крешуть камні-кремні
Іскри-зорі з іскор зір.
Як живуть серця незнані,
Нерозгадані, мов мири,
Ніби огники в тумані
Сміло скинуті згори.
ІІ
В час вечірньої утоми
Ми не зносимось до зір
І не гноми-астрономи
Нам покажуть гірний мир.
Тільки з власного страждання
Знать ми хочем тайни мук,
Та до нашого бажання
Не летить одвітний звук.
Дух узнає чари ночі,
Дух узнає всі легенди;
Все ми, все оддать охочі
За божественні моменти.
III
Вас дражнили, вас дражнили
Наші дзвони, наші сили,
Наші радощі і муки;
Ви над нами голосили,
Мов смертельні хижі круки.
Ми прощали, ми прощали,
Ми у мріях захищали
Вас, розбещених і злісних;
Ми вам душі завіщали
В творах радісних, первісних.
